§ 4. Адміністративні інструменти грошово-кредитної політики

До найважливіших адміністративних інструментів можна від­нести:

• регулювання величини процентних ставок за кредитами і депо­ зитами;

• регулювання кількісних параметрів кредитів, що надаються суб'єктам господарювання;

• встановлення «стелі» кредиту центрального банку, що надаєть­ ся урядові та банківським установам;

• регулювання портфеля активів комерційних банків;

• обмеження споживчого кредиту;

• обмеження на відкриття філій та відділень;

• селективна кредитна політика.

Адміністративні інструменти застосовуються в разі, коли важелі впливу не приносять потрібних результатів, або тоді, коли досяг­нення цілей монетарної політики з використанням лише ринкових інструментів значно уповільнюється. Прямі інструменти монетарної політики досить часто застосовуються у випадках, коли середовище використання ринкових важелів є недосконалим або не існує взага­лі. Незважаючи на те, що прямі інструменти грошово-кредитної по­літики дають можливість вирішити чимало проблем у національній економіці, вони мають незначну дієвість в умовах глобалізації сві­тової економіки. Використання таких важелів протягом тривалого періоду часу призводить до розбалансованості макроекономічних процесів.

Адміністративні інструменти посідають певне місце у практиці центральних банків розвинених країн, а також знайшли широке за­стосування у країнах, що розвиваються.

Розгляньмо такі прямі інструменти грошово-кредитного регулю­вання, як регулювання величини процентних ставок за кредитами і депозитами комерційних банків, а також здійснення селективної кре­дитної політики.

Адміністративне регулювання процентних ставок передбачає обмеження центральним банком чи урядом розміру верхніх меж про­центних ставок за кредитами, що призводить до збільшення попиту на кредитні ресурси банків. Низькі процентні ставки стимулюють ін­вестиції та сприяють підвищенню ділової активності.

Проте останніми роками центральні банки політику лімітування верхнього рівня процентних ставок за кредитами і депозитами засто­совують дедалі рідше, оскільки вигоди від використання цього мето-

465

ду регулювання дієві лише протягом короткого періоду, а негативні наслідки є значними.

Зокрема, низькі процентні ставки за депозитами викликають роз­міщення вільних ресурсів не на банківських депозитах, а в інших формах (купівля іноземної валюти, нерухомості, товарів тривалого користування, банківських металів тощо). Це не дає змоги використо­вувати їх для фінансування інвестиційних проектів.

Ще одним адміністративним інструментом, що застосовується центральними банками, є «кредитні стелі», тобто граничні суми кредитування. За їх застосування комерційні банки змушені утриму­вати певну частину залучених депозитів у вигляді невикористаних резервів, що для них є невигідним. Мета застосування цього інстру­мента полягає у стримуванні надмірної кредитної експансії.

Важливе місце в адміністративному регулюванні грошово-кредит­ної сфери посідає селективна кредитна політика, яка особливо активно використовується у країнах, що розвиваються. Селективна кредитна політика застосовується у країнах з недостатньо розвиненим фінансовим ринком.

Основними інструментами селективної кредитної політики є:

• кількісні параметри кредитів, спрямованих у певні галузі;

• створення спеціальних фінансово-кредитних закладів, які кре­ дитують певні галузі за нижчими процентними ставками;

• різноманітні пільги для банківських інституцій, які надають кредити переважно пріоритетним сферам економіки.

Застосування селективної кредитної політики поряд з певними позитивними рисами має й негативні наслідки, зокрема:

о розвиток галузей економіки потрапляє в залежність від пільго­вого кредитування;

о надмірне зростання грошової маси, що посилює інфляційні процеси;

о кредитування найперспективніших галузей економіки усклад­нюється внаслідок спрямування грошових потоків у певні галузі;

о зміна кон'юнктури на світових ринках негативно впливає на окремі галузі, які отримували значні обсяги пільгових кредитів.

Використання методів прямого регулювання грошового обігу най­більш поширене у країнах із перехідною економікою, оскільки меха­нізми непрямого впливу у них ще не набули достатнього поширення. Адміністративні методи дають необхідний ефект у випадках їх ви­користання поряд із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу. Однак активне застосування прямих інструментів є дієвим лише протягом короткого періоду. За тривалого застосуван­ня їхня дієвість знижується.

466