2. Соціальна робота з наркозалежними

В даний час у Росії різко загострилися проблеми, пов'язані зі зловживанням алкоголю, наркотиків та інших психоактивних речовин (ПАР). На обліку перебувають понад 2,2 млн. хво­рих алкоголізмом і більше 150 тис. хворих наркотоксикоманією (остання цифра потребує коректування, оскільки, за експерт­ними оцінками, кількість осіб, які так чи так залучилися до наркотиків, складає більше 1,5 млн. чоловік). А відтак, поси­люються проблеми, обумовлені сумісним мешканням з особа­ми, що зловживають ПАР, для членів їх сімей. Таким чином, кількість осіб, що потребують різних видів медико-соціальної Допомоги у зв’язку зі зловживанням ПАР, становить у Росії не менше 12 млн. осіб.

Алкоголізм, наркоманія і токсикоманія - найбільш значущі соціальні хвороби. ПАР можуть розглядатися як історично ви­явлені і соціально закріплені адаптогени, тобто засоби, що сприяють адаптації (істинної або ілюзорної) до умов і вимог життя завдяки своїй дії на психічний стан — настрій, емоції, тонус, поведінку. Як соціальні адаптогени ПАР включаються в меха­нізми індивідуальної і групової поведінки, масової культури, займаючи важливе місце в побутових звичаях, традиціях, фор­мах комунікації і дозвілля. Психобіологічний негативний вплив алкоголю і наркотиків на індивідів і соціум у цілому обумовлю­ють їх соціальну роль.

Наркологічні хвороби розвиваються в індивідуума, який є членом макро- і одночасно мікросоціуму. У їх розвитку задіяна сукупність біологічних, психологічних і соціальних чинників.

Оточення хворого, перш за все його сім’я, характеризуєть­ся особливою стійкою деформацією поведінки і психоемоцій­ного стану. Цей соціально-психологічний феномен називаєть­ся співзалежностю, тому потрібні спеціальні заходи для його корекції і усунення.

Таким чином, визначено широке коло соціальних проблем, які, з одного боку, безпосередньо або опосередковано обумовлю­ють масове та індивідуальне зловживання алкоголем або нарко­тиками і розвиток наркотичних захворювань, а з другого боку, обумовлені неадекватним у соціальному плані ставленням до вживання ПАР або різними негативними проявами і наслідка­ми наркологічної патології. Всі ці проблеми вимагають уваги з боку суспільства і цілеспрямованої роботи по їх вирішенню.

Споживання алкоголю, наркотиків, інших ПАР - це сис­темне біопсихосоціальне явище, соціальні, медичні, еко­номічні, кримінальні наслідки якого впливають на суспільний добробут.

Аналізуючи комплекс соціальних проблем, пов’язаних з вживанням ПАР, доцільно виокремити ті з них, які формують­ся на доклінічному, постклінічному і клінічному рівнях, і ті, які є вторинними, похідними від певної наркологічної патології. Це важливо в плані визначення спрямованості і змісту окремих технологій соціальної роботи в цій сфері, диференціації її спе­цифічних видів, орієнтованих на різні контингенти і групи на­селення.

Необхідно зважати на специфіку медико-соціального статусу різних груп пацієнтів наркологічного профілю при складанні програм медико-соціальної роботи. Група підвищеного ризику розвитку наркологічних захворювань, також спадковими ускладненнями характеризується наявністю клінічної і субклінічної патології, що формує схильність до вживання ПАР і розвитку наркологічних захворювань, а також спадковими ускладненнями. Прояв власне наркотичних проблем залежить від сукупності внутрішніх і зовнішніх чинників, які сприяють залученню клієнта до алкогольної і наркотичної залежності. Правові проблеми можуть виникнути у зв’язку із забороною вживання певних ПАР у суспільстві, проявами неадекватної поведінки членів сім’ї, наявністю статусу біженця або інваліда, а також здійсненням правопорушень у зв’язку з конфліктами, участю в кримінальних групах.

Перераховані особливості цієї групи повинні враховуватися у процесі медико-соціальної роботи. Проводиться профілактика несприятливого розвитку і декомпенсації соматичного і психічного статусу, виявляється приналежність особи до конкретної групи ризику, регулярний контакт з клієнтами, проводиться цілеспрямована робота, щоб змусити клієнта відмовитися від вживання ПАР. Потрібна комплексна психокорекційна робота, що включає груповий та індивідуальний тренінг соціальних і комунікативних навичок та прийомів саморегуляції, залучення таких осіб до нормального соціального мікросередовища.

Члени сімей наркологічних хворих і їх найближче оточення є групою, особливостями якої є медичні проблеми, пов’язані з особистою реакцією на тривалу або гостру психотравмуючу ситуацію. Потреба в медичній допомозі виникає періодично в період загострень конфліктів або на «вершині» фрустрації, причому організація цієї допомоги ускладнюється у зв’язку зі страхом членів сім’ї хворого щодо соціального розголосу. Власне наркологічні проблеми виникають за наявності «сімейного пияцтва» в рамках феномена співзалежності. Соціальна дезадаптація обумовлюється як тяжкістю дезадаптивної поведінки хворого члена сім’ї, так і власними особистими і мікросоціальними проблемами. Правові проблеми можуть виникнути у зв’язку з неправильною поведінкою хворого члена сім’ї, влас­ною неадекватною реакцією на ситуацію, порушеннями поведінки в рамках співзалежності або формування наркологічної патології.

Особливість соціальної роботи з цією групою - цілеспрямо­вана профілактика як неадекватної поведінки хворого члена сім’ї, так і розвитку декомпенсації психічного і соматичного статусу у членів його сім’ї і його найближчого оточення, інфор­мування відповідних служб про наявність соціальних проблем, організація наркологічної і іншої допомоги з метою оптимізації особового і соціального статусу.

До заходів, спрямованих на соціальне оздоровлення, відно­сять комунікативний тренінг, соціально-психологічний тренінг, техніку самоконтролю, сімейну психотерапію, оцінка соціального статусу сім’ї в цілому і окремих її членів, виявлен­ня потенційних проблем, залучення до соціально благополуч­ного кола спілкування.

Для групи пацієнтів наркологічного профілю, котрі трива­ло і часто хворіють, характерні медичні проблеми, обумовлені тяжкістю основного захворювання, його ускладненнями і на­слідками; чи одночасною залежністю від декількох ПАР. Не­рідко спостерігається патологічна адаптація до хвороби, відсутність виражених терапевтичних установок, можливі на­ростаюча вторинна соціальна дезадаптація і співзалежність у найближчому соціальному мікрооточенні, а також виникнен­ня правових проблем через наркологічну патологію і залучення до лікування.

Особливості медико-соціальної роботи з цією групою клієнтів є сприяння у забезпеченні специфічного довгостроко­вого лікування в оптимальних умовах, вирішенні проблем виз­начення працездатності й інвалідності, сімейне консультуван­ня і сімейна психотерапія, виявлення потенційних проблем і їх попередження, сприяння включенню в роботу терапевтичних співтовариств.

Працюючи з групою хворих наркологічного профілю, що мають виражені соціальні проблеми, фахівці враховують тяжкість наркологічних розладів, що часто супроводжуються супутніми особистими і психічними відхиленнями, антисоці­альними установками; аналізують соціальну дезадаптацію в одній або кількох фазах соціального функціонування, кримінальний анамнез, проходження примусового лікування в ми­нулому й актуальні правові проблеми.

Окрім того, медико-соціальна робота з даною групою клієнтів передбачає виявлення неблагополучного контингенту навколо хворого і його оздоровлення, особистісно-орієнтована психотерапія, психічна саморегуляція, сприяння в проведенні наркологічного лікування і реабілітації в умовах, шо оптимізують соціальний статус (терапевтичні співтовариства, групи взає­модопомоги), комплексна оцінка соціального статусу і попере­дження потенційних проблем, сприяння в рішенні матеріаль­них проблем хворого за рахунок реалізації його власного потен­ціалу (зокрема, професійне навчання і працевлаштування). Правова допомога разом з юридичним консультуванням орієн­тована на попередження суспільно-небезпечних дій, взаємодію з правоохоронними органами.

Специфічною групою серед даних клієнтів є інваліди, при­чому інвалідність у даному випадку встановлюється не за ос­новним захворюванням наркологічного профілю, а за його уск­ладненнями і супутніми захворюваннями. Це пояснюється відсутністю критеріїв визначення міри залежності від ПАР. Для даної групи хворих характерна наявність важкої і різноманіт­ної патології, втрата працездатності, у зв’язку з чим вони пос­тійно потребують лікування і медичного спостереження. Дег­радація особи, зниження інтелектуального рівня, патологічна адаптація до хвороби, сильна психічна залежність від ПАР обу­мовлюють виникнення психологічних проблем. Як правило, соціальна дезадаптація інвалідів проявляється в багатьох сфе­рах - мікросоціальній, сімейній і трудовій; є потреба в соці­альній опіці. Деякі пацієнти мають кримінальний анамнез або правові проблеми; характерні економічна залежність і матері­альні потреби.

Перераховані проблеми визначають спрямованість медико- соціальної роботи з цією групою хворих: сприяння в отриманні допомоги у зв’язку із захворюванням наркологічного профілю і захворюванням, яке є причиною інвалідності; профілактика зривів і рецидивів хвороби; сприяння в проходженні медико-соціальної експертизи; сімейне консультування і сімейна те­рапія; забезпечення нормального соціального мікрооточення;

вирішення проблем працевлаштування (відновлення професій­ної кваліфікації, сприяння перекваліфікації, зміна режиму і характеру праці); сприяння в отриманні пенсій, соціальної до­помоги і виплат; сприяння у вирішенні житлових проблем, включаючи направлення таких хворих у спеціальні гуртожит­ки або інтернати. Правова допомога таким клієнтам — це участь у визначенні дієздатності, в можливій опіці і опікуванні; спри­яння в здійсненні батьківських функцій; при необхідності кон­троль за дотриманням режиму адміністративного нагляду.

Технології медико-еоціальної роботи з наркологічними хво­рими передбачають профілактичні, лікувальні і спеціалізовані програми. Профілактичні програми спрямовані на попереджен­ня споживання алкоголю і (або) наркотиків, зловживання ними, а також попередження будь-яких форм девіантної поведінки. Об’єкти цілеспрямованої дії - це в основному діти і підлітки в цілому, а також ті групи, в яких ризик залучення до прийому ПАР особливо великий. До груп ризику належать діти з обтя- женою (особливо в наркологічному плані) спадковістю; що ви­ховуються в неблагополучних, дисфункціональних сім’ях; що виховуються в сім’ях з наявністю осіб, що зловживають алкого­лем або хворих алкоголізмом або наркоманією; обтяжені в орга­нічному, особовому, поведінковому плані, зокрема зі зниженим рівнем інтелекту, що відстають в особистісному і соціальному розвитку. Робота з такими групами ризику ведеться в навчаль­них закладах, спеціалізованих установах.

Лікувальні програми передбачають раннє виявлення і на­правлення на лікування хворих з певною наркологічною про­блематикою. Центральне місце займають власне терапевтичні програми, мета яких - надання хворим лікувальної допомоги, утримання їх у режимі тверезості або відмови від прийому нар­котиків (тобто в ремісії), проведення вторинної і третинної про­філактики (відновлення фізичного, особистого і соціального ста­тусу хворих). Не менш важливі програми, в рамках яких здійснюється соціально-психологічна допомога членам сімей і найближчому оточенню клієнтів, коригується їх особистісний, сімейний і трудовий статус, є програми «Допомоги на робочих місцях» (безпосередньо на підприємствах, установах, організа­ціях).

Спеціалізовані програми, нерозривно пов’язані з терапев­тичними, передбачають реабілітацію, реадаптацію, ресоціалізацію наркологічно хворих. У рамках цих програм долаються розриви і суперечності між особистістю і суспільством. Ко­лишній хворий знову може інтегруватись у макро- і мікросоціум з максимальним врахуванням його індивідуальних особли­востей, нахилів, можливостей, а також з урахуванням реалій його сімейного і трудового статусу, даної громади, соціально-економічної ситуації в ній.

Мережа установ соціального обслуговування в Росії, що зай­маються профілактикою і вирішенням наркологічних проблем, лише почала формуватися. Створюється нормативно-правова база діяльності соціальних працівників у наркології.

Прикладом технології медико-соціальної роботи у сфері наркології є діяльність відділень медико-соціальної допомоги дітям і підліткам, що діють у деяких наркологічних диспансе­рах. У них здійснюються:

• лікувально-діагностична і психокорекційна допомога дітям і підліткам та їхнім сім’ям;

• виявлення джерел і причин соціальної дезадаптації непов­нолітніх;

• профілактична робота щодо попередження пияцтва, алко­голізму, наркоманії серед дітей і підлітків;

• розробка і забезпечення реалізації індивідуальних програм соціальної реабілітації дітей і підлітків, що включають професійно-трудовий, навчально-пізнавальний, соціокультурний, фізкультурно-оздоровчий і інші компоненти;

• підготовка рекомендацій і взаємодія з сім’ями дезадапто­ваних дітей і підлітків з метою забезпечення безперервності коректувально-реабілітаційних заходів у домашніх умовах;

• взаємодія з відомствами, які зацікавлені у вирішенні по­дальшої долі неповнолітніх.

Відділення складається з амбулаторно-поліклінічної час­тини і стаціонарів денного і цілодобового перебування (останній відіграє роль притулку, перш за все, для дітей з сімей алко­голіків і наркоманів).

У амбулаторно-поліклінічній частині відділення реалізу­ються профілактична, лікувальна і спеціалізована програми. Вини тісно взаємозв’язані і спрямовані на виявлення, лікуван­ня і соціальну реабілітацію підлітків з алкогольною або нарко­тичною залежністю, членів їх сімей, дітей з сімей алкоголіків і наркоманів, а також на профілактику хімічної залежності се­ред дітей і підлітків.