§ 1. Причини і способи створення центральних емісійних банків

Світову систему центральних банків у сучасному вигляді створено відносно недавно. До середини XVIII ст. комерційні та центральні банки не розрізнялися.

Основні етапи розвитку центральних банків XVII ст. - XX ст.

Виникнення перших центральних банків

1668 р. Центральний банк Швеції (Ріксбанк)

1694 р. Банк Англії

1800 р. Банк Франції

1816 р. Центральний банк Норвегії

1860 р. Центральний банк Росії

1875 р. Центральний банк Німеччини

1893 р. Центральний банк Італії

1907 р. Швейцарський національний банк

Функції перших центральних банків значно відрізнялися від функ­цій сучасних центральних банків. Протягом XVII-XIX ст. у грошово­му обігу існувала система золотомонетного стандарту, за якого зако­нодавчо закріплювався безпосередній обіг золотих монет, їх безпе­решкодний обмін на паперові банкноти. Така система вимагала мінімального втручання держави у грошову сферу, оскільки відносна стабільність грошової маси забезпечувалася стихійним пристосу-

ванням кількості грошей в обігу до потреб товарного обігу (надлишок грошей вільно міг бути обмінений на золоті монети і перетворений у скарб).

1920-1939 рр.

♦ У 1920 р. було прийнято Міжнародну фінансову конвенцію, відповідно до якої всі країни світу повинні були організувати свій центральний банк.

40-70-ті роки XX ст.

♦ Країни Азії, Африки, Латинської Америки створили цент­ ральні банки.

У XX ст., відбувся процес переходу від золотомонетного стан­дарту до системи обігу нерозмінних на золото грошей, позбавлених власної вартості. Ця система вже не мала механізму, який би міг сти­хійно регулювати кількість грошей в обігу, і тому вона вимагала створення відповідного державного органу, який забезпечував би регу­лювання кількості грошей в обігу. Таким органом став центральний банк.

У різні часи банк, наділений монопольним правом емісії грошей, називався по-різному: спершу - емісійним, а згодом - центральним чи національним, що відповідало його чільній ролі у кредитній си­стемі тієї чи іншої країни.

Емісійні банки - це банки, які здійснюють емісію грошей.

Центральний банк - орган державного грошово-кредитного ре­гулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот і правом керувати грошово-кредитною системою країни.

Причини виникнення центральних банків

♦ Політичне і територіальне об'єднання у країнах, розвиток цен­ тралізованих інститутів публічної влади.

♦І* Прагнення централізувати систему грошового обігу.

• Промисловий розвиток та експансія капіталу у сферу вироб­ ництва.

• Відсутність монополії на емісію банкнот дозволяла комерцій­ ним банкам активно застосовувати випуск банкнот для нагромаджен­ ня капіталу.

• Суттєве розширення грошової маси.

• Підвищення значення готівкового обігу банкнот: банкноти ви­ тісняли повноцінні монети з обігу.

• Бурхливий розвиток ринку вимагав надійного купівельного та

10

платіжного засобу, який користувався би всенародною довірою та обертався на території всієї країни.

♦ Окремі комерційні банки зловживали випуском банкнот, що призводило до неможливості останніх задовольнити підвищений по­пит їхніх клієнтів щодо обміну банкнот банків на золото. Це спричи­няло банкрутство окремих банків та посилення недовіри до обігу банкнот.

Відсутність монополії на випуск банкнот обмежувала можливості держави в управлінні економікою за допомогою кількості грошей, що перебували в обігу, і вимагала вжиття певних заходів, які дозволяли би регулювати грошовий обіг та захищати інтереси вкладників комер­ційних банків. Такими заходами держави стали:

1. Спочатку обмеження кількості комерційних банків, що мали пра­ во на випуск банкнот; здебільшого це були найбільші та надійні банки.

2. Окрім того, критерії щодо величини активів і надійності цих банків зростали, що привело до процесу централізації банкнотної емі­ сії у декількох великих комерційних банках.

3. Із часом право емітувати банкноти держава закріпила за одним банком, надавши йому статус емісійного.

Завдяки концентрації та монополізації банкнотної емісії держава дістала можливість впливати на пропозицію грошей і використовува­ти емісію для фінансування державних витрат.

Отже, в історичному аспекті саме централізація банкнотної емі­сії привела до появи центральних емісійних банків. У світі сформува­лося два шляхи виникнення центральних банків:

1. Еволюційний, за якого становлення центрального банку відбу­ валося протягом тривалого часу завдяки поступовому закріпленню за ним монопольної емісії банкнот (Банк Англії, Банк Франції). Цент­ ральні банки цих країн виникли на основі найбільших комерційних банків, у яких із розвитком кредитної системи відбувалася концент­ рація банкнотної емісії.

2. Директивний, за якого держава приймала рішення про засну­ вання центрального банку, від моменту створення закріплювала за ним виняткове право на випуск грошей та наділяла його функціями регулювання діяльності комерційних банків і грошово-кредитного регулювання економіки (Федеральна резервна система США, Цент­ ральний банк Російської Федерації, Національний банк України).

Наділення одного банку монопольним правом на випуск банкнот у країні привело до створення дворівневої банківської системи. На першому рівні перебуває один банк, що має статус центрального. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономіч-них завдань у грошово-кредитній сфері - підтримка стабільності національних грошей та забезпечення стабільного функціонування

11

всієї банківської системи. На другому рівні банківської системи пе­ребуває решта банків, що виконують комплекс функцій кредитно-розрахункового обслуговування суб 'єктів господарювання.

За умов глобалізації світового господарства діяльність централь­них банків розвивається за такими напрямами:

• співробітництво центральних банків на міждержавному рівні: о заснування Банку міждержавних розрахунків (Швейцарія), що

створений центральними банками розвинутих країн для сприяння співпраці та оптимізації міжнародних розрахунків;

о створення Комітету з банківського регулювання та нагляду (Ба-зельського комітету) з метою розроблення принципів ефективного банківського нагляду та надання рекомендацій центральним банкам з аналізу банківських ризиків і критеріїв їх оцінки;

• координація діяльності центральних банків з міжнародни­ ми валютно-кредитними та фінансовими організаціями (Світо­ вий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Азійський банк розвитку тощо);

• створення центральних банків об'єднань груп країн (Євро­ пейський центральний банк).