§ 3. Класифікація інструментів грошово-кредитної політики

Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраст-руктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної по­літики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення мо­нетарного регулювання.

Реалізація грошово-кредитної політики визначає місце централь­ного банку в економічній системі. Центральний банк здійснює гро­шово-кредитну політику з метою ефективного впливу на темпи еко­номічного зростання, обмеження інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо.

Основними інструментами грошово-кредитної політики є:

> облікова ставка;

У норма обов'язкових резервів; У операції на відкритому ринку;

> деякі селективні методи впливу на кредитну активність комер­ ційних банків.

Наявні в розпорядженні центрального банку інструменти регулю­вання грошової сфери розрізняються:

■ за об'єктами впливу:

о на пропозицію грошей (кредитна експансія, кредитна рест­рикція);

о на попит на гроші;

■ за формою:

о прямі (адміністративні); о опосередковані (ринкові);

■ за особливостями параметрів, що встановлюються у проце­ сі регулювання:

о кількісні;

о якісні;

■ за термінами впливу: о короткотермінові;

о довготермінові.

Вказані методи використовуються комплексно.

Визначення пріоритетності важелів грошово-кредитної політики залежить від цілей, що визначені центральним банком на певному етапі, а також від дієвості конкретних інструментів.

Залежно від завдань грошово-кредитна політика центрального банку спрямована або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція).

Через проведення кредитної експансії центральні банки стиму­люють зростання виробництва та покращення кон'юнктури.

463

За допомогою кредитної рестрикції центральні банки запобіга­ють «перегріву» кон'юнктури, що спостерігається в періоди еконо­мічних піднесень.

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються на адміністративні (прямі) та ринкові (опосеред­ковані).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.

Під інструментами ринкового характеру розуміють способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу формуванням певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.

Ринкові (опосередковані) інструменти відрізняються більшою гнуч­кістю порівняно з адміністративними, хоча результати їх застосу­вання не завжди адекватні наміченій меті.

Непряме регулювання грошово-кредитної сфери належить до си­стеми економічних методів державного регулювання національної економіки. Воно класично має три інструменти грошово-кредитної політики:

• облікова ставка за позиками, що надаються центральним бан­ ком комерційним банкам;

• норма обов'язкових банківських резервів;

• операції на відкритому ринку.

Кожен із цих інструментів передбачає використання специфічних механізмів, що постійно вдосконалюються.

Інструменти грошово-кредитної політики

Згідно з Законом України «Про Національний банк України»

• Визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для ко­ мерційних банків і фінансово-кредитних установ.

• Процентна політика.

• Рефінансування комерційних банків.

• Управління золотовалютними резервами.

• Операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтвер­ джують корпоративні права) на відкритому ринку.

• Регулювання імпорту та експорту капіталу.

• Емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

464