Зовнішнє оформлення законів та підзаконних актів: вимоги до структури, реквізитів.

97. – Рудько

В юридичній техніці поряд з важливістю правильного застосування юридичної термінології і юридичних конструкцій не менше значення має форма нормативно-правового акта. Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акта стосуються:

1. способів викладу;

2. формулювання заголовних назв статей і частин тексту;

3. юридичного стилю;

4. юридичної мови.

Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв статей і частин тексту, юридичного стилю, юридичної мови):

• логічна послідовність і компактність викладу нормативних розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповідність змісту закону його найменуванню;

• відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також суперечностей з іншими нормативними актами; заповнення прогалин;

• наявність формальних реквізитів у нормативних актах: найменування акта; органу, що його видав; місця видання; дати видання; підписів офіційних осіб; порядкового номера

• наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і частин — у великих законах; статей — у всіх законах; пунктів — у підзаконних актах; заголовків у кожній статті — у законах, переважно в кодексах, а також можливість преамбул в окремих законах; додатків — у підзаконних нормативних актах.

• стислість викладу і разом з тим ясність, логічність, граматична правильність мови нормативного акта — без художньої красивості і декларативних положень: метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень та ін. Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу. Відступ від цих вимог призводить до юридичних помилок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його статтями, нечітких формулювань, стилістичних погрішностей та ін., які знижують якість акта, ускладнюють його усвідомлення і роз'яснення (тлумачення), реалізацію норм права в конкретних відносинах

Поняття та основні риси системи права.

98. – Власенко

Поняття:

Поляков: Норми права функціонують не самі по собі, а в рамках єдино системи, на основі якої здійснюється правове регулювання поведінки учасників суспільних відносин.

Система права – скл з правових норм та релевантних їм міжсуб’єктних правових відносин; представляє собою єдність функціонуючих в даному суспільстві правових нормовідносин.

Система норм права – це сукупність взаємопов’язаних між собою правових норм. основний елемент такої системи – норма права, які об’єднуються в більш загальні структурні підрозділи системи – інститути, підгалузі та галузі норм права. В системі норм права можна також виділити приватне та публічне право.

Нерсесянц: Система права – юридико-доктринальна категорія та конструкція, що включає в себе норми права та об’єднуючі їх правові інститути та галузі права.

Єдиним системним елементом права є норма права. Однорідні відносини регулюються одно порядковими нормами.

Нерсесянц стверджує, що у Давіда «правова сім*я» - це «сім*я систем права», в нашій літературі під «правовою сім*єю» розуміється «сім*я правових систем». Так вийшло внаслідок перекладу його книги російською мовою. Під впливом цього переводу багато авторів почали тлумачити «систему права» та «правову систему» в якості різних правових категорій, розглядаючи «правову систему» як більш широке правове явище, ніж традиційне поняття «система права». Під правовою системою почали розуміти сукупність всіх правових явищ та понять.

Кельман: При характеристиці системи права необхідно пам’ятати, що вона є явищем об’єктивного характеру, що укладається не довільно, а у зв’язку із системою існуючих суспільних відносин. Система права показує, із яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою.

Отже, в основі системи права - норми права, що групуються у середині її як цілісні композиції. Вони відбивають у системі права такі якості, як об’єктивність, узгодженість правових норм, їхню єдність, розходження, спроможність відокремлення та ін. Правові норми, крім іншого, забезпечують динамізм системи права, роблять рухливими її елементи, забезпечуючи тим самим усталеність системи права в цілому.

Будь_яка система передбачає два основних компоненти:

• структуру — обумовленість і «набір» стосовно самостійних елементів в рамках єдиного (процесу, явища)

• взаємодію елементів структури.

Система права — об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженості усіх юридичних норм та диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами.

Риси системи права:

1. об’єктивність: Сформована суспільними відносинами і не залежить від волі законодавця. Система права не може створюватися по суб’єктивному рішенню людей, оскільки обумовлена реально існуючою системою сусп.-х відн-н. В «мертвих» законах як правило не враховуються об’єктивні потреби суспільного життя.

2. єдність та взаємозв’язок норм: не можуть існувати ізольовано, будь-який елемент, що вилучений із системи права, втрачає системні функції, а як наслідок і соц значимість

3. цілісність: система права охоплює всі норми, що діють в тій чи іншій країні, і представляють собою комплекс, що складається з норм права

Кельман

Система права має такі характерні риси:

— розкриває внутрішню побудову, організацію права, співвідношення його структурних елементів;

— має об’єктивний характер (відображає реальний стан суспільних відносин);

— складові елементи відпов усім вимогам системності, підлягають процесам інтеграції та диференціації;