§ 6. Норма обов'язкового резервування як інструмент грошово-кредитної політики

Обов'язкові резерви не завжди були інструментом грошово-кре­дитної політики в сучасному її розумінні. Цей важіль впливу на бан­ківську систему спершу обумовлювався необхідністю страхування вкладників банку, а також підвищенням відповідальності банків пе­ред своїми клієнтами.

У сучасному розумінні мінімальні обов 'язкові резерви - це інстру­мент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установ­ленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів.

Вперше мінімальні обов'язкові резерви для комерційних банків були встановлені у США 1913 р. зі створенням Федеральної резервної системи. Досвід Сполучених Штатів було використано іншими цент-

470

ральними банками, і зараз цей інструмент використовується у біль­шості країн з розвинутою економікою. Зобов'язання дотримуватися норм обов'язкового резервування коштів у комерційних банків вини­кає від часу отримання ліцензії на здійснення банківських операцій щодо залучення коштів юридичних і фізичних осіб. Формування обов'язкових резервів здійснюється у процентах до зобов'язань у ці­лому за консолідованим балансом комерційного банку, і відповідна сума коштів повинна зберігатися на кореспондентському рахунку або на окремому рахунку в Національному банку України.

Мінімальні обов'язкові резерви як інструмент грошово-кредитної політики є важелем глибокого впливу на пропозицію грошей. Обов'яз­кове резервування покликане виконувати в економіці дві основні функції, а саме:

• засобу підтримання ліквідності комерційних банків;

• інструмента регулювання грошової маси в обігу.

Первинною функцією мінімальних резервів є забезпечення ліквід­ності комерційних банків. Формування централізованого фонду коштів має слугувати надійним гарантуванням вкладів. У сьогоднішніх умовах роль цієї функції пов'язана із забезпеченням стабільності банківської системи, що сприяє як підтриманню неперервності функціонування платіжно-розрахункового механізму, так і зниженню ризикованості вкладів у банки і зменшенню збитків від їхніх банкрутств.

На сьогоднішній день ця функція трансформувалася і пов'язана із забезпеченням стабільності діяльності банківської системи в цілому, що сприяє, по-перше, підтриманню надійності платіжно-розрахунко­вого механізму і, по-друге, зниженню рівня ризику банківських вкла­день і мінімізації втрат у випадках банкрутства банків.

Основною функцією обов'язкового резервування є вплив на кре­дитний потенціал комерційних банків із метою регулювання кількості грошей в обігу. Рівень мінімальних резервів безпосередньо впливає на кількісні параметри кредитуваня суб'єктів національної економіки з боку комерційних банків і визначає обсяг грошової маси.

Центральний банк періодично змінює норму обов'язкового резер­вування залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним про­водиться. За обмежувальної грошово-кредитної політики цент­ральний банк вдається до підвищення норми обов'язкових резервів, що веде до зменшення кредитних можливостей комерційних банків і скорочення грошової маси в обігу.

За здійснення стимулювальної (експансивної) грошово-кредит­ної політики центральний банк знижує норму обов'язкових резервів, внаслідок чого більша частка ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що дає можливість збільшувати обсяги кредиту­вання та веде до зростання грошової маси в обігу (рис. 9.5).

471

Рис. 9.5. Використання норм мінімальних обов'язкових резервів як інструмента грошово-кредитної політики

Сучасна монетарна політика передбачає використання норм міні­мального резервування як інструмента довгострокового впливу на стабілізацію грошового обігу та засобу антиінфляційної політики. Мета застосування норм обов'язкового резервування полягає у:

• обмеженні темпів зростання грошової маси;

• вилученні надлишкових коштів із грошового обігу;

• формуванні жорсткого зв'язку між грошовою масою та грошо­ вою базою;

• регулюванні попиту на банківські ресурси.

Норма обов'язкового резервування встановлюється в законодав­чому порядку. Порядок її застосування суттєво відрізняється як кількісно, так і якісно в різних країнах. Часте маніпулювання нор­мами обов'язкового резервування може викликати певні труднощі, оскільки навіть невеликі його коливання суттєвим чином впливають на обсяг кредитування в економіці. Цей інструмент забезпечує роз­в'язання більшою мірою довгострокових завдань грошово-кредитної політики.

При використанні норм обов'язкового резервування слід мати на увазі не лише мультиплікативний ефект кредитної експансії, що по­слаблює його керованість, а й вплив на рівень рентабельності комер­ційних банків, оскільки гроші, що перебувають на резервних рахун-

472

ках, не приносять доходу. Це є своєрідним додатковим «податком» на діяльність комерційних банків.

Механізм установлення мінімальних банківських резервів як ефективного і надійного інструмента грошово-кредитної політики протягом останніх років суттєвим чином втратив своє значення. У багатьох країнах центральні банки проводять поступове зниження норм резервних вимог. Так, наприклад, центральні банки країн-членів Європейської системи центральних банків використовують норму резервування, що становить 2%, а за строковими вкладами терміном більше двох років норма мінімальних резервних вимог не встановлюється.

Національний банк України, відповідно до Положення про поря­док формування обов'язкових резервів для банків України, вико­ристовує норматив обов'язкового резервування як один із інструмен­тів реалізації грошово-кредитної політики з метою контролю за грошовими агрегатами через зниження (збільшення) грошового мультиплікатора. Зобов'язання виконувати резервні вимоги виникає у комерційного банку від моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій.