§ 8. Платіжний баланс країни, форми його побудови

Платіжний баланс посідає особливе місце в системі валютного ре­гулювання, оскільки саме через нього реалізується внутрішній зв'я­зок стану валютного ринку країни зі станом її національної економі­ки та забезпечується саме економічне регулювання валютної сфери. Структура та динаміка платіжного балансу засвідчує конкуренто-

440

спроможність національної економіки і дозволяє прогнозувати дина­міку курсу національної валюти.

Платіжний баланс - це співвідношення суми платежів, здійсне­них країною за кордоном, і надходженнями, отриманими нею з-за кордону, за певний період.

Платіжний баланс за визначенням МВФ - це статистичний звіт за певний період, який показує:

• операції з товарами, послугами і доходами, здійснені будь-якою країною із закордоном;

• зміну власності та інші зміни в монетарному золоті, спеціаль­ них правах запозичення, що належать даній країні, а також фінансо­ вих вимогах і зобов'язаннях стосовно закордону;

• односторонні перекази та компенсаційні записи, необхідні для бухгалтерського балансування тих операцій і змін, що взаємно не по­ криваються.

За формою платіжний баланс - це статистичний звіт про надхо­дження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн чи груп країн.

У платіжному балансі фіксуються всі операції між: резидентами та нерезидентами держави, за якими потоки товарів і капіталів пере­тинають кордони економічної території України.

Платіжний баланс є одним із основних інструментів макроеконо-мічного аналізу та прогнозування, формування податкової та грошо­во-кредитної політики, заходів із регулювання зовнішньої торгівлі, внутрішнього валютного ринку і валютного курсу. Як агрегований монетарний показник платіжний баланс безпосередньо пов'язаний з такими макроекономічними показниками, як валовий внутрішній продукт (ВВП), національний дохід (НД), сукупні заощадження та інвестиції, бюджетний дефіцит. Користувачами статистики платіжно­го балансу є уряди, міжнародні економічні організації, суб'єкти гос­подарювання всіх рівнів.

Розроблення і складання платіжного балансу є обов'язковою умо­вою для всіх країн - членів Міжнародного валютного фонду та базу­ється на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стан­дарту «Керівництво з платіжного балансу», що розробляється і періо­дично публікується МВФ. Останнє, п'яте видання «Керівництва...» опубліковано у 1993 р.

Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономіч-ної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійс­нювані між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель створюється для розробки й запровадження

441

обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного і фінансового ринків, двосторон­ніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнарод­ними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фі­нансової допомоги для стабілізації платіжного балансу і подолання його дефіциту.

За формою складання платіжний баланс визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення між краї-ною-складачем та іншими країнами світу операцій з товарами, послу­гами і капіталом, трансфертних операцій, руху валютних коштів, фак­ти зміни власності, про зміну стану вимог і зобов'язань, резервів і кількості монетарного золота.

До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була пред­ставлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів і ва­лютним планом країни. Спеціальною постановою Кабінет Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. від­повідальність за розроблення і складання платіжного балансу України покладено на Національний банк України.

Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної ста­тистики і статистики платіжного балансу була зумовлена загально­державною потребою незалежної України у визначенні її місця у сві­товому співтоваристві, розвиткові банківської та фінансової систем, а також з огляду покладення на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави. Цю концепцію було за­тверджено постановою Правління НБУ від 20.05.1994 р.

Механізм реалізації концепції побудови платіжного балансу має такі основні складники:

• досягнення деталізації банківської звітності стосовно операцій з нерезидентами;

• розповсюдження звітності на всі підприємства, які мають ра­ хунки в закордонних банках;

• фіксація повного обсягу всіх товарів, що перетинають кордони з країнами колишнього СРСР;

• одержання повної інформації про експортно-імпортні операції з товарами і послугами військово-технічного призначення;

• опрацювання системи вартісної оцінки бартерних операцій та гуманітарних вантажів;

• розширення інформаційної бази про експорт та імпорт послуг, у першу чергу транспортних, туристичних і державних;

• застосування якісної системи контролю за достовірністю даних про умови поставок за контрактом (ФОБ) під час здійснення зовнішньо-

442

економічної діяльності підприємств, а також правильного відобра­ження у звітності курсових співвідношень основних валют у розра­хунках;

• розроблення методичного забезпечення й запровадження збору, опрацювання та узагальнення інформації про прямі та портфельні інвестиції;

• визначення методичних питань обчислення зовнішньоекономіч­ ного боргу, вдосконалення інформації про міжнародні кредитні уго­ ди, а також про терміни та умови їх реалізації;

• методичне обґрунтування і відповідне використання експерт­ них оцінок і розрахунків, даних спеціальних обстежень для характе­ ристики окремих позицій платіжного балансу;

• методологічне і методичне опрацювання питань проведення систематичного аналізу і прогнозу даних платіжних балансів України відповідно до стандартів Міжнародного валютного фонду, адаптація вихідних даних і запровадження аналітичних розробок;

• створення банку даних із статистики платіжного балансу. Виходячи зі світової практики, інформаційна база платіжного ба­ лансу ґрунтується на таких основних джерелах:

• даних банківської системи про надходження платежів із-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерези­ дентами);

• інформації про пересування товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля);

• статистичних обстеженнях підприємств та організацій з метою збору повної чи додаткової інформації (статистична звітність експор­ терів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій тощо).

Організація збирання інформації для складання платіжного балан­су в кожній країні має певну специфіку, пов'язану з її загальнодер­жавним упорядкуванням. На даний час в Україні закладено основу всіх трьох складових частин інформаційної бази платіжного балансу і розпочато роботу щодо збирання інформації та складання балансу відповідно до стандартної класифікації Міжнародного валютного фонду.

Операції платіжного балансу - це рух економічних цінностей, що відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або втрату економічних цінностей.

Сутність операцій платіжного балансу полягає в зміні права власності на реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов'язані з експортом товарів, послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фі­нансовими вимогами і зобов 'язаннями.

Загальний підхід передбачає, що операцією платіжного балансу

443

вважається такий потік економічних цінностей, у результаті якого збільшується багатство однієї країни та зменшується багатство іншої.

До платіжного балансу відносять операції, пов'язані з процесами зміни стану, з потоками, а не з запасами ресурсів. Тобто відобража­ються економічні події, що відбулися протягом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов'язань держави на визначений момент часу.

Оскільки операції платіжного балансу відображають економічні відносини певної держави з іншими країнами, важливим є поняття економічної території країни, через кордони якої здійснюється рух економічних цінностей.

Економічна територія країни є її географічною територією, управління якою здійснює уряд цієї країни і в якій вільно переміщу­ються люди, товари й капітал. Економічна територія охоплює: по­вітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, ви­ключне право володіння яким має країна, територіальні анклави (чітко означені земельні ділянки, що є в інших країнах і використо­вуються державою на орендній основі або через придбання власнос­ті для дипломатичних, військових, наукових та інших цілей). Тобто, до економічної території країни може належати територія, на якій розташовані посольства, консульства, військові бази, а також вільні зони і підприємства, що керуються з берега і розташовані в прибе­режних водах.

Економічна територія країни не охоплює територіальних анклавів, що використовуються закордонними урядами або міжнародними орга­нізаціями, хоча фізично вони розташовані в географічних кордонах цієї країни. Наприклад, територія, на якій розташована штаб-квартира Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку, не належить до економіч­ної території США.

Отже, економічна територія країни не обов'язково збігається з

державними кордонами; вона складається з географічної території, що адмініструється національним урядом.

Поняття «резидент» - головне концептуальне поняття платіжного балансу, оскільки останній грунтується на економічних відносинах між резидентами і нерезидентами.

Поняття резидентності є єдиним для системи національних рахун­ків, монетарної статистики і статистики платіжного балансу. Треба, одначе, зауважити, що термін «резидент», який вживається під час складання платіжного балансу, зовсім не пов'язаний з терміном «на­ціональність», а точніше, з громадянством. Так, фізичні особи, що постійно проживають на території України, є її резидентами неза­лежно від їхнього громадянства. До резидентів, скажімо, Німеччини 444

належать робітники-мігранти, які працюють і проживають у цій краї­ні не менше одного року.

Поняття резидентності застосовується до агентів зовнішньоеко­номічної діяльності, які діють на економічній території держави. Це -домашні господарства і фізичні особи, що ведуть домашнє госпо­дарство; юридичні особи і суспільні організації, такі як корпорації та квазікорпорації (наприклад, дочірні підприємства при прямих ін­вестиціях).

У складанні платіжного балансу важливо дотримуватися таких основних принципів:

• до платіжного балансу заносяться лише економічні трансакції між вітчизняними і зарубіжними резидентами;

• необхідно розрізняти операції дебету і кредиту;

• платіжний баланс є бухгалтерським звітом подвійного запису (оскільки більшість операцій відбуваються в еквівалентному обміні економічними цінностями. У випадку, якщо відбувається надання економічних цінностей (товарів, послуг чи фінансових активів) на безповоротній основі, з метою відображення такої операції на рахун­ ках двічі (за дебетом і за кредитом) у платіжному балансі вводиться стаття «трансферти»).

Основний принцип формування платіжного балансу полягає у ві­дображенні кожної операції, що проводиться двома рівними за вели­чиною проведеннями, тобто кожному руху матеріальних засобів про­тистоять відповідні зміни фінансових вимог чи зобов'язань.

Платіжний баланс України складається з двох великих розділів:

• балансу поточних операцій;

• балансу операцій з капіталом і фінансових операцій (табл. 8.3).

Таблиця 8.3