20. Опозиційний рух в Україні у 60-х рр. Хх ст.

Внутрішніми передумовами опозиційного руху бу­ли: практично бездержавний статус України, панування партійно-радянської бюрократії, утиски національного культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація корінного населення. Ігнорування комуністичним режимом законів, норм і правил, підкорення інтересів особи примарним інтересам колективу і тота­літарної держави логічно спричинили виникнення легального руху за права людини, який жорстоко переслідувався режимом. Правозахисна течія руху опору була представлена Українською Ґельсінською групою (УҐГ, 1976-1988). Чималий пласт антирежимної опозиції становили також борці за свободу совісті, зокрема представники православної та репре­сованих Української греко-католицької і різних протестантських церков. Серед визнаних діячів цього руху були Василь Романюк, Йосип Тереля, Георгій Вінс. Отже, основними течіями опозиційного руху в Україні другої половини 50-80-х років були: - самостійницька, яку представляли, зокрема, національно-визвольний рух підпільних груп;

- національно-культурницька, яку презентував рух «шістдесят­ників»;

- правозахисна та рух за свободу совісті (релігійна опозиція).

21. Перші східнослов’янські поселення на території Київської Русі

Східнослов'янські племена — група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та малої частини Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. Археологічними дослідженнями простежується зв'язок від населення празької культури V—VII століть. Розселення цієї людності та її безпосередніх нащадків, носіївлука-райковецької культури, в різних напрямках започаткувало в VI—IX століттях південну, західну та східну гілки слов'ян. У IV—VI століттях у східнослов'янському ареалі стали виразно виділятися два масиви — північний та південний. Вони співвідносилися з двома історичними угрупуваннями слов'ян — склавинами (північний масив) й антами (південний масив). Ареал ранньої східнослов'янської етномовної спільності цілком збігався зі східною частиною прабатьківщини слов'ян між Верхнім Дністром, Прип'яттю, Середнім Дніпром і південним Степом, отже повністю вкладався в межі протоукраїнської (тобто райнньоукраїнської) етномовної території. Північніше Ясельди — Прип'яті (територія сучасної Білорусі) у той час жили балтські племена, південна межа яких пролягала по Прип'яті, Середній Десні та Сейму, а величезні простори на північному сході (нинішня Європейська Росія) були заселені численними фінно-угорськими племенами.

22. Соціально-економічні відносини в Київській Русі

У найдавніших джерелах Київської Русі варяги вперше згадуються саме як відчайдушні й розбишакуваті купці. У VIII—IX ст. від своїх поселень наБалтійському узбережжі вони по волзькому шляху рухалися на схід аж до Каспійського моря, де вступали в контакти з купцями мусульманського світу. На IX ст., коли центр торгівлі перемістився на південь, до Константинополя, головною торговою артерією для Києва став славнозвісний шлях«із варягів у греки». Відтак заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі. Попри поступове зростання відмінностей між простим людом і новосформованою племінною знаттю землеробське суспільство східних слов'ян IX ст. залишалося порівняно однорідним в етнічному та соціальному відношенні, але внаслідок швидкої розбудови Києва до слов'янського середовища потрапляють варязькі воїни-купці, фінські мисливці, тюркські найманці, грецькі ремісники, вірменські та єврейські торгівці. З піднесенням міст стали процвітати купці та ремісники. Нарешті, прийняття християнства спричинилося до появи нового класу —духовенства. Словом, населення Київської Русі стало більш космополітичним за культурною орієнтацією, етнічно строкатим і дедалі глибше розшарованим соціально.