§ 2. Призначення центральних банків та загальна характеристика їхнього статусу

Головне призначення центрального банку - управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не-інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

Між пропозицією грошей і рівнем процентних ставок існує складний двозначний взаємозв'язок. Так, у короткостроковій перс­пективі, коли пропозиція грошей зростає, рівень процентних ставок знижується, але з перебігом часу ситуація змінюється:

• збільшення пропозиції грошей може мати стимулюючий вплив на економіку і забезпечити зростання національного доходу. В умовах зростання доходу суб'єкти економіки підвищують попит на гроші для нагромадження вартості і для фінансування інвестицій. Зростання попиту на гроші викликає підвищення рівня процентних ставок;

• збільшення пропозиції грошей може викликати зростання за­ гального рівня цін в економіці і розгортання інфляційних процесів,

12

що, своєю чергою, також зумовлює підвищення попиту на гроші, а отже, і зростання рівня процентних ставок.

Отже, початкове зростання пропозиції грошей знижує рівень процентних ставок, але з плином часу інші фактори починають діяти у протилежному напрямі, що стимулює підвищення про­центних ставок.

Своє призначення центральний банк реалізує завдяки тому, що ві­діграє в економічній системі особливу роль, а саме:

• емісійного банку;

• банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка фор­ мує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

• органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Статус центрального банку — це не тільки найважливіший еле­мент становлення цього інституту в економіці, а й фактор, що має велике політичне та економічне значення для розвитку ринкової ін­фраструктури. Становище центрального банку є відображенням тих процесів, що відбуваються в національній економіці, рівня розвитку політичних інституцій суспільства, його економічної культури тощо. Ранжування центральних банків деяких країн за рівнем автономності наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Ранжування центральних банків окремих країн за рівнем автономії

Країни	Рівень автономії
Німеччина	1
Швейцарія	2
Японія	3
США	4
Нідерланди	5
Бельгія	6
Канада	7
Швеція	8
Данія	9
Франція	10
Велика Британія	11
Італія	12

13

Статус центрального банку визначає ступінь його незалежності від органів законодавчої і виконавчої влади та є важливим для визначен­ня його функцій, повноважень і принципів організації.

Під незалежністю центрального банку від уряду слід розуміти дві її форми:

• політичну незалежність - самостійність центрального банку у встановленні цільових орієнтирів грошової маси;

• економічну незалежність - самостійність центрального банку при виборі інструментів грошово-кредитної політики.

Умовами політичної незалежності центрального банку є встанов­лення порядку призначення членів його керівного органу або керівни­ка, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду та (або) пар­ламенту.

Економічна незалежність виражається у тому, що центральний банк не зобов'язаний автоматично видавати кошти урядові для фінансування державних витрат і віддавати йому перевагу в наданні кредитів.

Незалежність центрального банку в цілому визначається такими факторами:

• особиста незалежність членів органів управління цент­ рального банку. Незалежність органів управління центрального бан­ ку забезпечуватиметься у тому випадку, якщо вони призначаються на достатньо тривалий період часу. У разі їх повторного призначення виникає небезпека зменшення ступеня їхньої особистої незалежності;

• незалежність від уряду. Ця умова є обов'язковою. Якщо цент­ ральний банк зобов'язаний виконувати вказівки уряду, то він не зможе підтримувати стабільність цін, оскільки відчуватиме тиск з боку уряду;

• формування цілей центрального банку та їх законодавча рег­ ламентація;

• умови фінансування центральним банком дефіциту державно­ го бюджету;

• юридичний статус банку, що визначається можливостями внесення змін до статуту центрального банку чи закону. Що складні­ ше внести зміни в статут, то надійніше забезпечується незалежність центрального банку.

Процедура призначення керівних органів центрального банку та визначення термінів їхніх повноважень засвідчує рівень політичної незалежності центрального банку (табл. 1.2, 1.3). У більшості країн процедура призначення керівних органів центрального банку перед­бачає існування системи противаг. По-перше, терміни повноважень їхніх керівників перевищують строки повноважень органів законодав­чої та виконавчої влади (табл. 1.4). По-друге, ускладнено процедуру дострокового відкликання керівників центрального банку (табл. 1.5).

Таблиця 1.2 Призначення голови та директорів центрального банку

Голова призначається			Директори призначаються
урядом	директорами	королівською владою (за поданням уряду)	урядом	інше
Австралія	Італія	Бельгія	Австралія	Бельгія (ко­ролем)
Австрія	Канада	Велика Британія	Австрія	Мексика (уря­дом / акціо­нерами)
Данія	Мексика	Данія	Данія	Південна Африка (ак­ціонерами)
Індія	Швеція	Іспанія	Велика Британія	Норвегія (парламен­том)
Ірландія		Нідерланди	Індія	Німеччина (парламен­том)
Нова Зелан­дія		Норвегія	Іспанія	Швейцарія (парламен­том / акціо­нерами)
США			Канада	Швеція (парламен­том)
Фінляндія (за поданням директорів)			США
Франція			Фінляндія
ФРН (за поданням директорів)			Франція
Чилі			Чилі
Швейцарія			Японія
-Японія

14

15

Таблиця 1.3

Продовження таблиці

Додаткові умови щодо призначення директорів центральних банків

Країна	Вимоги
Австралія	Директори вибираються за високі досягнення в академічній, сільськогосподарській або підприємницькій діяльності
Греція	Мінімум по 5 представників індустрії, комерції та сільського господарства
Ірландія	2 представники банківської справи, 1-2 цивільних
Італія	Мінімальне представництво з регіонів
Канада	Директори обираються з «різних професій»
Норвегія	Склад правління визначається політичним балансом у парламенті
Україна	Половину складу призначає президент, а половину — Верховна Рада
США	Не більш як один директор з будь-якого відділення Централь­ного банку
Чилі	3 представники сфери економіки, 1 представник президента Республіки
Швейца­рія	Мінімальне представництво географічних регіонів та економіч­них секторів
Швеція	Склад правління визначається політичним балансом у парламенті
Японія	2 державних представники (без права голосу), які репрезенту­ють орган планування економіки та міністерство фінансів, і 4 призначені особи із знанням справ у банках великих міст, регіо­нальних банків, комерції, індустрії та сільського господарства

Таблиця 1.4 Терміни, на які призначаються керівники центральних банків

Країна	Термін призначення, роки
	Голови банку	Директорів (ради)
Австралія	7	5
Австрія	5	5
Бельгія	5	6
Велика Британія	5	4
Греція	4	8

16

Країна	Термін призначення, роки
	Голови банку	Директорів (ради)
Данія	Необмежений термін	5
Ірландія	7	4
Італія	Необмежений термін	5
Канада	7	3
Нідерланди	7	2
Німеччина	8	6
Норвегія	Необмежений термін	5
США	4	14
Фінляндія	Необмежений термін	Необмежений термін
Франція	Необмежений термін (як правило 5-7)	4
Швейцарія	6	3
Швеція	Необмежений термін	3
Японія	5	4

Таблиця 1.5

Порядок звільнення голови центрального банку в окремих країнах

Порядок звільнення голови центрального банку	Країна
Може бути звільнений радою директорів самого банку	Італія, Коста-Рика
Може бути звільнений у будь-який момент зако­нодавчою владою	Норвегія
Може бути без обмежень звільнений виконавчою владою	США, Іспанія, Таїланд

Другий фактор, що визначає рівен^^нвзаледенеетТ центрального банку,- особливості відносинз^оргат|змігйїк9на]|ЧйІ та законодавчої гілок влади, обумовлює ступїнь його юридично»} ^не^а^жнбстід У су­часних умовах центральні банки є, як щ)а^^оДуетак6^а%ді^іврдкично

17

незалежними від виконавчих органів влади (їхнє головне призна­чення - забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери). У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Характер взаємовідносин центральних банків з урядовими дер­жавними структурами за своїм змістом і формою істотно відрізняють­ся в різних країнах. Узагальнивши особливості взаємодії централь­ного банку з урядом, можна вирізнити дві полюсні макросистемні моделі:

• центральний банк виступає агентом міністерства фінансів і провідником його грошово-кредитної політики;

• центральний банк є незалежним від уряду, що забезпечує йо­ му самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без тиску з боку органів влади.

Втім, на практиці жодна з цих схем у чистому вигляді не набула поширення через різноманітність форм організації політичної влади й неадекватність економічного розвитку в різних країнах. У більшості країн функціонує проміжна модель, у межах якої використовуються принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком за певного ступеня незалежності останнього.

Незалежний статус центрального банку дає йому змогу не пов'я­зувати свої дії з динамікою політичної кон'юнктури, а забезпечувати реалізацію грошово-кредитної політики, використовуючи при цьому найефективніші засоби. Він повинен мати можливість бути протива­гою уряду, який може вирішувати економічні питання, керуючись суто політичними міркуваннями (наприклад, майбутніми виборами) і тому використовувати популістські методи.

Водночас незалежність центрального банку об'єктивно не може бути абсолютною. У тактичних питаннях щодо регулювання еконо­міки вона не повинна суперечити стратегічним цілям економічної по­літики органів державного управління. Як головна кредитна інститу­ція держави, центральний банк повинен ураховувати загальноеко­номічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом та іншими державними установами, що формують економічну й фінансову політику. Регулярні контакти між представниками центрального банку й державних орга­нів влади підвищують ступінь довіри останніх до дій центрального банку та сприяють досягненню ним головної цілі - забезпечення ста­більності цін. Виконанню цього завдання може сприяти періодична звітність центрального банку про його діяльність перед парламен­том.

Ступінь незалежності центрального банку від виконавчої влади у різних країнах неоднаковий (табл. 1.6). Основною причиною

18

дослідження важливості незалежного статусу центрального банку є встановлення тісного зв'язку між незалежністю центрального бан­ку та інфляцією. Більший рівень самостійності центрального банку асоціюється з нижчим рівнем інфляції.

Таблиця 1.6

Індекси незалежності центральних банків та рівні інфляції в деяких країнах

Країна	Індекс незалежності центрального банку	Рівень інфляції (1994 р.), %
Португалія	3,0	17,5
Нова Зеландія	3,0	8,0
Греція	4,1	11,0
Іспанія	5,1	10,9
Італія	5,1	7,9
Велика Британія	6,0	7,0
Японія	6,0	5,0
Франція	7,0	9,0
Ірландія	7,0	7,2
Бельгія	7,0	4,7
Данія	8,0	6,2
Австрія	9,0	7,0
Австралія	9,0	5,7
Нідерланди	10,0	4,8
Канада	11,0	5,0
США	12,0	5,2
Швейцарія	12,0	3,0
Німеччина	13,0	2,8

Більший рівень самостійності центрального банку в проведенні своїх операцій забезпечує стабільніше й ефективніше функціонуван­ня фінансово-кредитної системи зокрема та економіки в цілому. Важ­ливим фактором цінової стабільності у країнах із незалежним цент­ральним банком є низькі інфляційні очікування, що ґрунтуються на довірі суспільства до грошово-кредитної політики, яка виключає мож­ливість політичного тиску на рішення банку.

19

Третій фактор - формування цілей центрального банку та їх зако­нодавча регламентація - визначає його правовий статус (табл. 1.7).

Таблиця 1.7