36.Територія і господарство України в першій половині 19ст.

На початок XIX ст. українські землі у своїй біль¬шості на Лівобережжі, Правобережжі і на Півдні знаходилися в складі Російської імперії. Західно¬українські території — Галичина, Північна Буко¬вина та Закарпаття — були окраїнами Австрійської імперії.

Українські землі в Російській імперії офіційно називалися "Малоросія". За Південною Україною закріплюється назва "Новоросія". У першій половині XIX ст. Україна залишається сіль¬ськогосподарською країною. Але той факт, що поміщикам належало біля 70 відсотків усієї землі, значно гальмував перехід сільськогосподарського виробництва до ринкової економіки. На поміщицьких землях вирощувалось до 90 відсотків товарного хліба. Швидкими темпами розвивається промисловість. Головного значення у промисловості України набули дві галузі: харчова і обробка тваринної сировини на експорт і на потребу промисловості.

Наслідком еволюції сільського господарства та промис¬ловості став розвиток торгівлі Значне місце займала Україна і в зовнішній торгівлі Росії. Особливу роль відігравали чор¬номорсько-азовські порти.

Переломним етапом економіки України, як і Російської імперії в цілому, став кінець 50-х — початок 60-х років. Кримська війна, яку,розв'язав Микола І, закінчилася га¬небною поразкою російської армії. Олександр II розпочав кардинальні реформи. В 1856 році він заявив, що кріпац¬тво має бути скасовано, і що це треба зробити зверху, а не чекати, коли воно почне скасовуватися знизу. 19 лютого 1861 року проголошується Маніфест про скасування крі¬пацтва. В 1860 році розпочалася фінансова реформа, в 1862 році — військова реформа. Було введено загальну військову повинність. Але найбільш демократичними були судова, земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи. Вони відкрили шлю¬зи для демократичної думки, розвитку національного світо¬гляду.

Реформа 1861 року створила умови для подальшого розвитку промисловості. На якісно новій основі формують¬ся металургійна, цукрова, паперова, вугільна галузі. Роз¬виток промисловості, сільськогосподарського виробництва, транспорту сприяв залученню визволеного від кріпосної неволі селянства в промислове виробництво.

37.Суспільний і державний устрій після ліквідації Української державності (перша пол..19 ст.)

Після знищення залишків автономії України у складі Російської імперії суспільний лад приводиться у відпо-відність до суспільного ладу Росії. Офіційно все населен¬ня Російської імперії складалося з чотирьох станів — дво¬рянства, духовенства, селянства (сільських обивателів) та міських жителів (міських обивателів).

Дворянство. Процес зрівняння української шляхти в правах з російським дворянством, започаткований ще в другій половині XVII ст., продовжується і в XIX ст. Окрім загальноросійського законодавства, приймається ряд за¬конів, які прямо адресувалися українському дворянству і були спрямовані на підтвердження його прав У першій половині XIX ст. дворянство Російської імперії продовжує зміцнювати своє становище. Дворяни володіли 70 відсотками українських земель, в Західній Україні — 44 відсотками.

Дворянам було надано право кредиту в Дворянському банку і приватних земельних банках під заставу земель, встановлювались премії за реалізацію сіль¬ськогосподарської продукції тощо. Пануюче становище займало дворянство і в державному механізмі. Дворяни очолювали училищні ради, визначали особовий склад мирових судів.

Розширюється мережа дворянських привілейованих навчальних закладів. Дворянство складало більшість у земських установах.

Дворянство створює свої політичні партії. Перш за все це конституційно-демократична партія (кадети) і "Союз 17 октября" (октябристи).

Отже, робимо висновок, правове становище дворянства України за винятком втрати ним влади над особою селя¬нина не змінилось. Привілеї дворянства, встановлені ще законодавством Катерини II, не втратили сили і на почат¬ку XX ст. Дворянство продовжує залишатись найбільш привілейованим станом в країні.

Буржуазія. В умовах становлення товарного виробниц¬тва відбувалося народження соціальної групи населення — буржуазії. Буржуазні прошарки рекрутувалися з різних соціальних станів: дворян, селян, міщан, купців, що йшли шляхом підприємництва.

Весь клас буржуазії з цього часу умовно можна поділити на три прошарки: велика, середня та дрібна буржуазія.

Провідне становище в буржуазному стані належало ве¬ликій буржуазії, яку складала перш за все промислова та банківська буржуазія.

До середньої буржуазії умовно можна віднести бур¬жуазну інтелігенцію — адвокатів, лікарів, землемірів, ін-женерів.

Дрібна буржуазія (власники невеликих підприємств) відступала на задній план. Але на відміну від інших країн, в Україні був досить значний прошарок дрібної буржуазії.

Буржуазія, як і дворянство, займала привілейоване ста¬новище. Та якщо дворянство було політичним, то буржуа¬зія — економічним фундаментом суспільства.

На початку першої світової війни царизм змушений був допустити буржуазію до участі в органах управління, які було створено для обслуговування потреб армії. Цими ор¬ганами були Особливі наради та воєнно-промислові ко¬мітети.

Духовенство. Православне духовенство в Російській імперії було важливою політичною і економічною силою. Воно було звільнене від особистих податків, тілесних по¬карань тощо. У першій половині XIX ст. було дозволено вихідцям з інших станів вступати в духовенство. Був дозволений та¬кож вихід із духовного стану. Дітям священнослужителів надавали звання потомствених громадян.

Міське населення . Міщани складали найбільш численну групу жителів міст — 71,5 відсотка. Окрім них, тут проживали купці, духо¬венство, поміщики і робітні люди.

Міщани сплачували більшу частину податків. У 1832 році їм було надано право переходити до купецтва.

Реформи другої половини XIX ст. привели до якісних змін у складі міського населення. Значну його частину тепер складали буржуазія та робітники.

Селянство (сільські обивателі). Найбільші зміни в розглядуваний період відбулися у правовому становищі селянства.

До реформи 1861 року правове становище селян Украї¬ни характеризується посиленням кріпосного гніту. Селяни поділялися на дві великі групи: кріпосні та державні селяни. Незначну групу складали удільні селяни.

Державний устрій

У першій половині XIX ст. самодержавство продовжу¬вало проводити в Україні перебудову системи управління за російським зразком. У царських указах підкреслюва¬лась обов'язковість для губерній України загальнодержав¬ного управління і загального з іншими губерніями імперії їхнього правового становища.

Центральне управління Україною здійснювали безпосе¬редньо імператор і/створені в 1802—1811 роках міністер¬ство внутрішніх справ і ті галузі міністерства, які мали свої органи в системі місцевого управління України. Адміні¬стративний апарат на місцях очолювався в кожному генерал-губернаторстві відповідно генерал-губернатором, а в губерніях був репрезентований губернаторами і адмініст¬ративно-поліцейськими губернськими установами. Гене¬рал-губернаторами і губернаторами в Україні, як правило, були вищі військові чини.

Система губернського управління складалася з губер¬натора, губернського правління та губернських установ галузевого управління — казенної палати, рекрутського присутствія, присутствія поліції, суду та інших органів, підпорядкованих губернатору.

Органами селянського управління були сільський схід та обраний ним сільський староста, а також збирач податків, доглядачі хлібних магазинів, училищ та лікарень, сільські писарі. Компетенція сільського сходу була обмеженою. Сільські і волосні органи самоуправління були підпо¬рядковані не тільки системі державних органів управлін¬ня селянами — мировим посередникам, повітовим миро¬вим з'їздам і губернським по селянських справах присутствіям, але й поміщикам. Так, право скликання сільсько¬го сходу належало і мировому посереднику, і місцевому поміщику.