
- •2.4. Технології соціальної роботи в Росії
- •2.4.1. Технології соціального прогнозування
- •Технології соціальної роботи у процесі планування сім’ї
- •Сучасні технології соціальної роботи з літніми людьми
- •Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми
- •Соціальна робота з наркозалежними
- •2.4.6. Соціальна робота з особами без визначеного місця проживання
Соціальна робота з наркозалежними
В даний час у Росії різко загострилися проблеми, пов'язані зі зловживанням алкоголю, наркотиків та інших психоактивних речовин (ПАР). На обліку перебувають понад 2,2 млн. хворих алкоголізмом і більше 150 тис. хворих наркотоксикоманією (остання цифра потребує коректування, оскільки, за експертними оцінками, кількість осіб, які так чи так залучилися до наркотиків, складає більше 1,5 млн. чоловік). А відтак, посилюються проблеми, обумовлені сумісним мешканням з особами, що зловживають ПАР, для членів їх сімей. Таким чином, кількість осіб, що потребують різних видів медико-соціальної Допомоги у зв’язку зі зловживанням ПАР, становить у Росії не менше 12 млн. осіб.
Алкоголізм, наркоманія і токсикоманія - найбільш значущі соціальні хвороби. ПАР можуть розглядатися як історично виявлені і соціально закріплені адаптогени, тобто засоби, що сприяють адаптації (істинної або ілюзорної) до умов і вимог життя завдяки своїй дії на психічний стан — настрій, емоції, тонус, поведінку. Як соціальні адаптогени ПАР включаються в механізми індивідуальної і групової поведінки, масової культури, займаючи важливе місце в побутових звичаях, традиціях, формах комунікації і дозвілля. Психобіологічний негативний вплив алкоголю і наркотиків на індивідів і соціум у цілому обумовлюють їх соціальну роль.
Наркологічні хвороби розвиваються в індивідуума, який є членом макро- і одночасно мікросоціуму. У їх розвитку задіяна сукупність біологічних, психологічних і соціальних чинників.
Оточення хворого, перш за все його сім’я, характеризується особливою стійкою деформацією поведінки і психоемоційного стану. Цей соціально-психологічний феномен називається співзалежностю, тому потрібні спеціальні заходи для його корекції і усунення.
Таким чином, визначено широке коло соціальних проблем, які, з одного боку, безпосередньо або опосередковано обумовлюють масове та індивідуальне зловживання алкоголем або наркотиками і розвиток наркотичних захворювань, а з другого боку, обумовлені неадекватним у соціальному плані ставленням до вживання ПАР або різними негативними проявами і наслідками наркологічної патології. Всі ці проблеми вимагають уваги з боку суспільства і цілеспрямованої роботи по їх вирішенню.
Споживання алкоголю, наркотиків, інших ПАР - це системне біопсихосоціальне явище, соціальні, медичні, економічні, кримінальні наслідки якого впливають на суспільний добробут.
Аналізуючи комплекс соціальних проблем, пов’язаних з вживанням ПАР, доцільно виокремити ті з них, які формуються на доклінічному, постклінічному і клінічному рівнях, і ті, які є вторинними, похідними від певної наркологічної патології. Це важливо в плані визначення спрямованості і змісту окремих технологій соціальної роботи в цій сфері, диференціації її специфічних видів, орієнтованих на різні контингенти і групи населення.
Необхідно зважати на специфіку медико-соціального статусу різних груп пацієнтів наркологічного профілю при складанні програм медико-соціальної роботи. Група підвищеного ризику розвитку наркологічних захворювань, також спадковими ускладненнями характеризується наявністю клінічної і субклінічної патології, що формує схильність до вживання ПАР і розвитку наркологічних захворювань, а також спадковими ускладненнями. Прояв власне наркотичних проблем залежить від сукупності внутрішніх і зовнішніх чинників, які сприяють залученню клієнта до алкогольної і наркотичної залежності. Правові проблеми можуть виникнути у зв’язку із забороною вживання певних ПАР у суспільстві, проявами неадекватної поведінки членів сім’ї, наявністю статусу біженця або інваліда, а також здійсненням правопорушень у зв’язку з конфліктами, участю в кримінальних групах.
Перераховані особливості цієї групи повинні враховуватися у процесі медико-соціальної роботи. Проводиться профілактика несприятливого розвитку і декомпенсації соматичного і психічного статусу, виявляється приналежність особи до конкретної групи ризику, регулярний контакт з клієнтами, проводиться цілеспрямована робота, щоб змусити клієнта відмовитися від вживання ПАР. Потрібна комплексна психокорекційна робота, що включає груповий та індивідуальний тренінг соціальних і комунікативних навичок та прийомів саморегуляції, залучення таких осіб до нормального соціального мікросередовища.
Члени сімей наркологічних хворих і їх найближче оточення є групою, особливостями якої є медичні проблеми, пов’язані з особистою реакцією на тривалу або гостру психотравмуючу ситуацію. Потреба в медичній допомозі виникає періодично в період загострень конфліктів або на «вершині» фрустрації, причому організація цієї допомоги ускладнюється у зв’язку зі страхом членів сім’ї хворого щодо соціального розголосу. Власне наркологічні проблеми виникають за наявності «сімейного пияцтва» в рамках феномена співзалежності. Соціальна дезадаптація обумовлюється як тяжкістю дезадаптивної поведінки хворого члена сім’ї, так і власними особистими і мікросоціальними проблемами. Правові проблеми можуть виникнути у зв’язку з неправильною поведінкою хворого члена сім’ї, власною неадекватною реакцією на ситуацію, порушеннями поведінки в рамках співзалежності або формування наркологічної патології.
Особливість соціальної роботи з цією групою - цілеспрямована профілактика як неадекватної поведінки хворого члена сім’ї, так і розвитку декомпенсації психічного і соматичного статусу у членів його сім’ї і його найближчого оточення, інформування відповідних служб про наявність соціальних проблем, організація наркологічної і іншої допомоги з метою оптимізації особового і соціального статусу.
До заходів, спрямованих на соціальне оздоровлення, відносять комунікативний тренінг, соціально-психологічний тренінг, техніку самоконтролю, сімейну психотерапію, оцінка соціального статусу сім’ї в цілому і окремих її членів, виявлення потенційних проблем, залучення до соціально благополучного кола спілкування.
Для групи пацієнтів наркологічного профілю, котрі тривало і часто хворіють, характерні медичні проблеми, обумовлені тяжкістю основного захворювання, його ускладненнями і наслідками; чи одночасною залежністю від декількох ПАР. Нерідко спостерігається патологічна адаптація до хвороби, відсутність виражених терапевтичних установок, можливі наростаюча вторинна соціальна дезадаптація і співзалежність у найближчому соціальному мікрооточенні, а також виникнення правових проблем через наркологічну патологію і залучення до лікування.
Особливості медико-соціальної роботи з цією групою клієнтів є сприяння у забезпеченні специфічного довгострокового лікування в оптимальних умовах, вирішенні проблем визначення працездатності й інвалідності, сімейне консультування і сімейна психотерапія, виявлення потенційних проблем і їх попередження, сприяння включенню в роботу терапевтичних співтовариств.
Працюючи з групою хворих наркологічного профілю, що мають виражені соціальні проблеми, фахівці враховують тяжкість наркологічних розладів, що часто супроводжуються супутніми особистими і психічними відхиленнями, антисоціальними установками; аналізують соціальну дезадаптацію в одній або кількох фазах соціального функціонування, кримінальний анамнез, проходження примусового лікування в минулому й актуальні правові проблеми.
Окрім того, медико-соціальна робота з даною групою клієнтів передбачає виявлення неблагополучного контингенту навколо хворого і його оздоровлення, особистісно-орієнтована психотерапія, психічна саморегуляція, сприяння в проведенні наркологічного лікування і реабілітації в умовах, шо оптимізують соціальний статус (терапевтичні співтовариства, групи взаємодопомоги), комплексна оцінка соціального статусу і попередження потенційних проблем, сприяння в рішенні матеріальних проблем хворого за рахунок реалізації його власного потенціалу (зокрема, професійне навчання і працевлаштування). Правова допомога разом з юридичним консультуванням орієнтована на попередження суспільно-небезпечних дій, взаємодію з правоохоронними органами.
Специфічною групою серед даних клієнтів є інваліди, причому інвалідність у даному випадку встановлюється не за основним захворюванням наркологічного профілю, а за його ускладненнями і супутніми захворюваннями. Це пояснюється відсутністю критеріїв визначення міри залежності від ПАР. Для даної групи хворих характерна наявність важкої і різноманітної патології, втрата працездатності, у зв’язку з чим вони постійно потребують лікування і медичного спостереження. Деградація особи, зниження інтелектуального рівня, патологічна адаптація до хвороби, сильна психічна залежність від ПАР обумовлюють виникнення психологічних проблем. Як правило, соціальна дезадаптація інвалідів проявляється в багатьох сферах - мікросоціальній, сімейній і трудовій; є потреба в соціальній опіці. Деякі пацієнти мають кримінальний анамнез або правові проблеми; характерні економічна залежність і матеріальні потреби.
Перераховані проблеми визначають спрямованість медико- соціальної роботи з цією групою хворих: сприяння в отриманні допомоги у зв’язку із захворюванням наркологічного профілю і захворюванням, яке є причиною інвалідності; профілактика зривів і рецидивів хвороби; сприяння в проходженні медико-соціальної експертизи; сімейне консультування і сімейна терапія; забезпечення нормального соціального мікрооточення;
вирішення проблем працевлаштування (відновлення професійної кваліфікації, сприяння перекваліфікації, зміна режиму і характеру праці); сприяння в отриманні пенсій, соціальної допомоги і виплат; сприяння у вирішенні житлових проблем, включаючи направлення таких хворих у спеціальні гуртожитки або інтернати. Правова допомога таким клієнтам — це участь у визначенні дієздатності, в можливій опіці і опікуванні; сприяння в здійсненні батьківських функцій; при необхідності контроль за дотриманням режиму адміністративного нагляду.
Технології медико-еоціальної роботи з наркологічними хворими передбачають профілактичні, лікувальні і спеціалізовані програми. Профілактичні програми спрямовані на попередження споживання алкоголю і (або) наркотиків, зловживання ними, а також попередження будь-яких форм девіантної поведінки. Об’єкти цілеспрямованої дії - це в основному діти і підлітки в цілому, а також ті групи, в яких ризик залучення до прийому ПАР особливо великий. До груп ризику належать діти з обтя- женою (особливо в наркологічному плані) спадковістю; що виховуються в неблагополучних, дисфункціональних сім’ях; що виховуються в сім’ях з наявністю осіб, що зловживають алкоголем або хворих алкоголізмом або наркоманією; обтяжені в органічному, особовому, поведінковому плані, зокрема зі зниженим рівнем інтелекту, що відстають в особистісному і соціальному розвитку. Робота з такими групами ризику ведеться в навчальних закладах, спеціалізованих установах.
Лікувальні програми передбачають раннє виявлення і направлення на лікування хворих з певною наркологічною проблематикою. Центральне місце займають власне терапевтичні програми, мета яких - надання хворим лікувальної допомоги, утримання їх у режимі тверезості або відмови від прийому наркотиків (тобто в ремісії), проведення вторинної і третинної профілактики (відновлення фізичного, особистого і соціального статусу хворих). Не менш важливі програми, в рамках яких здійснюється соціально-психологічна допомога членам сімей і найближчому оточенню клієнтів, коригується їх особистісний, сімейний і трудовий статус, є програми «Допомоги на робочих місцях» (безпосередньо на підприємствах, установах, організаціях).
Спеціалізовані програми, нерозривно пов’язані з терапевтичними, передбачають реабілітацію, реадаптацію, ресоціалізацію наркологічно хворих. У рамках цих програм долаються розриви і суперечності між особистістю і суспільством. Колишній хворий знову може інтегруватись у макро- і мікросоціум з максимальним врахуванням його індивідуальних особливостей, нахилів, можливостей, а також з урахуванням реалій його сімейного і трудового статусу, даної громади, соціально-економічної ситуації в ній.
Мережа установ соціального обслуговування в Росії, що займаються профілактикою і вирішенням наркологічних проблем, лише почала формуватися. Створюється нормативно-правова база діяльності соціальних працівників у наркології.
Прикладом технології медико-соціальної роботи у сфері наркології є діяльність відділень медико-соціальної допомоги дітям і підліткам, що діють у деяких наркологічних диспансерах. У них здійснюються:
лікувально-діагностична і психокорекційна допомога дітям і підліткам та їхнім сім’ям;
виявлення джерел і причин соціальної дезадаптації неповнолітніх;
профілактична робота щодо попередження пияцтва, алкоголізму, наркоманії серед дітей і підлітків;
розробка і забезпечення реалізації індивідуальних програм соціальної реабілітації дітей і підлітків, що включають професійно-трудовий, навчально-пізнавальний, соціокультурний, фізкультурно-оздоровчий і інші компоненти;
підготовка рекомендацій і взаємодія з сім’ями дезадаптованих дітей і підлітків з метою забезпечення безперервності коректувально-реабілітаційних заходів у домашніх умовах;
взаємодія з відомствами, які зацікавлені у вирішенні подальшої долі неповнолітніх.
Відділення складається з амбулаторно-поліклінічної частини і стаціонарів денного і цілодобового перебування (останній відіграє роль притулку, перш за все, для дітей з сімей алкоголіків і наркоманів).
У амбулаторно-поліклінічній частині відділення реалізуються профілактична, лікувальна і спеціалізована програми. Вини тісно взаємозв’язані і спрямовані на виявлення, лікування і соціальну реабілітацію підлітків з алкогольною або наркотичною залежністю, членів їх сімей, дітей з сімей алкоголіків і наркоманів, а також на профілактику хімічної залежності серед дітей і підлітків.