41. Суспільний лад України в період утвердження і розвитку капіталізму (друга половина 19 ст.).

Після сел. реформи 1861р. дворянство Укр., як і все дворянство Рос., вступило у період кризи і розпаду.Неспроможність більшої частини дворянства перебуд. в нових екон. умовах привело до втрати ним на к. 19 ст. значної к-сті земель. Але це не є фактом занепаду дворянстава. За ним зберігаються у сі права і привілеї, якими вони користувалися до реформи. Отже. правове становище дворянства Укр. за винятком втарати ним влади над селянином не змінюється. Привілеї двор., вст. ще законод. Катер. 3, не втратили сили і на поч. 20 ст. За умови здійснення внутр. колонізації , швидко зростає населення степової зони Укр., за рахунок іімігр. з Росії, Сербії, Нім., Болгар. Відбулися зміни в структурі пром. Укр. – зростає вага добувної промис, посилено розвиваться металургія, машинобудувуння. Створюєтся матеріально відмінні один від одного прошарки буржуації. Весь клас бурж. з цього часу умовно под. на три прошарки – велика. середня та дрібна бурж. Првовідне місце в б. належало великій бурж., яку скл. перш за все промислова та банківська буржуазія. До сер. відносились умовно – бурж. інтелігенція (адвокати, лікарі, інженери) Дрібна бурж. (власники невел. підпр.) відступала на задній план. Бурж, як і дворянсиво займала привілейоване становище. Вона була екон. фундам. сусп.

У другі пол. 19 ст. помітно набула сили русифікація укр. церкви. Заборонено проповіді укр.м., укр. вимову в богослужінні. Заборон. буд церкви в укр. стилі. Однак головна маса народу залиш. відданою своїй церкві та своїй вірі.

Рефор. 2 пол. 19 ст. привели до якісних змін у місц. населенні. Значну його частину скл. буржуазія та робітники. Головне джерело утв. робітничих кадрів – зубожіле селянство. Головні засади сел. реформи були виклад. в царському маніфесті від 19 лют. 1861р. Селяни ставали особисто вільними, проте право алвсності на землю залишалось за поміщиками. На кріосних селян пошир. економ. права – вони могли купити нерухомість, займатися торгівлею і промислами тощо. Селяни могли подавати позови і відповідати в суді. Отже. реформа 1861 р. дала поштовх соц. диференціації селянства, ств. сільської буржуазії. В 19 ст. завершився процес розшарування укр. козацтва. Головна маса козацтва не отримала двор. прав і сворила окремий стан, який зайняв місце між дворянством і селянством. Козаки зберегли ряд привілеїв.

42 Державний устрій України в період утвердження і розвитку капіталізму (друга половина 19 ст.)

Загальновизнано, що реформи 60—70-х років означали пер¬ший крок на шляху перетворення феодальної монархії в Росії у буржуазну монархію.

Перетвореннями 60—70-х pp. в державний устрій Російської імперії було запроваджено окремі елементи буржуазної державнос¬ті: створено виборні представницькі установи місцевого адміністра¬тивно-господарського управління (земські та міські органи самов¬рядування), виборні органи суду (мирові судді), закладено основи буржуазного судоустрою і судочинства, більш гнучкі форми фінан¬сового контролю і цензури, закріплено принцип всестановості в комплектуванні армії і діяльності органів народної освіти

в міністерствах було проведено децентралізацію, яка супроводжува¬лася деяким розширенням повноважень місцевих органів; урядовий апарат все більше рахувався з думками дворянської та буржуазної громадськості, що висловлювалися через періодичну пресу. Росія залиша¬лася абсолютною монархією із самодержавним монархом на чолі. В країні зберігалися основні дореформені державні вищі, центральні і навіть місцеві установи з дворянською урядовою більшістю.

на рубежі 70—80-х pp., уряд, очолюваний Олександром III, переходить до відвертої реакції. Царський маніфест від 29 квітня 1881 p. проголошував непохитність самодержавства і встановлення режиму політичної реакції. У 80-х і на початку 90-х років здійснюється ряд контрреформ, які значною мірою відмінили найпослідовніші буржуазні реформи і повернули деякі дореформені порядки. Цей курс намагався продовжувати у перші роки свого правління і останній імператор Росії Микола II.

В Україні існував в основному попередній адміністративно-те¬риторіальний поділ. Для шести її губерній характерною була така структура управлінського апарату: адміністрація губернська-повіто¬ва-дільнича (з 1889 p.) і волосна-сільська. Три губернії — Київська, Подільська та Волинська — мали ще своєрідну загальну надбудову у вигляді генерал-губернаторської влади. У 1864р. здійснено земську реформу Волосний сход та волосний староста ---> земський сход, земська управа, мыська дума.

В 1873 році приймається новий кримінально-проце¬суальний кодекс, який проіснував з незначними змінами аж до розпаду Австро-Угорщини. Цей кодекс складався з 27 розділів, які поділялися на 494 статті. Він запроваджу¬вав усність і гласність процесу, суд присяжних

У 1912р. вводиться в дію військовий кримінально-процесуальний кодекс.