54.Українська Гетьманська держава (1918р.).Основні риси її права.

29 квітня 1918 р. у Києві на скликаному з ініціативи “Союзу зе- мельних власників” з’їзді українських хліборобів П. Скоропадсько-го проголосили гетьманом України. Прихід до влади П. Скоропадського був умотивований нама- ганнями відновити правопорядок, скасувати “соціалістичні експери- менти” Центральної Ради. У день свого обрання П. Скоропадський звернувся з ”Грамотою до всього українського народу” і оприлюднив “Закони про тим- часовий державний устрій України”, в основу яких була покладена ідея короткочасної сильної влади.. Згідно із Законами про тимчасовий державний устрій України “влада управління належала виключно гетьманові України в межах усієї Української держави”. Фактично ж “до обрання Сейму” встановлювався тимчасовий диктаторський режим. Гетьману належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади: Він призначав і звільняв виконавчу владу — отамана Ради Міністрів і весь склад Кабінету Міністрів. До повноважень гетьмана належало керівництво зовнішньополітичною діяльністю. Він був “Верховним Воєводою Української Армії і Флоту”, оголошував во- єнний, осадний стан, здійснював помилування. Дбаючи про неперервність керівництва країною, П. Скоропад- ський 1 серпня 1918 р. затвердив ухвалений Радою Міністрів тимча- 15совий Закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави ясновельмож- ного Пана Гетьмана всієї України. За цим законом у зазначених ви- падках влада переходила до Колегії Верховних правителів держави. Колегія мала складатися з трьох осіб: одного правителя заздалегідь визначав сам гетьман, одного вибирав сенат і одного — Рада Мініст- рів. Очолював Раду Міністрів Отаман-Міністр, який згодом став називатися Головою Ради Міністрів. “Керування справами Ради Міністрів” покладалося на “Генерального секретаря (згодом він став називатися Державним секретарем) і на підлеглу йому Державну Генеральну канцеляріюУ губерніях, повітах із місцевих поміщиків та зем- ських діячів призначалися старости, яким належала вся повнота вла- ди на місцях. Губернські старости за своїм статусом практично при- рівнювалися до царських губернаторів. Згідно із Законом від 30 лис- топада поновлювався колишній інститут “земських начальників”, утворювалися повітові та губернські ради у сільських справах. Реформування судової системи Української держави розпочалося з вищої судової інстанції — Генерального суду. У Законах про тимча- совий державний устрій України від 29 квітня у розділі “Про Гене- ральний суд” зазначалося, що він “уявляє собою вищого хоронителя і захисника закону та Вищий Суд України в справах судових та адмі- ністративних”. На Генеральний суд покладалося оголошення всіх за- конів та наказів уряду. Призначення генеральних суддів відтепер ма- ло здійснюватися Гетьманом. У травні Гетьман затвердив Закон про титул, іменем якого твориться суд в Україні, — “іменем Закону Укра- їнської держави”. Поновлювалася діяльність адвокатури, на яку покладалася фун- кція представництва у цивільних і захисту в кримінальних справах. Першим кроком у створенні власного нотаріату стало встановлен- ня порядку призначення і звільнення нотаріусів Києва, Харкова й Одеси. За поданням відповідних окружних судів нотаріусів мало призначати (звільняти) Міністерство юстиції. У системі правоохоронних органів чільне місце належало створе- ній відповідно до закону від 18 травня Державній варті. На неї по- кладалися охоронні, розвідувальні, контррозвідувальні, наглядові, силові й карні функції. Загальне керівництво її діяльністю здійсню- вав департамент Державної варти Міністерства внутрішніх справ, а в губерніях і містах — старости й отамани. Головні засади створення власної правової системи були визначе- ні в Законах про тимчасовий державний устрій: “Українська держава 19керується на твердих основах законів, виданих в установленій черзі”. Тут же встановлювалися й правові основи законотворчого процесу: Показовим у цьо- му сенсі є Закон про українське громадянство від 1 липня, остання стаття якого скасувала Закон про громадянство, ухвалений Цен- тральною Радою у березні 1918 р. На відміну від закону Центральної Ради, цей закон базувався на “нульовому варіанті”: усі російські під- дані, що перебували на Україні під час видання цього закону, визна- валися громадянами України. Законодавство Української держави в цілому спрямовувалося на захист права приватної власності. Було запроваджено українську грошову систему, засновано банки. Особливе значення мало законо- давче врегулювання земельного питання. Скасувавши Закон Цен- тральної Ради про соціалізацію землі, Гетьманат уживав заходів що- 20до унормування становища селян і поміщиків. Для підготовки ново- го земельного закону створювалися повітові та губернські земельні комісії, а також Вища земельна комісія на чолі з Гетьманом. В жовтні у Києві і Кам’янці-Подільському відкрилися укра- їнські університети Для періоду Гетьманату характерне посилення каральної спрямо- ваності законодавства. Так, тимчасовим Законом від 8 липня 1918 р. “Про заходи боротьби з розладнанням сільського господарства” та іншими актами поміщикам надавалося право використовувати при- мусову працю під час жнив. За ухилення від повинностей селянам загрожували великі штрафи, тюремне ув’язнення та інші покарання. За цим законом урожай 1918 р. вважався власністю держави і приз- начався на відправку до Німеччини й Австро-Угорщини. Жорстко придушувалися будь-які прояви невдоволення чи опозиції. Це спричинило активізацію пов- станського руху і в умовах, коли окупаційні війська внаслідок рево- люції в Німеччині та розпаду Австро-Угорської імперії залишали Україну, призвело до повалення гетьманського режиму.