§ 10. Економічна сутність і класифікація міжбанківських розрахунків

Міжбанківські розрахунки - безготівкові розрахунки між бан­ками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зо­бов'язаннями одного банку перед іншим.

розрахунків 133

Рис. 4.6. Роль центрального банку в організації міжбанківських

Відповідальність за здійснення платежів несе центральний банк (рис. 4.6).

Завданнями центрального банку при організації платіжної систе­ми країни є:

• підтримка стабільності фінансової системи;

• забезпечення ефективного функціонування платіжної системи;

• проведення грошово-кредитної політики.

Системи міжбанківських розрахунків різних країн суттєво відріз­няються. У світі відсутня єдина платіжна модель, одначе можна виріз­нити загальні принципи і характеристики, що визначають функціо­нування національних платіжних систем.

До основних принципів здійснення міжбанківських розрахун­ків належать:

• підтримка комерційними банками своєї ліквідності на рівні, що забезпечує неперервне, у повному обсязі, проведення розрахунків з іншими банками, особливо щодо платежів клієнтів;

• проведення контролю за правильністю здійснення міжбанків­ ських розрахунків, що полягає в постійному взаємному контролі за синхронністю і повною ідентичністю переказів.

Залежно від засобів здійснення з урахуванням зазначених принципів розрізняють три основні методи здійснення міжбанківських розрахунків:

• розрахунки через організацію двосторонніх кореспондентських відносин;

• розрахунки з використанням рахунків у банку-посереднику, що відіграє роль агента з розрахунків (як правило, це установи централь­ ного банку);

• розрахунки з використанням спеціалізованих розрахункових установ і мереж (клірингових установ).

Розрахунки через організацію двосторонніх кореспондентських відносин

Комерційні банки для проведення міжбанківських і міжнародних операцій встановлюють кореспондентські відносини з іншими бан­ками. Кореспондентські відносини можуть виникати між банками як усередині країни, так і поза її межами.

Кореспондентські відносини з відкриттям кореспондентського рахунку - це договірні відносини між банками, метою яких є здійс­нення платежів, розрахунків і надання інших банківських послуг за взаємними дорученнями.

Організація кореспондентських відносин між банками передбачає відкриття рахунків один в одного.

Банки-кореспонденти - це банки, які встановили між собою ко­респондентські відносини з відкриттям кореспондентського рахунку.

Кореспондентський рахунок - рахунок, який відкривається бан-

134

ку (філії) для обліку коштів і проведення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і коштом іншого банку на підставі укладе­ного договору.

Кореспондентський рахунок лоро - кореспондентський рахунок, що його відкриває банк банку-кореспонденту та за яким банк здійснює операції списання й зарахування коштів («ваш рахунок у нас»).

У банку-кореспонденті цей рахунок є кореспондентським рахун­ком ностро. На лоро-рахунки заносять усі суми, що надходять чи ви­даються згідно з дорученням банку.

Кореспондентський рахунок ностро - кореспондентський раху­нок банку в банку-кореспонденті, на якому відображаються взаємні платежі («наш рахунок у вас»).

Рахунок ностро одного комерційного банку є рахунком лоро для банку-кореспондента. Основні записи роблять на рахунку лоро. Вони є вирішальними для забезпечення своєчасності платежів, нарахування процентів. На рахунку ностро записи відображаються методом «дзер­кальної» бухгалтерії.

Банки-кореспонденти, здійснюючи операції за кореспондентськи­ми рахунками, повідомляють один одного про це. Для цього викорис­товується авізо (італ. ауізо - повідомлення).

Авізо - офіційне повідомлення про виконання розрахункових опе­рацій, направлене одним банком іншому.

Авізо оформлюються на спеціальних бланках і поділяються за спосо­бом розсилання на поштові і телеграфні. Підставою для проведення операцій за кореспондентськими рахунками банків, відкритими в бан­ківських установах України, можуть бути розрахункові документи і по­відомлення платіжних систем або систем телекомунікаційного зв'язку.

Переваги розрахунків через організацію прямих кореспондентсь­ких відносин:

• задоволення потреб клієнтів - це відповідає інтересам клієн­ тів, які зацікавлені в тім, щоби банк, котрий їх обслуговує, мав корес­ пондентські відносини з банками, які обслуговують їхніх контрагентів;

• оперативність розрахунків - значно пришвидшуються термі­ ни розрахунків, оскільки вони здійснюються напряму, без будь-яких проміжних ланок;

• точність розрахунків - банки-партнери матеріально зацікавлені в точності взаємних платежів, оскільки у випадку виявлення будь-яких порушень санкції застосовуватимуться проти цих же комерційних банків (договірні відносини між банками передбачають чіткі стандарти вико­ нання розрахунків та інших операцій, штрафні санкції за помилки);

• конфіденційність розрахунків;

• можливість відслідковувати стан свого кореспондентського рахунку після виконання кожної операції;

135

■ можливість активної роботи на закордонних фінансових ринках і застосування різних фінансових інструментів.

Водночас можна назвати такі недоліки прямих кореспондентських відносин між банками:

• велика трудомісткість;

• значні витрати на здійснення розрахунків;

" погіршення стану ліквідності банку через розпорошення кош­тів у численних банках-кореспондентах;

■ зростання ризику, оскільки ці розрахунки не контролюються центральним банком, що вимагає ретельного підходу до вибору бан­ ків, з якими встановлюються кореспондентські відносини.

Зазначених вад можна уникнути відкриттям рахунків в установах центрального банку, що має мережу кореспондентських рахунків у всіх банках і надійність якого є незаперечною. Проте розрахунки через кореспондентські рахунки, відкриті в установах центрального банку, зазвичай є можливими лише в межах банківської системи країни. Розрахунки з іноземними банками можуть здійснюватися лише вста­новленням прямих кореспондентських відносин між банками.

Розрахунки з використанням рахунків у банку-посереднику, що відіграє роль агента з розрахунків

Розрахунки з використанням рахунків у банку-посереднику, що ві­діграє роль агента з розрахунків, застосовуються практично в кожній країні. У більшості випадків роль агента з розрахунків виконує цент­ральний банк, що надає розрахункові послуги всім учасникам бан­ківської системи. Такі розрахунки здійснюються на валовій основі (брутто-розрахунки). При цьому банки відкривають у центральному банку кореспондентські рахунки ностро, а центральний банк відкри­ває для банків рахунки лоро. Здійснення операцій за цими рахунка­ми відбувається на основі бездокументарних первинних документів, тобто за допомогою електронних джерел (комп'ютерних і телекому­нікаційних систем), що значно скорочує термін розрахунків.

Центральний банк, створюючи централізовану систему розрахун­ків, відшкодовує за рахунок банків витрати на її функціонування і підтримання. Проте розмір цієї плати є значно нижчим, ніж витрати банку за прямими кореспондентськими рахунками. У більшості країн банки оплачують комісійні за платіжні послуги центрального банку, а за залишками на цих рахунках проценти не нараховуються. Цент­ральний банк може встановлювати необхідність підтримування пев­ного мінімального розміру залишку коштів на цих рахунках.

Перевага такого методу розрахунків для банків полягає в можли­вості отримати короткостроковий кредит у центральному банку

136

для погашення своїх зобов'язань у разі нестачі коштів на рахунку-ностро. Така ситуація називається овердрафт. Одначе кредити оверд-рафт суворо обмежуються центральним банком.

Слід зазначити, що банки не завжди можуть користуватися пози­ками центрального банку, оскільки в ряді країн запроваджено заборо­ни на виникнення дебетового сальдо на кореспондентському рахунку в центральному банку (в т. ч. і в Україні). Іноді заборона стосується не всіх, а лише певних категорій банків.

Розрахунки з використанням спеціалізованих розрахункових установ і мереж (клірингових установ)

Розрахунки з використанням спеціалізованих розрахункових уста­нов і мереж останніми роками набувають дедалі більшого поширен­ня. Такі розрахунки здійснюються на основі заліку взаємних вимог через клірингові установи. їх називають нетто-розрахунками.

Кліринг - це процедура періодичного взаємозаліку за зобов'язан­нями учасників розрахунків певної платіжної системи, що охоплює процес отримання, сортування й розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного роз­рахункового сальдо.

У банківській сфері кліринг може використовуватись як для розра­хунків між комерційними банками всередині країни, так і міжнародних розрахунків (міжнародний валютний кліринг).

Залежно від рівня самостійності банківської установи розріз­няють:

• міжбанківський кліринг;

• внутрішньобанківський кліринг.

Залежно від сфери застосування міжбанківський кліринг поділя­ється на:

• локальний - між банками будь-якого регіону чи між банками певної банківської групи і (або) між філіями одного банку (внутріш­ ньобанківський);

• загальнодержавний - між банками в межах країни. За способом проведення розрізняють такі види клірингу:

• через установи центрального банку та великих комерцій­ них банків;

через спеціальні міжбанківські організації - розрахункові (клірингові) палати;

• через кліринговий відділ (розрахунковий центр) головного банку (застосовується в розрахунках між філіями банку (внутрішньо­ банківський кліринг)).

Названі способи проведення міжбанківських клірингових розра-

137

хунків тісно взаємопов'язані, а кінцеве сальдо розрахунків у будь-якому випадку покривається з кореспондентських рахунків банків, що відкриті у центральному банку.

Механізм розрахунків за допомогою клірингу є таким. Банки через спеціально створені розрахункові центри (клірингові палати) накопи­чують взаємні вимоги й зобов'язання протягом певного періоду (зазви­чай одного операційного дня). У подальшому визначається кінцеве са­льдо вимог або зобов'язань на основі взаємозаліку зустрічних вимог чи зобов'язань. Таким чином банки погашають лише суму своїх чистих зобов'язань. Залік платежу здійснюють на рахунках банку, що виконує розрахунки, яким у більшості випадків є центральний банк країни.

До переваг клірингових розрахунків можна віднести:

• зменшення витрат банків на організацію розрахунків;

• можливість підтримання невеликих сум залишків на коре­ спондентських рахунках (порівняно з брутто-розрахунками);

• підвищення рівня прибутковості й ліквідності банків, що беруть участь у розрахунках (за рахунок спрощення, здешевлення та прискорення розрахунків).

У розвинених країнах широко застосовується система міжбанків-ських розрахунків класу КТС8 - переказів великих сум грошей у режимі реального часу.

КТС8 (Кеаі-Тіте Огозз ЗеШетепі) - це система розрахунків вели­кими сумами, в якій і обробка інформації (процесинг), і остаточний розрахунок здійснюються безперервно, тобто в режимі реального часу.

В Україні міжбанківські розрахунки згідно з Інструкцією про між-банківські розрахунки в Україні, затвердженою постановою Правлін­ня НБУ від 27 грудня 1999 р. № 621, можуть здійснюватися через:

> банки-кореспонденти за кореспондентськими рахунками поро, ностро;

^* через систему електронних платежів Національного банку України за кореспондентськими рахунками комерційних банків (філій) у територіальних управліннях НБУ.