§ 5. Офіційні валютні резерви та методи управління ними

Одним із головних завдань державного валютного регулювання є управління золотовалютними резервами.

Золотовалютні резерви - резерви країни, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні та призначе­ні для міжнародних розрахунків.

410

До власних належать кошти, одержані від:
	►	Купівлі іноземної валюти на валютних ринках
	►	Купівлі ВКВ в органів державної влади і управління та інших клієнтів, розрахунково-касове обслуговування яких здійснює НБУ
	►	Купівлі монетарного золота у зливках чи брухту з його по­дальшим доведенням до якості монетарного металу
	►	Доходу від здійснення операцій із золотовалютним резервом

До залучених коштів належать:

К редити міжнародних фінансових організацій, урядів інших країн, фінансово-кредитних установ, інших кредиторів

■ ► Депозити фінансово-кредитних установ

З алишки коштів у ВКВ на рахунках органів державної влади і управління та інших клієнтів, розрахунково-касове обслуго­вування яких здійснює НБУ

Р ис. 8.2. Джерела формування офіційних золотовалютних резервів

Сучасні золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних компонентів:

0 золотого запасу,

0 вільно конвертованої валюти,

0 резервної позиції,

0 спеціальних прав запозичення.

411

Золоті запаси, якими володіють центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації, використовуються ними як резервний фонд коштів для міжнародних платежів. Під час оцінки вартості зо­лотих резервів використовується ринкова ціна золота. Через постійні коливання цієї ціни уряди країн змушені періодично проводити пере­оцінювання своїх золотих запасів.

Основу золотовалютних резервів будь-якої країни сьогодні станов­лять запаси іноземних вільно конвертованих валют (ВКВ). Такі запа­си виступають у формі:

> залишків на кореспондентських і поточних рахунках у закор­ донних банках;

^ короткострокових банківських депозитів;

• ринкових ліквідних фінансових інструментів - казначейсь­ ких векселів, короткострокових і довгострокових урядових цінних паперів;

• різноманітних боргових документів, які не обертаються на ринку та які є результатом офіційних операцій країни з центральними банками та урядовими організаціями інших країн.

Третьою складовою золотовалютних резервів є резервна позиція, або резервна частка, країни в МВФ. За розміром вона відповідає час­тині установчого внеску країни в МВФ (до 25% квоти), зробленого не в національній валюті країни-учасниці, а в резервних активах, тобто у вільно конвертованих валютах інших країн-учасниць, або у СПЗ (спе­ціальні права запозичення). Коли МВФ використовує частину внесе­ної національної валюти країни - члена МВФ для надання кредиту іншій країні, резервна позиція такої країни відповідно зростає. Тому резервна позиція визначається як перевищення розміру квоти країни-учасниці над сумою її національної валюти, що перебуває в розпоря­дженні МВФ.

Країни-учасниці можуть автоматично, за першою вимогою отри­мувати валютні кошти в МВФ у межах резервної позиції. Викорис­тання ними таких коштів, на відміну від кредитів МВФ, не обумов­люється попередньою згодою з боку Фонду й не обмежене будь-якими строками.

Спеціальні права запозичення є міжнародними кредитними ре­зервними та платіжними коштами, випущеними Міжнародним валют­ним фондом і розподіленими між країнами-членами пропорційно до їх квот.

Вони існують для поповнення валютних резервів, врегулювання сальдо платіжних балансів, здійснення розрахунків із Міжнарод­ним валютним фондом та визначення співвідношення вартостей на­ціональних валют країн - членів Міжнародного валютного фонду.

412

СПЗ функціонують тільки на міждержавному рівні, вводяться в обіг лише центральними банками та міжнародними організаціями.

До складу СПЗ входять основні світові валюти (кошик СПЗ). Ко­шик СПЗ включає валюти, в яких країни - члени МВФ здійснюють найбільші обсяги експорту товарів і послуг протягом п'ятирічного періоду, та за один рік до дати переоцінення кошика. Вартість кожної з валют (валютний компонент) у кошику СПЗ переоцінюється кожні п'ять років.

Головним призначенням централізованих міжнародних золотова­лютних резервів є покриття дефіциту платіжного балансу країни.

Офіційні валютні резерви призначені для здійснення міжнарод­них розрахунків, а також для проведення валютних інтервенцій з ме­тою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Поняття «офіційні валютні резерви» охоплює як власні активи в іноземній валюті, так і залучені кошти.

Залежно від джерела утворення розрізняють валові валютні ре­зерви і чисті резерви.

Валові валютні резерви складаються з власних і залучених коштів.

Чисті валютні резерви складаються лише з власних коштів.

Офіційні золотовалютні резерви покликані виконувати такі основ­ні функції:

0 забезпечення платоспроможності країни за її міжнародними фінансовими зобов'язаннями, насамперед у сфері валютно-розрахун­кових відносин;

0 вплив на макроекономічну ситуацію у країні;

0 збалансування короткострокової нерівноваги платіжного ба­лансу.

Обсяг валютних резервів залежить від таких факторів:

• стану зовнішньої торгівлі;

• урівноваженості платіжного балансу;

• режиму валютних обмежень;

• інвестиційного клімату;

• характеру політики інтервенцій;

• режиму валютних курсів.

У світовій практиці відсутні єдині критерії достатності рівня офі­ційних валютних резервів. Здебільшого, критерії відрізняються для країн, які значно залежать від імпорту, і країн, у яких співвідношення між експортом та імпортом є достатньо збалансованим. Зазвичай, розмір валютних резервів зіставляється з показниками зовнішньої торгівлі. Згідно з методологією Міжнародного валютного фонду можна вирізнити такі основні критерії достатності обсягу офіційних ва­лютних резервів для різних груп країн:

413

• для імпортоорієнтованих країн, що розвиваються, достатнім є рівень резервів, що відповідає обсягу тримісячного імпорту;

• для країн, у яких співвідношення між експортом та імпортом досить стійке критерієм є співвідношення валютних резервів і дина­ міки сальдо торгового балансу;

• для розвинених країн, у яких відсутні обмеження щодо руху капіталів, відношення обсягу офіційних валютних резервів до сукуп­ ного сальдо платіжного балансу за поточними операціями та балансу руху капіталів і кредитів за короткостроковими операціями.

Оптимізація розміру золотовалютних резервів має важливе зна­чення для будь-якої країни, оскільки заниження їх обсягу погір­шує її платоспроможність на світовому ринку та обмежує регуля­тивні можливості держави у грошовій сфері. Водночас завищення обсягу золотовалютних резервів призводить до заморожування знач­ної частини національного багатства країни на тривалий промі­жок часу.

Значне зниження рівня резервів унаслідок тривалого дефіциту платіжного балансу може призвести до того, що країна не задоволь­нить свої життєво важливі потреби за допомогою імпорту чи не ма­тиме можливості обслуговувати зовнішні боргові зобов'язання. Над­мірне зростання резервів за постійного переважання зовнішніх над­ходжень над видатками сприяє збільшенню грошової маси в обігу, що стимулює інфляцію та призводить до значного відпливу коштів зі сфери виробництва у грошову сферу.

Управління валютними резервами передбачає формування їх оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема через визначення строкової структури валютних резервів і валютного кошика (рис. 8.3).

резервами

Напрями здійснення управління золотовалютними

Визначення оптимального для даних умов загального об­сягу міжна­родних за­собів плате­жу

Вибір співвідно­шення між окре­мими компонента­ми резерву; фікса­ція співвідношення між іноземною валютою та золо­том

Раціональ­не розмі­щення акти­вів за кор­доном

Д иверсифікація ва­лютного запасу, форму­вання валютного ко­шика, тобто вибір конкретних валют і встановлення їх спів­відношення у складі цього запасу

11

Рис. 8.3. Напрями здійснення управління золотовалютними резервами 414

За ознакою часу валютні резерви поділяються на такі види:

*1* короткострокові (до 3 місяців);

*1* середньострокові (від 3 місяців до 3 років);

♦ довгострокові (від 3 до 6 років).

Визначення строкової структури офіційних валютних резервів центрального банку залежить від ситуації в економіці країни. За умов стабільного розвитку економіки можна надавати перевагу прибутко-вішій та ризикованішій строковій структурі резервів, і навпаки - в період економічної нестабільності варто формувати менш прибуткову та менш ризиковану структуру офіційних резервів.

У більшості випадків ліквідні короткострокові активи у структурі валютних резервів становлять близько половини сукупного обсягу резервів у розвинених країнах (для таких країн характерними є значні обсяги офіційних валютних резервів за низької інтервенційної актив­ності) і досягають майже 100% у країнах із перехідною економікою (це пов'язано з нестійкістю економіки зазначених країн і необхідніс­тю частого застосування валютних інтервенцій, обсяги яких спрогно-зувати важко).

У виборі якісного складу валютних резервів (кошика резервів) центральні банки в першу чергу враховують цілі використання ре­зервів. У разі, коли валютні резерви в основному призначені для проведення валютних інтервенцій, валютний кошик є мінімально диверсифікованим, а найбільшу його частку мають іноземні валюти, що традиційно використовуються у валютних інтервенціях. Якщо ж основним призначенням валютних резервів є врегулювання зовнішніх платежів, то валютний кошик є більш диверсифікованим і його струк­тура залежить від валют, у яких повинні здійснюватися очікувані платежі.

Оцінюючи інструментарій управління валютними резервами, центральний банк керується такими основними критеріями:

• ліквідність;

• рентабельність;

• наявність державних гарантій.

Центральні банки при розміщенні валютних резервів зазвичай ви­користовують такі форми:

• розміщення валютних коштів на депозитах у закордонних банках;

• здійснення валютообмінних операцій;

• розміщення вільних валютних коштів у цінні папери.

Вибір стратегічних напрямків управління валютними резервами залежить від конкретної економічної ситуації та низки факторів: на­прямів грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної заборгованості тощо.

415

Державна скарбниця Національного банку України є окремим структурним підрозділом центрального апарату Національного бан­ку України. Призначення її - створювати і зберігати запаси доро­гоцінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відпо­відні операції з метою забезпечення нагромадження золотовалют­них резервів, які зараховуються на баланс Національного банку України.

Державна скарбниця діє на підставі Положення про Державну скар­бницю Національного банку України від 20 червня 1994 р., має окре­мий баланс, що є складовою балансу Національного банку України. Свою діяльність Державна скарбниця провадить за рахунок коштори­су Національного банку України.

Основними функціями та завданнями Державної скарбниці є:

1. накопичення, облік і зберігання резервних запасів коштовних металів і каміння, інших коштовностей з метою забезпечення нагро­ мадження золотовалютних резервів України і забезпечення державної таємниці про їхні запаси;

2. купівля і продаж (монетарних) коштовних металів і каміння та виробів із них, інших коштовностей як на території України, так і за її межами за рішенням Національного банку України;

3. здійснення за рішенням Правління Національного банку Украї­ ни операцій щодо розміщення коштовних металів на рахунки і вклади в іноземних банках та проведення інших операцій з коштовними ме­ талами відповідно до міжнародної банківської практики;

4. підготовка пропозицій Національному банку України про на­ дання комерційним банкам ліцензій на здійснення операцій з коштов­ ними металами та камінням;

5. у межах виділених Національним банком України коштів здійс­ нення розрахунків із підприємствами, установами, організаціями за придбані або реалізовані коштовні метали, каміння тощо;

.6) передача заводам для афінажу і перероблення брухту коштов­них металів і забезпечення повернення до Державної скарбниці злив­ків цих металів після афінажу;

7) розроблення проектів закупівельних і відпускних цін на кош­товні метали та каміння.