24. Зміни в суспільних відносинах.Ліквідація магнатського і польсько-шляхетського землеволодіння в час народно-визвольної війни 1648-1654 років.

Народне повстання, яке почалося 1648р., охопило більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, війна зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку поступово переросла в національну революцію.

У роки національно-визвольної війни сталися великі зміни в структурі українського суспільства. Налякані розмахом повстання польські урядовці, феодали та католицькі священики втекли з території України. Стара польська державна машина була зламана і на зміну прийшла нова козацька держава, створення якої почалося вже у перші місяці повстання. Після втечі феодалів селянство, основна маса населення, відчуло себе вільним. Але привілейованим станом тогочасного суспільства було козацтво, яке одержало великі права і повноваження . Слід зазначити, що козацтво було не однорідною суспільною масою. Верхній прошарок становила старшина, яка використовувала своє службове становище для особистого збагачення. Вона зосереджувала у своїх руках земельні багатства та організовувала там багатогалузеві господарства , де використовувала згодом працю залежних селян.

Привілейоване становище козацької старшини у поземельних відносинах визначало всі аспекти її прав і надавало перевагу над усіма іншими станами. Використовуючи військово-адміністративний апарат влади, вони закріпили за собою низку інших прав і привілеїв. Козацька старшина , використовуючи свою владу, домоглася значного зміцнення економічного становища, розширення соціальних і політичних прав. Цей стан все більше виявляв феодально-кріпосницькі тенденції, що закріплювались у гетьманських універсалах і підтримувалися військово-адміністративною владою. За соціально-економічним і правовим становищем найближче до козацької старшини були українські шляхтичі. Правове становище шляхтичів визначалося попередніми правами, а також актами гетьманської влади, з допомогою яких вони відновлювали, зміцнювали і розширювали свої права і привілеї. Шляхта зберігала за собою попередні землеволодіння, розширюючи їх через отримання нових земель від гетьманської влади за надання допомоги і заслуги перед Військом Запорізьким.

У ході народно-визвольної війни були повністю відновлені права християнської православної церкви. Гетьманська влада підтвердила її панівне становище, затвердила і розширила станові права духовенства. За своїм становищем духовенство стояло поряд із козацькою старшиною і шляхтою.

Аналіз суспільно-економічного і політичного становища козацької старшини, шляхти й духовенства свідчить про те, що у період народно-визвольної війни відбувався процес формування трьох згаданих панівних станів у єдиний клас українських феодалів. Вони змушені були зважати на вимоги народу, боялися антикріпосницьких виступів селян, козацької та міської бідноти. Феодали не змогли зберегти старі феодально-кріпосницькі порядки. Антикріпосницький за характером, феодальний гніт був послаблений.

Велику групу залежного населення становило селянство, міська і козацька біднота. Воно стало головною рушійною силою народно-визвольної боротьби. Як наслідок - було ліквідоване магнатське і польсько-шляхетське землеволодіння. Селян, котрі проживали на цих землях, фактично визнали вільними. За правовим станом селяни поділялися на дві категорії. Першу з них становили селяни, котрі проживали на землях вигнаних магнатів, католицької церкви і полісько-литовської шляхти, за якими визнавалося право вільного переходу. Другу категорію становили селяни, котрі проживали на землях української шляхти і церкви, які продовжували залишатися кріпосними.

Міське населення називалося міщанами. Його верхівку становили купці, цехові майстри ремісників і чиновники, а основну масу - ремісники, дрібні торговці та міська біднота.

Міщанство поширювалась уся система різноманітних повинностей. Вони платили подимний податок, мостові гроші, ярморочні збори, забезпечували військові постої тощо, за свій рахунок утримували міську адміністрацію і забезпечували охорону міста.

В українському суспільстві чільне місце посідало козацтво. Головним обов'язком козаків вважалася військова служба. Козацтво поділялося на старшину і рядових. Козацька старшина належала до панівної верстви. Козацтво визнавалося вільним. Отже, в Україні продовжував існувати суспільний лад, що відповідав феодальному способу виробництва.