Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Технології соціальної роботи в Росії.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
200.7 Кб
Скачать
  1. Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми

Оскільки соціальна адаптація - це включення індивіда або групи в соціальне середовище, пристосування їх до відповід­них правил, системи норм і цінностей, практики і культури організації, то соціальна дезадаптація підлітків — це порушен­ня процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда. Озна­ки соціальної дезадаптації — порушення норм моралі і права, асоціальні форми поведінки і деформація системи ціннісних орієнтацій, втрата соціальних зв’язків з сім’єю і школою, різке погіршення нервово-психічного здоров’я, збільшення ранньої підліткової алкоголізації, схильність до суїциду.

У дослідницькій літературі перераховується кілька чин­ників, що впливають на процес дезадаптації підлітків: спад­ковість (психофізична, соціальна, соціокультурна), психолого-педагогічний чинник (дефекти шкільного і сімейного вихован­ня), соціальний чинник (соціальні і соціально-економічні умо­ви функціонування суспільства), соціальна діяльність самого індивіда, тобто активно-виборче ставлення до норм і цінностей свого оточення, його дії, а також особисті ціннісні орієнтації і здібність до саморегулювання свого оточення.

У дослідженні Природи дезадаптації особлива увага при­діляється співвідношенню біологічного і соціального в поведінці індивіда. Найбільш обґрунтована теоретично ї підтверджена практично, в першу чергу, соціальна обумовленість соціальних відхилень, що зовсім не виключає впливу індивідуальних влас­тивостей особи, які так чи так відбиваються на процесі соціалізації. Дезадаптація може бути пов’язана з статевими особливо­стями дітей і підлітків.

Сучасний стан соціально-економічних умов у Росії не тільки не сприяє вирішенню проблеми дезадаптації дітей і підлітків, але, навпаки, загострює її. За останні роки соціально-економічні причини, що обумовлюють зростання числа неповнолітніх, по­ведінка яких є девіантною, не тільки н© зникли, а, навпаки, отримали подальший розвиток. Соціальне неблагополуччя ви­являється в розпаді сімейних зв'язків, бездоглядності і бродяж­ництві дітей, здійсненні ними антигромадських вчинків і пра­вопорушень, пияцтві і наркоманії. Рання соціальна дезадапта­ція призводить до формування покоління, що не уміє працюва­ти, створювати сім’ю. Можна назвати низку соціально-економічних, політичних і духовно-етичних чинників, які так чи так впливають на збільшення кількості соціально дезадаптованих підлітків: надмірна комерціалізація суспільства; розпад цілої низки соціальних інститутів, соціально-економічних умов фун­кціонування сім’ї (низький матеріальний рівень, вкрай погані житлові умови); складний економічний та етичний стан, в яко­му опинилися більшість сімей; криміналізація суспільства, зростаючий вплив культу сили; втрата престижу освіти і чесно­го заробітку.

Ці та багато інших чинників привели молодь і підлітків до переоцінки життєвих цінностей, появі нового ідеалу - так зва­ного «нового росіянина», такого, що володіє величезними мате­ріальними статками, але часто не має освіти, який досяг багат­ства соціально недозволеними способами. Це приводить до того, що у підлітка виникає бажання досягти успіху, не докладаючи до цього серйозних зусиль.

Водночас, постійну тенденцію до збільшення має соціаль­не сирітство, тобто ситуація, при якій діти з вини батьків, що не виконали призначених для них функцій, виявляються на вулиці і стають жебраками чи безпритульними.

Проте соціальна дезадаптація - процес зворотний, тому, на думку багатьох учених і практиків, можна не лише попереджа­ти відхилення в соціально-виховному розвитку дітей і підлітків, але і управляти процесом ресоціалізації соціально дезадаптова­них дітей і підлітків.

Внаслідок того, що система соціально-профілактичної і корекційної роботи, що склалася, не відповідає сьогоднішній ситуації, актуальним завданням стало формування нової соціальної політики стосовно профілактики дитячої бездоглядності і соціального сирітства, створення спеціалізованої системи ус­танов для дезадаптованих дітей і підлітків, призначеної для цілеспрямованої роботи у плані їх соціальної реабілітації.

Спеціалізовані установи для неповнолітніх, які потребу­ють соціальної реабілітації, покликані надавати допомогу тій категорії дітей і підлітків, яка з певних причин раніше не ко­ристувалася увагою влади. Кинуті сім'єю і школою, вони в кра­щому разі цікавили лише правоохоронні органи у зв'язку зі здійсненням протизаконних дій.

Система спеціалізованих установ для дезадаптованих дітей і підлітків у Росії почала створюватися в 1992 р. Завдяки зусил­лям федеральних і регіональних органів соціального захисту кількість таких установ зросла з 4 до 550; реабілітацію в них пройшли більше 75 тис. неповнолітніх.

Завданнями установ для дезадаптованих дітей і підлітків е:

  • профілактика бездоглядності, бродяжництва, дезадап­тації;

  • психолого-медична допомога дітям, що потрапили з вини батьків або у зв'язку з екстремальною ситуацією (зокрема, у зв'язку з фізичним і психічним насильством або з небезпечни­ми для життя і здоров'я умовами мешкання) в безвихідне ста­новище;

  • формування у дітей і підлітків позитивного досвіду соці­альної поведінки, навичок спілкування і взаємодії з людьми, які їх оточують;

  • виконання опікунських функцій по відношенню до тих, хто залишився без батьківської уваги і турботи, коштів для існу­вання;

  • психологічна і педагогічна підтримка, яка сприяє ліквіда­ції кризових станів певної особи;

  • сприяння поверненню неповнолітніх у сім'ю;

  • забезпечення можливості здобути освіту;

  • соціально-педагогічний та психологічний супровід за місцем проживання.

Іншими словами, основна мета діяльності таких установ - соціальний захист і підтримка дітей, що потребують цього, їх

реабілітація і допомога в життєвому визначенні. Створ спеціалізованих установ для дітей і підлітків надає реальну можливість надати їм екстрену допомогу.

Фахівці зазначених установ називають три основні етапи в роботі з дітьми: діагностична робота; реабілітація, програма якої заснована на даних, отриманих після всебічної діагностики; постреабілітаційний захист дитини.

У системі соціально-реабілітаційних служб для неповнолітніх створюються соціальні притулки для дітей і підлітків, кожен з яких відрізняється своєрідністю унаслідок відміннос­тей у рівні і глибині розуміння фахівцями завдань, що стоять перед ними, їх професійної підготовленості, досвіду роботи з дітьми (особливо з «важкими»). Різні і їх матеріально-технічна база, можливості фінансування і здійснення контактів зі всіля­кими організаціями.

Склад неповнолітніх у соціальних дитячих притулках досить строкатий і складний у соціальному і педагогічному плані, що відрізняє його від такого в дитячих будинках або школах-інтернатах, оскільки: переважна більшість дітей вже залучилися до паління, систематичного вживання алкоголю; переваж­на більшість дітей перебувають у кризовому або передкризово­му стані внаслідок соціально-психологічної депривації в сім’ї, фізичного або сексуального насильства, шкільної дезадаптації; майже у всіх дітей виявлені різні хронічні захворювання; бага­то дітей ніде і ніколи не вчилися, у них не сформовані (або втра­чені) елементарні соціальні і побутові навички, не сформова­ний (або втрачений) досвід життя в сім’ї; у багатьох дітей є зат­римка психічного розвитку.

До спеціалізованої установи для неповнолітніх, котрі по­требують соціальної реабілітації, приймаються неповнолітні на підставі: особистого звернення; направлення органів, що здійснюють соціальний захист населення; ухвали комісій у справах неповнолітніх; заяви батьків, клопотання органів осві­ти, охорони здоров’я, опіки і опікування, органів внутрішніх справ; ухвали або визначення суду, прокурора або слідчих органів, якщо батьки або особи, які їх замінюють, засуджені або до них, як запобіжний захід, застосовано утримання під вартою.

Одним із головних завдань притулків, в яких діти можуть отримати помешкання і їжу, є відновлення широкого спектру їх відносин зі світом, навчання їх спілкуватися з дорослими, однолітками, отримати відчуття сім’ї, своєї значущості.

Індивідуальна програма реабілітації дитини чи неповноліт­нього створюється на основі вивчення його особи й аналізу всієї доступної інформації (стан його фізичного і психічного здоро­в'я, ступінь освітньої підготовки і так далі), яка обумовлює не тільки проведення загальних оздоровчих заходів, але і лікуван­ня хронічних захворювань, які є у кожного на момент надхо­дження в притулок.

Велике значення в реабілітації підлітка мають психологіч­на діагностика і корекція. Працівникам притулків доводиться стикатися з двома основними психологічними проблемами: відставання дитини в психічному розвитку і подолання наслідків її психічної депривації.

Природно, що соціальні і психологічні проблеми виявляють­ся у дітей різною мірою і в різних формах. Відповідно і реабіліта­ція здійснюється індивідуально для кожної дитини. Фахівці ви­користовують дві форми психологічної реабілітації: групову та індивідуальну. Участь дитини в психокорекційних групах сприяє її особовому зростанню, саморозкриттю, набуттю певних знань, умінь, навичок, умінню спілкуватися; індивідуальна ж реабілітація, перш за все, передбачає зняти у дитини відчуття тривоги і невпевненості, підвищення її самооцінки, допомогти справитися зі страхами, сформувати довіру до людей.

Оптимальний шлях реабілітації дітей, котрі мають стовідсот­кову шкільну дезадаптацію, - це організація в умовах притулку систематичного соціально-виховного і навчального процесу, усу­нення наявної педагогічної занедбаності, корекція поведінки. Найбільш складною є реабілітація підлітків. Якщо в роботі з дітьми молодшого шкільного віку необхідні виховання, відшко­дування дефіциту тепла, навичок, знань, які вони не доотрима- ли від свого оточення (батьків, родичів тощо), то підлітків дово­диться перевиховувати, усувати вже набуту девіантність поведін­ки, спотворені уявлення про взаємини між людьми. Підліток прагне бути самостійним і хворобливо реагує на спроби дорослих керувати його життям і виховувати його, він претендує на роль Дорослого, на шанобливе ставлення до себе.

Існує кілька способів формування у підлітків самоповаги і самосвідомості. Один із них — орієнтація на зразок, гідний наслідування (родич, знайомий, реальний або вигаданий герой). Велику допомогу в реабілітації підлітка надає також індивідуальна психотерапія: бесіди, розмови, обговорення різних проблем.

Однією із труднощів у процесі реабілітації підлітка є його небажання вчитися. Чимало підлітків ніколи не вчилися в школі або мають перерву в навчанні від року до п'яти, вони не­достатньо володіють навичками інтелектуальної діяльності. Саме тому процес навчання в дитячих соціальних притулках повинен бути організований на індивідуальній основі. Підлітки повинні пройти етап, який передує поверненню в школу. Сьо­годні у притулках використовуються декілька варіантів навчан­ня: загальноосвітні - денна і вечірня школа, ПТУ, класи вирів­нювання. У низці притулків навчання здійснюється в рамках так званої домашньої школи, найбільш оптимальної для біль­шості вихованців притулків; її завдання - понизити емоційно-психічну напругу, породжену неблагополучним досвідом на­вчання в школі, відновити і закріпити загально навчальні на­вички, заповнити пропуски в знаннях, додати підліткові упев­неності у своїх силах.

Проте притулок - це лише тимчасове місце перебування підлітка, тому одним із головних завдань соціальної допомоги підліткові є впорядкування його подальшої долі. Ідеальним ва­ріантом є повернення дитини в рідну сім’ю, але це можливо лише за умови відповідної роботи з батьками і дітьми, яка дасть позитивний результат взаємодії.

Якщо повернення дитини в сім’ю неможливе, використо­вуються інші шляхи. До недавнього часу законодавство Росії передбачало тільки такі форми життєвпорядкування дітей, як усиновлення, опіка (опікування) або державна сирітська уста­нова, куди в основному і направляли дітей. Звичайно, продук­тивною формою влаштування дитини в сім’ю є передача дітей під опіку або на усиновлення родичам, проте останні часто не проявляють бажання зробити це через низку обставин: наявність у підлітка яких-небудь захворювань, обмежені житлові і матері­альні умови. У випадку неможливості повернення в сім’ю, ба­гато притулків вимушені перенаправляти підлітка в інтернат.

Але існує і інший спосіб соціальної допомоги дезадаптованим підліткам, який практикується зараз багатьма установами – створення сімейних (виховних) груп. Спочатку про наявність таких дітей оповіщають через засоби масової інформації або спеціальний банк даних. За наявності сім’ї, охочої узяти дитину на виховання, ретельно обстежуються її матеріально-побутові умови, після чого укладається контракт на два місяці. Підліток протягом двох місяців відвідує у вихідні дні опікунсь­ку сім’ю, а потім передається туди остаточно. Сімейна груш розглядається як структурний підрозділ притулку, а один із батьків оформлюється в притулок як вихователь. Крім того, пси­холог дає необхідні рекомендації кожній сім’ї.

Фахівці не без підстав вважають, що в ідеальному варіанті кожен вихованець притулку повинен пройти через домашню групу, оскільки це є один із реальних і ефективних шляхів його реабілітації, коли відновлюються втрачені ним соціальні, етичні і духовні зв’язки з навколишнім світом. Перебуваючи в домашній групі, дитина залишається під опікою держави до тих пір, поки сім’я оформлює опікунство або усиновлення, але навіть якщо усиновлення не відбудеться, життя в здоровій сімейній обстановці в домашній групі стає для дитини важли­вою умовою соціальної реабілітації.

Крім того, в багатьох притулках намагаються моделювати відносини, схожі на домашні. Правда, це не так просто: позна­чається відсутність у вихователів досвіду роботи з такою склад­ною категорією дітей, як соціально дезадаптовані підлітки.

Таким чином, діяльність притулку - це створення умов, які сприяють залученню дітей до нормального життєвого процесу, виведенню їх із кризової ситуації, відновленню порушених зв’язків з сім’єю, вирішенню питань їх подальшого життєоблаштування.

Існують також соціально-реабілітаційні центри, основни­ми напрямами діяльності яких є: профілактика бездоглядності неповнолітніх, допомога в ліквідації важкої ситуації в його сім’ї; забезпечення неповнолітніх тимчасовим мешканням на повному державному забезпеченні до визначення і здійснення спільно з органами опіки і піклування оптимальних форм життєвлаштування; забезпечення доступної і своєчасної кваліфікованої соціальної, правової, психолого-медико-педагогічної допомоги дітям, що мають різноманітну дезадаптацію, на ос­нові індивідуальних програм соціальної реабілітації, що вклю­чають професійно-трудовий, навчально-пізнавальний, соціокультурний, фізкультурно-оздоровчий і інші компоненти.

Центри можуть включати такі відділення: приймальне відділення; відділення діагностики соціальної дезадаптації; відділення реалізації програм соціальної реабілітації; відділен­ня соціально-правової допомоги; сімейна виховна група.

Структурним підрозділом соціально-реабілітаційного цен­тру може бути соціальний притулок для дітей і підлітків. У приймальному відділенні проводяться первинний медичний огляд і первинна санітарна обробка підлітка, якого при необхід­ності направляють до стаціонарної медичної установи.

У відділенні діагностики соціальної дезадаптації виявля­ють і аналізують чинники, що зумовили його соціальну дез­адаптацію, особливості особового розвитку і поведінки підлітка; розробляються індивідуальні програми його соціальної реабілі­тації. На основі цих даних створюється індивідуальна програма реабілітації. Її поетапне виконання здійснюється у відділенні реалізації програм соціальної реабілітації. Проводиться робота по відновленню втрачених зв’язків з сім’єю і усередині сім’ї оздоровленню системи міжособистісних відносин неповнолітніх, відновленню їх соціального статусу в колективі од­нолітків, сприянню підліткам у здобуванні освіти, спеціаль­ності і в профорієнтації.

Індивідуальна програма реабілітації реалізується як з умо­вах денного або цілодобового стаціонару Центру, так і в сімейній виховній групі. У відділенні утворюються реабілітаційні гру­пи - діти в них можуть бути різного віку, але бажано об’єднува­ти дітей зі схожим рівнем адаптації для найбільш ефективного використання групових методик. Оптимальна кількість дітей для денного стаціонару - від 5 до 10, а для цілодобового до 7,

Відділення соціально-правової допомоги здійснює захист прав і законних інтересів вихованців, зокрема, що знаходяться в сімейних виховних групах; сприяє органам опіки і піклуван­ня дальшому впорядкуванню вихованців; формує банк даних про можливих усиновителів, опікунів, прийомні сім’ї; організовує психолого-педагогічну і правову підготовку до прийому в сім’ю нерідних дітей і спостерігає за адаптацією неповнолітніх до нової обстановки.

Найскладніший напрям діяльності Центру - робота з сім'єю. Соціальна реабілітація в центрі неодмінно орієнтована на вирішення сімейних проблем дітей і підлітків. Робота з кон­фліктними сім'ями заснована на взаємодії з психологом на рівні консультування; робота з аморальними сім'ями ведеться на рівні соціального патронажу. Після повернення дітей у сім'ю продовжуються соціальний патронаж, прямі контакти з членами сімей і консультації фахівців (психологів, юристів, лікарів-нар-кологів).

З типів соціально-реабілітаційних установ, що існують у даний час для дітей і підлітків. Центр для неповнолітніх, соц­іальний притулок, як підрозділ, покликаний вирішувати найбільш важливі завдання з подолання зростання числа дезадаптованих підлітків, усувати причини проявів дезадаптації ще на початковому етапі, до розриву підлітка з сім'єю.

Разом з тим соціальна реабілітація підлітка значно полег­шується, якщо вона протікає на тлі емоційного сприйняття ним нових умов, правил життя, нових людей. Тому головне завдан­ня всіх соціальних працівників - надати підліткові, прибулому до реабілітаційної установи, максимальну підтримку в процесі освоєння ним нового життя.