§ 1. Соціально-економічна сутність грошово-кредитної політики

Грошово-кредитне регулювання є одним з інструментів державної макроекономічної політики. Воно здійснюється шляхом розробки і реалізації грошово-кредитної політики центрального банку (рис. 9.1.).

Грошово-кредитна політика - комплекс взаємопов 'язатіх, спря­мованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошо­вого ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою. Монетарна політика грунтується на дії об'єктивних економічних законів.

Економічний зміст грошово-кредитної політики полягає у тому, що:

♦♦♦ монетарна політика - одна зі складових економічної політики держави;

♦ монетарна політика забезпечується притаманними їй монетар­ними механізмами.

Рис. 9.1. Передавальний механізм впливу грошово-кредитної політики

н а динаміку ВВП

457

Державне регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, для того щоб, відповідно до цілей дер­жавної економічної політики, впливати на попит і механізми вико­ристання кредитів в економіці.

Практично всі інструменти монетарної політики чинять опосеред­кований і загальний вплив на економіку. Розрив у часі між вико­ристанням того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики і його ефектом є досить тривалим, до того ж кількісний результат за­стосування цих інструментів важко піддається попередній оцінці.

Регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних методів передбачає створення умов, за яких економічний суб'єкт сам вибирає рішення, що відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерство фінансів, органи нагляду за діяльні­стю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо страху­вання депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійс­ненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, можуть виступати:

121 пропозиція грошей;

0 процентна ставка;

0 валютний курс;

0 швидкість грошового обігу;

0 рівень інфляції тощо.

Вибір об'єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної ситуації в країні та означає, що центральний банк може, залежно від ситуації, здійснювати орієнтацію на один із перерахова­них вище об'єктів чи навіть декілька одночасно.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є На­ціональний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної полі­тики беруть участь інші державні органи - Уряд, Міністерство фі­нансів, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої гілок влади визначають основ­ні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для форму­вання цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджет­ного дефіциту, платіжний і торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

458

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної по­літики належить Національному банку, оскільки він конкретно від­повідає перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.