§ 1. Сутність і необхідність банківського нагляду

Банківський нагляд - цілісний і неперервний моніторинг за дія­льністю банків із метою забезпечення надійності й стійкості окремих банків та банківської системи в цілому.

У широкому розумінні банківський нагляд є системою, яку вико­ристовує держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи країни, її безпеку і здоров'я. Цілі та завдання банківського нагляду в різних країнах подібні.

Умови здійснення банківського нагляду визначаються законами, що регулюють статус центрального банку. Банківський нагляд, за­звичай, є однією з основних функцій центрального банку країни (табл. 6.1). Одначе, наглядові функції можуть концентруватися не ли­ше в руках центрального банку, а й належати до компетенції інших державних фінансових органів, оскільки зосередження всіх наглядових функцій у сфері грошово-кредитного регулювання в одній установі

Таблиця 6.1

Органи грошово-кредитного регулювання та наглядові установи деяких країн

Країна	Органи грошово-кредитного регулювання	Наглядові установи
Австралія	Резервний банк Австралії	Резервний банк Австралії
Австрія	Національний банк Австрії	Міністерство фінансів
Бельгія	Національний банк Бельгії	Банківські та фінансові комісії
Велика Британія	Банк Англії	Банк Англії

255

п

9

257

Так, наприклад, у США сформувалася розгалужена система нагля­ду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Нагляд за діяльністю комерційних банків здійснюється Федеральною резерв­ною системою та двома іншими федеральними органами - Службою контролера грошового обігу (входить до складу Міністерства фінан­сів) і Федеральною корпорацією страхування депозитів.

Контроль за банками штатів - членами ФРС, депозити яких заст­раховані у Федеральній корпорації страхування депозитів, здійснює­ться відповідними органами банківського нагляду, створеними при уряді штатів. Банки штатів, що не є членами ФРС, депозити яких за­страховані у Федеральній корпорації страхування депозитів, контро­люються двома структурами - банківськими наглядовими органами штатів і Федеральною корпорацією страхування депозитів. Банки штатів, що не входять до ФРС і не страхують депозитів у Федераль­ній корпорації страхування депозитів, перебувають під контролем влади штатів.

Служба контролера грошового обігу і Відділ уповноважених по банках при уряді штатів вирішують питання ліцензування банків, ви­дають дозволи на відкриття відділень, злиття і поглинання банків, а також відслідковують зміни у структурі банківського капіталу. До компетенції наглядових органів США також належить розроблення інструкцій, правил, вказівок і регламентації, що мають підзаконний характер і зорієнтовані на роз'яснення законів; ліквідація банків, що закриваються; періодичні комплексні перевірки стану, операцій і по­літики підвідомчих банків; вживання заходів із виправлення стано­вища, що склалося; консультування керівних працівників банків; збір та узагальнення звітів і статистичної інформації банків; забезпечення споживачів банківських послуг достовірною інформацією і здійснен­ня контролю за дотриманням прав клієнтів.

Натомість у країнах Західної Європи структура органів банківсь­кого нагляду є більш централізованою. Так, зокрема, у Великій Бри­танії організація банківського нагляду є одним із основних напрямів діяльності Банку Англії. Визначальною особливістю банківського нагляду в цій країні є контроль за діяльністю кожного банку. За ре­зультатами проведеного контролю для кожного банку розробляється перелік заходів, які враховують конкретні умови його діяльності. Такі заходи поюіикані забезпечити мінімальний рівень оперативної безпе­ки щодо капіталу, ліквідності, резервних фондів, бухгалтерської звіт­ності й системи управління банку.

У Франції функції нагляду та контролю за банківською діяльністю виконує державний адміністративний орган - Банківська комісія, яка є незалежною від Банку Франції, одначе тісно взаємодіє з ним. На чолі Банківської комісії перебуває керівник Банку Франції. Основни-

258

ми обов'язками Банківської комісії є вивчення умов діяльності креди­тних установ, контроль їхнього фінансового стану та дотримання банківськими працівниками правил професійної етики. Адміністратив­ний нагляд передбачає перевірку законності операцій усіх кредитних установ, що діють на території Франції. Банківська комісія може за­стосовувати широкий спектр різноманітних дисциплінарних санкцій. Це, зокрема, заборона чи обмеження діяльності, тимчасове відсторо­нення одного або кількох керівників від роботи, відкликання ліцензій, накладання грошових штрафів, попередження та ін. Однак, одним із головних завдань Банку Франції у здійсненні нагляду є визначення ймовірності виникнення кризових ситуацій у банківській системі в майбутньому та вжиття необхідних заходів для їх подолання.

В Італії банківський нагляд здійснюють Банк Італії, Міжміністер-ський комітет із кредитів і заощаджень та Національна комісія з кон­тролю за фінансовими компаніями та фондовою біржею. Банк Італії готує проекти рішень і пропозицій з питань нагляду за резолюціями Міжміністерського комітету. Сам комітет, що очолюється міністром фінансів, відповідає за загальний нагляд у сфері кредитної політики та захисту вкладів. Національна комісія з контролю за фінансовими компаніями та фондовою біржею контролює діяльність фінансово-кредитних установ на ринку цінних паперів. Від кінця XX ст. в Італії значна увага приділяється нагляду за банківськими групами, що скла­даються з фінансових та банківських компаній, організованих у формі холдингу. З цією метою розроблено концепцію об'єднаного нагляду, відповідно до якої нагляд ведеться за діяльністю групи в цілому, а не окремих банківських інституцій, що входять до її складу.

Отож, головними завданнями, що стоять перед системою банків­ського нагляду є:

• гарантія надійності та стабільності банківського сектора для сприяння економічному зростанню в країні;

• сприяння розвиткові конкуренції в банківському секторі;

♦ зростання довіри економічних суб'єктів до банківської системи; ♦♦♦ підвищення ефективності банківської справи та економічно

обґрунтований розподіл кредитних ресурсів в економіці, тобто, бан­ківська система повинна відповідати вимогам суспільства високою якістю своїх фінансових послуг за прийнятною ціною, а саме - кошти повинні спрямовуватися в ті сектори економіки, які спроможні вико­ристати їх із найбільшою ефективністю.

Основною метою банківського нагляду є своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції в діяльності комерційних бан­ків із метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтрим­ки стабільності й надійності як окремого банку, так і банківської системи в цілому. Це означає, що поточні операції банку повинні

259

здійснюватися так, щоб обсяг позик перебував у відповідному спів­відношенні до власного капіталу банку, щоби банк у будь-який мо­мент мав достатні фінансові ресурси, зокрема, давав у позику залу­чені кошти лише за умови, що він зможе виконати свої зобов'язання в разі непередбаченої втрати окремих кредитів. Для реалізації зазна­ченої мети органом банківського нагляду встановлюються детальні вимоги, що стосуються власного капіталу і ліквідності. Ці вимоги встановлюють істотні обмеження для банківської діяльності, яка пов'язана з ризиками, і таким чином зменшують загальний ризик для окремих банків.

Крім того, цілями банківського нагляду є:

• впровадження і сприяння розвиткові широкого кола фінансо­ вих послуг у межах як банківської системи, так і економіки держави в цілому;

• уЗГОДЖеННЯ НЯГТГ.Т»'

* .„„ісмл, так і економіки держави

в цілому;

> узгодження напрямків діяльності банківської системи з грошо-дитною політикою держави; забезпечення ттг.-™

лидження напрямків діяль ^„лю^ької системи з грошо­ во-кредитною політикою держави;

> забезпечення дотримання норм чинного законодавства, що вста­новлюють вимоги щодо умов функціонування банківської системи.

Для досягнення вказаних цілей органу банківського нагляду мають бути притаманні такі риси:

• повноваження із надання та відкликання банківських ліцензій на підставі законодавчо визначених вимог до ліцензування банків;

• повноваження щодо встановлення економічних нормативів, яких банки повинні дотримуватися і керуватись у своїй діяльності;

• отримання інформації в будь-які строки і в будь-якій формі стосовно фінансового стану банків і дотримання ними економічних нормативів;

• проведення інспекційних перевірок банків, зокрема отримання доступу до будь-якої інформації як у банку, так і поза ним;

• повноваження щодо застосування санкцій щодо банків та їхніх керівників, зокрема накладання штрафів, можливість усунення з по­ сади та зміни членів правління і керівництва банку.

Банківська практика продемонструвала необхідність уніфікації бан­ківського нагляду в різних країнах, що обумовлено взаємозалежністю фінансових ринків. Із метою гармонізації законодавства у 1975 р. було сформовано Базельський комітет під егідою Банку міжнародних розрахунків. У його складі - банківські супервізори з Групи десяти (Бельгія, Велика Британія, Голландія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Швеція, Японія), а також Люксембургу і Швейцарії.

Директиви, розроблені Базельським комітетом, відображені в Ба-зельському конкордаті, що визначає такі основні принципи банківсь­кого нагляду:

■ нагляд за закордонними банківськими інститутами належить 260

до загальної відповідальності влади країни, в якій діє і до якої нале­жить банківський інститут;

• жодна закордонна банківська установа не повинна залишатися поза контролем;

• нагляд за ліквідністю банків покладається на спеціальні конт­ ролюючі органи країни їх функціонування;

• контроль за платоспроможністю відділень іноземних банків лежить на країні їх функціонування;

■ обмін інформацією повинен сприяти ефективному співробіт­ ництву між повноважними органами країн функціонування і належ­ ності банківських установ.

У 1987 р. Базельський комітет оприлюднив чільні принципи ефек­тивного банківського нагляду, які стали основою національного бан­ківського законодавства багатьох країн. Повноваження наглядового органу, а також інструменти, що можуть застосовуватися ним, вста­новлюються у законодавчому порядку. Проте наглядовий орган не може виходити за межі, встановлені законом, навіть у разі настання кризи банківської системи. У разі виникнення системних банківських проблем держава повинна брати на себе відповідальність за їх вирі­шення.

Чільні принципи ефективного банківського нагляду містять 25 основних положень, які підпорядковані вказаним вище цілям, і стосуються:

• попередніх умов здійснення ефективного банківського нагляду;

• його ліцензування і структури;

• пруденційних положень і вимог;

• методів поточного банківського контролю;

• офіційних повноважень контролюючих органів;

• транскордонних банківських операцій.

У 1998 р. набула чинності поправка ВІЗ 98, в якій було визначено перелік ринкових ризиків, а також методологія їх обліку та виміру.

Близько 150 країн світу виявили готовність застосовувати на прак­тиці згадані принципи. На початок 2002 р. Україною було впрова­джено 15 із 25 базових принципів Базельської угоди. Рекомендації Базельського комітету відіграли позитивну роль через те, що у них були зафіксовані мінімальні вимоги до обсягу капіталу, встановлено єдиний рівень надійності для банків, котрі здійснюють міжнародні операції тощо.

Проте у міжнародній банківській практиці застосовуються не ли­ше Базельські принципи. Можливість використання банківської сис­теми для проведення нелегальних фінансових операцій обумовила необхідність законодавчого закріплення повноважень органів держав­ної влади та банківських установ у боротьбі з «відмиванням» грошей,

261

здобутих нелегальним, злочинним способом. У 1989 р. країнами Великої сімки було створено Ріпапсіаі Асііоп Тазк оп Ьаипс1егіп§ (РАТР) - міжнародну організацію, основною метою якої є розроб­лення заходів протидії «відмиванню» грошей. У 1990 р. РАТР при­йняв Сорок рекомендацій, що визначають напрямки протидії держав і фінансових установ «відмиванню» грошей, а також визначають загальні риси операцій, яким фінансові органи мають приділяти особливу увагу.

В Україні створення системи банківського нагляду відбувалось у напряму, характерному для більшості європейських країн. Наглядові функції було покладено на Національний банк України, а створення спеціальних органів банківського регулювання і нагляду не передба­чалося. Згідно з чинним законодавством НБУ здійснює нагляд лише у межах ринку банківських послуг.

Служба банківського нагляду в Україні була створена 1992 р. і за­знала декількох реорганізацій. Зараз наглядова діяльність Національ­ного банку України охоплює всі банки, їхні підрозділи, афілійованих і споріднених осіб банків на території України та за кордоном, уста­нови іноземних банків в Україні, а також інших юридичних і фі­зичних осіб. У здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їхніх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-право­вих актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку кош­тів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. Національний банк України здійснює банків­ський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі та застосо­вує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківсь­кої діяльності.

У здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. У здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відпові­дними органами цих держав.