Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний транспортний університет

Кафедра «Технічна експлуатація автомобілів та автосервіс»

Пакет навчально-методичного комплексу

навчальної дисципліни

«Ресурсозберігаючі та природоохоронні технології на транспорті»

для студентів денної форми навчання

за спеціальністю 7.04010601, 8.04010601

«Екологія та охорона навколишнього середовища»

Київ НТУ 2012

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний транспортний університет

Кафедра «Технічна експлуатація автомобілів та автосервіс»

Пакет навчально-методичного комплексу

навчальної дисципліни

«Ресурсозбереження на транспорті»

для студентів денної форми навчання

за напрямом підготовки 6.050504 «Зварювання»

Київ НТУ 2012

ЗМ 1. Ресурсозбереження на автомобільному транспорті

Лекція №1

План

1. Загальні питання курсу.

2. Актуальність проблем ресурсозбереження.

3. Поняття ресурсозбереження.

4. Технічні, організаційні та економічні заходи та засоби збереження ресурсів.

5. Резерви і можливості в ресурсозбереженні.

6. Методика оцінки впливу нераціональної маси автомобіля на ресурсовикористання.

1. Ресурсозбереження з початку дев’яностих років стало учбовим предметом у вищих навчальних закладах, зокрема його вивчають студенти спеціальності 7.04010601, 8.04010601 «Екологія та охорона навколишнього середовища» (… які навчаються за напрямом підготовки 6.050504 «Зварювання»). Навчальним планом передбачаються такі форми вивчення та їх відповідний обсяг у годинах:

лекції — 30 (18) годин;

практичні заняття — 15 (18) годин;

самостійна робота — 27 (36) години.

Метою дисципліни є одержання студентами знань та практичних навичок у збереженні ресурсів, уміння їх використовувати у виробничих умовах автотранспорних підприємств.

Досягнення мети відбувається через вирішення задач:

— визначення пріоритетних напрямів у ресурсозбереженні на автомобільному транспорті;

— розробка та використання методів оптимізації роботи зі збереження окремих видів ресурсів;

— забезпечення ефективності роботи з ресурсозбереження використанням норм і нормативів на витрати різних видів ресурсів та застосуванням методів економічного стимулювання;

— вивчення та використання зарубіжної практики збереження ресурсів у виробництві;

— впровадження математичних методів і електронно-обчислювальної техніки в ресурсозбереженні;

— економічне обґрунтування методів відновлення працездатності вторинних ресурсів;

— використання методів варіантного вибору ресурсозберігаючих технологічних процесів технічного обслуговування і ремонту автомобілів.

2. Умови функціонування та розвитку сучасної економіки суттєво відрізняються від умов попередніх десятиліть. На той час її розвиток ішов переважно екстенсивним шляхом з широким залученням природних ресурсів, запаси яких були досить великими. Це сприяло розширенню виробництва промислових товарів за рахунок збільшення кількості підприємств. Нинішній час характеризується виснаженням запасів природних ресурсів, збільшенням витрат на їх вишукування і освоєння, зменшенням виробництва матеріальних ресурсів, де природні є вихідною сировиною. Різні види природних ресурсів своїм виснаженням по-різному впливають на розвиток різних галузей економіки. Наприклад, обмаль енергетичних природних ресурсів викликає ланцюговий негативний ефект у всіх галузях економіки. Для автомобільного транспорту надзвичайно важливою є проблема ресурсів палива, для виробництва якого переважно використовується нафта. Щорічна потреба України в нафті складає 40…50 млн. т. Власні родовища дозволяють видобувати до 10 млн. т. Решту нафти необхідно завозити з інших країн. Відносно високі ціни на паливо, різке зростання собівартості транспортної роботи призводить до зниження попиту на транспортні засоби. Цілком зрозумілим є зусилля власників транспортних засобів і технічних служб, спрямовані на досягнення найменших витрат палива. Шляхи досягнення цієї мети можуть бути різними. Перш за все це можна досягти залученням до роботи транспортних засобів, які за своїми конструктивними характеристиками в порівнянні з іншими типами транспортних засобів здатні забезпечити перевагу у зниженні витрат палива. До таких транспортних засобів слід віднести дизельні або інші автомобілі, які працюють на більш дешевому виді палива чи використовують його менше на виконання одиниці транспортної роботи. До недавнього часу більш дешевим видом палива був газ, хоча пізніше ціни на газ вирівнялися в порівнянні з іншими видами палива. Незважаючи на це кількість автомобілів, які працюють на газовому паливі, постійно зростає.

Проблема ресурсозбереження є комплексною. При технічному обслуговуванні і ремонті об’єктом ТО і ремонту є автомобіль, а засобами виконання — структурні елементи виробничо-технічної бази автотранспортних підприємств. Як прямі, так і непрямі витрати ресурсів пов’язані з об’єктом обслуговування. Більш надійні і довговічні автомобілі будуть мати більшу періодичність ТО і менше відмов. А ці властивості автомобіль одержує на етапі свого проектування і технологічного втілення рішень конструкторів, тобто на етапі виготовлення. Чим досконаліший автомобіль надходить до сфери експлуатації, тим менші будуть ресурсні витрати на проведення технічного обслуговування і ремонту. Різноаспектний характер має ресурсозбереження і в умовах виконання ТО і ремонту. Тут наслідки роботи з ресурсозбереження визначаються рівнем організації такої роботи, наявністю нормативно-правової бази, обґрунтованістю вибору технологічного процесу на виконання робіт, досконалістю економічних методик у вирішенні питань ресурсозбереження тощо.

3. Ресурсозбереження поєднує два поняття. Перше поняття становлять ресурси як явище, а друге — збереження як процес стосовно цього явища. «Ресурси» — слово латинського походження. Під ресурсами розуміють матеріальні засоби, резерви, цінності, гроші і все інше, що може бути використано в разі необхідності. Практично поняття ресурсів включає всі засоби, якими доводиться користуватися в умовах автотранспортного підприємства. Зокрема, до ресурсів належать автомобілі, приміщення для їхнього обслуговування і ремонту, все технологічне та діагностичне обладнання, запасні частини та матеріали, інструмент, паливо тощо. Кожний із видів ресурсів має свої певні властивості, характеристики, завдяки яким визначається їхня придатність до використання у виробничому процесі.

За цими властивостями та характеристиками робиться висновок про перевагу одного виду ресурсів над іншим. Необхідно зазначити, що властивості та характеристики для переважної більшості ресурсів визначаються внаслідок цілеспрямованого впливу людини на них іншими засобами праці.

Уся різноманітність ресурсів поділяється на два види: природні та економічні. Природні ресурси сформовані і формуються за рахунок природного процесу розвитку, а економічні ресурси створюються переважно працею людей унаслідок дії над природними або ж економічними, якщо мова йде про інший ступінь економічних ресурсів. Усередині природної класифікації існують різні види ресурсів. Серед них можна назвати воду, сонячну енергію, землю та ін. А всередині економічних ресурсів також розрізняють різні види. До них належать ресурси матеріальні, трудові та фінансові. Більшість природних ресурсів слугує джерелами сировини для одержання, зокрема, матеріальних ресурсів.

Поняття збереження поєднує в собі комплекс дій різного змісту, метою яких є забезпечення раціонального використання ресурсів. Тут можна виділити два напрями збереження. Перший пов’язаний зі збереженням ресурсів, які не беруть участі у виробничих процесах, а другий — коли ресурси задіяні у виробництві. Прикладом першого може бути невведення в експлуатацію нових автомобілів, які прибули на автопідприємства. Зміст дії зі збереження нових автомобілів буде визначатись часом невведення їх в експлуатацію. Нетривале невведення не буде вимагати вжиття спеціальних заходів зі збереження засобів рухомого складу. І, навпаки, тривале невведення буде вимагати виконання спеціальних дій щодо збереження транспортних засобів до введення їх в експлуатацію.

Не менш важливою проблемою ресурсозбереження є вирішення питань збереження ресурсів у сфері їх використання у виробництві. Як правило, тут процеси ресурсозбереження протікають динамічно і є ресурсомісткими. Вирішення незначних питань на невеликому етапі такого динамічного процесу приносить відчутний кінцевий результат. На кінцевий результат збереження ресурсів впливають багато факторів, які можуть бути згруповані на організаційні, економічні, технічні та інші. Діють вони переважно комплексно, ступінь їх впливу не постійний, а залежить від умов вирішення питань ресурсозбереження.

Ресурсозбереження при проведенні технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів являє собою систему технічних, організаційних, нормативно-правових і економічних заходів, спрямованих на раціональне використання всіх видів ресурсів при здійсненні технологічних процесів у виробництві.

4. Технічні заходи та засоби включають у себе технологічне обладнання зон, цехів та дільниць з відповідними його технічними характеристиками; технологію виготовлення деталей різного призначення та відновлення експлуатаційних властивостей деталей, вузлів, агрегатів та автотранспортних засобів у цілому; технологію технічного обслуговування засобів рухомого складу, технологічного та діагностичного обладнання; технічні засоби та методи визначення якості виробів, ремонту і технічного обслуговування автомобілів та технологічного обладнання тощо.

Технологічні засоби й заходи обираються і здійснюються на основі відповідних показників, які можуть бути згруповані в експлуатаційні, конструкційні, технологічні, використання засобів.

Організаційні заходи і засоби включають у себе виробничу структуру підприємства; нормативно-правову базу для забезпечення виробничих процесів; підготовку виробництва; форми підготовки виробничого процесу у просторі; підготовку виробничого процесу за часом і галузеву підготовку виробництва.

Кожна з організаційних сфер характеризується своїми показниками. Підготовка виробництва характеризується складністю і тривалістю підготовки циклу виробництва; виробнича структура підприємства, цеху, дільниці — кількістю і питомою вагою основних і допоміжних ланок виробництва, кількістю робочих місць, ступенем дублювання виконання основних і допоміжних операцій, рівнем комбінування виробництва, ступенем спеціалізації цехів, дільниць та ін.; підготовка виробничого процесу у просторі — ступенем прямоточності процесу, величиною транспортних пробігів партій заготовок, деталей, виробів та ін.; підготовка виробничого процесу за часом — коефіцієнтом серійності виробництва, розміром партій деталей і кількістю партій, числом типорозмірів деталей, які закріплюються за окремими робочими місцями, дільницями, цехами, ступенем паралельності процесу, ритмом запуску-випуску партій і виробів, коефіцієнтом ритмічності виробництва, тривалістю циклу виготовлення та ін.; галузева підготовка виробництва — ступенем спеціалізації підприємства, ступенем кооперування та ін.

Економічні засоби та заходи включають у себе планово-економічні структури автопідприємств, грошові засоби, виробничо-технічну базу та основні фонди як питання їх ефективного використання, методи раціонального використання матеріальних ресурсів, підготовку та використання кадрів, наукову організацію праці та заробітної плати, методи матеріального стимулювання роботи з ресурсозбереження та ін.

Головним показником оцінки економічних засобів та заходів вважають мінімум вартості сукупної продукції за певний період.

5. За висновками спеціалістів відносно будь-якої галузі економіки резервами ресурсозбереження можуть бути:

— скорочення внутрішньогалузевого використання ресурсів;

— розвиток ресурсозберігаючих і маловідходних технологій, використання вторинних ресурсів;

— використання замінників природної сировини і матеріалів;

— раціональне й економне використання ресурсів;

— скорочення понаднормових запасів і прискорення їхнього обігу;

— скорочення в оптимальних розмірах встановленого парку машин і обладнання, підвищення коефіцієнта змінності їх роботи;

— скорочення парку невстановленого обладнання, введення його в дію;

— зниження фондомісткості продукції;

— зниження трудомісткості виготовлення продукції;

— використання підвищеної конструкційних матеріалів і кінцевої продукції якості, підвищення надійності і строків служби;

— удосконалення конструкції і технології виготовлення машин;

— удосконалення типорозмірів машин, підвищення рівня уніфікації і стандартизації;

— зниження матеріаломісткості продукції, скорочення браку, зниження норм витрат і підвищення коефіцієнтів використання ресурсів;

— скорочення втрат ресурсів за рахунок покращення транспортування, складування і зберігання.

6. Методику оцінки впливу нераціональної маси автомобіля на показники ресурсозбереження розглянемо на прикладі оцінки матеріаломісткості транспортних засобів вітчизняного виробництва.

Оберемо для такого порівняльного аналізу автомобіль Кременчуцького автомобільного заводу КрАЗ-256Б і Магірус-232Д виробництва ФРН. Автомобіль КрАЗ-256Б має власну масу 11 т і вантажопідйомність 12 т. Автомобіль Магірус-232Д — 8,5 і 11,5 т відповідно. Різниця між масою і вантажопідйомністю автомобілів КрАЗ-256Б і Магірус-232Д складає 1 і 3 т відповідно. Порівнюючи ці різниці, можна зробити висновок, що автомобіль КрАЗ-256Б перевозить постійно 2 т зайвого металу, а коли віднести ці 2 т до річної програми випуску автомобілів, то це буде вагома величина перевитрат металу. Річна програма заводу КрАЗ складає 1071 автомобіль. Припустимо, що це будуть автомобілі КрАЗ-256Б. Тоді перевитрати металу відносно автомобіля Магірус-232Д складуть:

т,

де — річна програма випуску автомобілів, шт.;

— різниця в масі порівнюваних автомобілів, т.

З використанням такої кількості металу можна було б виготовити таких автомобілів, як Магірус-232Д:

авт.

Це складатиме майже четверту частину річної програми заводу КрАЗ.

В експлуатаційних умовах надлишкова маса негативно відображається на цілому ряді показників. Перш за все автомобіль КрАЗ має занижені потенційні можливості у виконанні транспортної роботи. Для перевезення надлишкової маси необхідно витрачати додатково паливо. В лекції проводиться розрахунок додаткових витрат палива виходячи з того, що перевезення надлишкової маси створює додатковий опір рухові автомобілів. Визначається потужність двигуна, яка витрачається на подолання цього опору. За відомої потужності виконується розрахунок додаткових витрат палива, які складають для 1000 одиниць автомобілів КрАЗ при роботі їх протягом зміни 4900 кг або 5790 л.

ЗМ 2. Організація роботи з ресурсозбереження на виробництві

Лекція №2

План

1. Методика оцінки експлуатаційних втрат ресурсів від нераціональної маси автомобіля.

2. Предмет ресурсозбереження.

3. Принципи ресурсозбереження.

4. Стандартизація в галузі ресурсозбереження.

5. Задачі в ресурсозбереженні.

6. Оцінка рівня управління ресурсозбереженням на автомобільному транспорті.

1. Оцінимо розрахунками витрату палива на транспортування надлишкової маси автомобіля. Така маса спричинятиме додатковий опір руху автомобіля, значення якого можна вирахувати за формулою

, (2.1)

де — додатковий опір руху автомобіля, кгс;

— сумарний опір руху автомобіля, кгс/кг; при роботі на рівнинній місцевості = 0,027;

— різниця мас, прийнята в розрахунках, дорівнює 2000 кг.

кгс.

Потужність, необхідна на подолання цього опору, визначається за формулою

(2.2)

де — сила опору, яка дорівнює для взятого прикладу ;

— швидкість руху автомобіля, км/год. Для розрахунків приймаємо максимальну швидкість автомобіля КрАЗ-256Б, що дорівнює 70 км/год.

к.с.

Витрата палива для подолання цього додаткового опору визначається за формулою

(2.3)

де — питома витрата палива,

Тоді кількість палива буде:

г/км.

За формулою перевитрату палива відносять на 1 км пройденого автомобілем шляху. Визначимо далі величину перевитрати палива протягом зміни. Дослідженнями встановлено, що пробіг автомобіля КрАЗ-256Б при перевезенні будівельних вантажів змінюється в межах 150—170 км. Для розрахунків приймемо пробіг за зміну рівним 160 км. Тоді величина перевитрати палива буде

кг. (2.4)

Виразимо також цю кількість палива в літрах:

(2.5)

де — вага одного літра дизельного палива, рівна 0,85 кг/л.

Тоді

л.

Віднесемо цю кількість палива на 1000 одиниць автомобілів КрАЗ-256Б. Величина перевитрати палива для цієї кількості автомобілів складає у вагових показниках

кг,

а в об’ємних

л.

Ці розрахунки можна віднести за часом до одного місяця, року. Слід зазначити, що у взятій розрахунковій ситуації не взяті до уваги інші фактори, які спричиняють збільшення витрати палива.

2. Предмет ресурсозбереження складають сторони, властивості та відношення до об’єктів вивчення. Об’єктом вивчення у ресурсозбереженні є ресурси. Це найбільш загальна назва всього того різновиду ресурсів, які є об’єктами вивчення. Один і той же об’єкт може входити до різних дисциплін. Наприклад, паливо є об’єктом вивчення і технічної експлуатації автомобілів, і теорії автомобілів, і дисципліни «Використання експлуатаційних матеріалів та економія паливно-енергетичних ресурсів», і інших дисциплін. Характерним для кожної дисципліни є предмет вивчення. Він буде відрізняти зміст однієї дисципліни від іншої. У зв’язку з цим проаналізовано предмети вивчення дисциплін, які тісно пов’язані з ресурсозбереженням, і встановлено предмети вивчення дисципліни «Ресурсозберігаючі та природоохоронні технології на транспорті» («Ресурсозбереження на транспорті»). Його склали питання, які відображають сторони, властивості та відношення об’єктів:

— характеристики і властивості об’єктів, які впливають на ресурсозбереження;

— вплив діяльності людини на резерви ресурсів;

— заходи зі збереження ресурсів;

— організація і управління ресурсозбереженням на автомобільному транспорті;

— основи маркетингу з ресурсозбереження на автомобільному транспорті;

— структура матеріальних ресурсів, які використовуються при виконанні технологічних процесів технічного обслуговування та ремонту автомобілів;

— вимірники ресурсозбереження, обґрунтування їх значень;

— вплив трудових ресурсів на збереження матеріальних ресурсів;

— значення норм і нормативів для збереження ресурсів;

— властивості матеріальних ресурсів, які забезпечують їх збереження;

— обґрунтування потенційних можливостей у збереженні ресурсів;

— вплив якості вирішення питань конструювання і технології виробництва автомобілів на ресурсозбереження в експлуатаційних умовах;

— значення якості експлуатації автомобілів у збереженні ресурсів;

— типи технологічних процесів, які використовуються у різних дільницях (цехах), зонах ТО і ремонту автомобілів;

— варіантне обґрунтування ресурсозбереження технологічних процесів;

— проблеми ресурсозбереження вторинних ресурсів;

— вплив якості виконання робіт та предметів праці на ресурсозбереження.

3. Висвітлення питань, які складають предмет ресурсозбереження, базується на наступних принципах:

— заходи з ресурсозбереження на рівні підприємства повинні відповідати державним інтересам;

— у ресурсозбереженні повинні брати участь усі члени колективу підприємства;

— збереження ресурсів не повинно негативно відбиватись на призначенні виробу та виконанні трудових процесів;

— ресурсозбереження повинно здійснюватись і мати науково-обґрунтовану базу свого розвитку;

— для покращення роботи з ресурсозбереження необхідно використовувати матеріальне стимулювання;

— заходи з ресурсозбереження повинні сприяти підвищенню ефективності виробництва;

— постійно удосконалювати роботу з ресурсозбереження;

— пропозиції з ресурсозбереження повинні бути єдиними для всіх автопідприємств незалежно від їх відомчої підпорядкованості.

У лекції кожний із принципів подається з розширеною інформацією про його суть.

4. За Законом України від 2001 року «Про стандартизацію», стандартизація — це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву.

У ресурсозбереженні задачами стандартизації є:

— визначення єдиної системи показників якості продукції;

— встановлення єдиних систем документації, норм і вимог в галузі проектування і виробництва виробів;

— встановлення єдиних науково-технічних термінів, позначень, одиниць вимірювання та ін., без яких неможливо точно визначити якість продукції і які мають перспективу багатократного використання.

У галузі ресурсозбереження стандартизація знаходиться в початковій стадії свого розвитку. Відомі чотири стандарти, в яких розглядаються питання безпосередньо ресурсів і ресурсозбереження, але є чисельні стандарти, зміст яких пов’язаний с ресурсозбереженням. Серед цих чотирьох стандартів:

ДСТУ 3051-95. Ресурсозбереження. Основні положення. — К.: Держстандарт України, 1995;

ДСТУ 3052-95. Ресурсозбереження. Порядок встановлення показників ресурсозбереження у документації на продукцію. — К.: Держстандарт України, 1995;

ДСТУ 3159-95. Ресурсозбереження. Нормування витрат зварювальних матеріалів. Загальні вимоги. Методи визначення нормативів ручного і механічного електрозварювання. — К.: Держстандарт України, 1995;

ДСТУ 2102-92. Ресурси матеріальні вторинні. Терміни та визначення. — К.: Держстандарт України, 1992.

Стандартом ДСТУ 3051-95 встановлені терміни та визначення з ресурсозбереження. До них належать ресурси; ресурсозбереження; ресурсовикористання; раціональне використання ресурсів; ощадливе використання ресурсів; ресурсомісткість продукції, робіт та послуг; ресурсоємність продукції, робіт та послуг; ресурсоощадність продукції робіт та послуг; економічна оцінка ресурсозбереження; утилізація.

Ресурсовикористання — природне або цілеспрямоване використання (витрати) ресурсів різноманітних видів (матеріальних, інтелектуальних, трудових, інформаційних, фінансових, часових та інших первинних і вторинних, традиційних і нетрадиційних) на життєвому циклі об’єкта (виробу, продукції, процесу) та під час надання послуг на певному рівні розвитку суспільства.

Раціональне використання ресурсів — досягнення максимальної ефективності використання ресурсів у господарстві за існуючого рівня розвитку техніки та технології з одночасним зниженням технологічного впливу на навколишнє середовище.

Ощадливе використання ресурсів — відносне скорочення витрати ресурсів, що знаходить своє відображення у зниженні питомих витрат їх на виробництво одиниці конкретної продукції, виконання робіт та надання послуг встановленої якості з урахуванням соціальних, екологічних та інших обмежень.

Ресурсомісткість продукції, робіт та послуг — сукупність системно-структурних властивостей, що характеризують склад та вміст зосереджених у продукції, роботах та послугах ресурсів певного виду за даного рівня розвитку суспільства.

Ресурсоємність продукції, робіт та послуг — сукупність структурно-технічних властивостей, що визначають можливості виготовлення продукції ремонту і утилізації, а також виконання робіт і надання послуг з установленими витратами та втратами ресурсів у технологічних циклах.

Ресурсоощадність продукції, робіт та послуг — сукупність експлуатаційних властивостей, що характеризують технічну досконалість продукції, а також робіт і послуг за рівнем витрачання та використання різноманітних ресурсів з досягненням певного корисного ефекту в заданих умовах функціонування.

Утилізація — види робіт із забезпечення ресурсозбереження (з урахуванням вимог екології та безпеки), за яких здійснюються з заданою інтенсивністю переробка та/або повторне використання виробів, що відслужили встановлений термін, та/або відбракованих виробів, матеріалів, пакування тощо, а також технологічних відходів та вторинних матеріалів. Утилізації піддають також вироби, що зіпсувалися внаслідок порушень з різноманітних причин умов їх функціонування.

5. До задач ресурсозбереження належать:

— аналіз стану роботи і проблеми з використання ресурсів на автомобільному транспорті;

— визначення джерел збереження ресурсів;

— оцінка існуючого рівня організації роботи з ресурсозбереження і визначення напрямів їх подальшого удосконалення;

— встановлення пріоритетних напрямів використання ресурсів;

— обґрунтування і розробка критеріїв оцінки роботи з ресурсозбереження;

— розробка методів оптимізації роботи з ресурсозбереження;

— підвищення ефективності роботи з ресурсозбереження за рахунок дотримання норм і нормативів;

— вплив якості виробів на витрати ресурсів як у сфері виробництва, так і в сфері використання;

— вивчення ролі маркетингу у забезпеченні збереження ресурсів;

— висвітлення ролі економічного стимулювання в роботі з ресурсозбереження;

— роль соціально-психологічних факторів у збереженні ресурсів;

— вивчення зарубіжної практики збереження ресурсів на підприємствах;

— впровадження економіко-математичних методів і ЕОМ у ресурсозбереженні;

— економічне обґрунтування методів відновлення працездатності вторинних ресурсів;

— використання методів варіантного вибору ресурсозберігаючих технологічних процесів ТО і ремонту автомобілів.

6. Управління ресурсозбереженням визначається перш за все наявністю механізму управління, який включає в себе структурні підрозділи в системі управління виробництвом на різних рівнях господарювання починаючи від підприємства, організації чи установи і завершуючи центральним апаратом управління відомства. В лекції проводиться аналіз рівня розвитку структури механізму управління з ресурсозбереження, його забезпеченість нормативно-технічною документацією та засобами оргтехніки, наявністю політики в розвитку ресурсозбереження.

ЗМ 3. Поняття природних ресурсів, їх використання на автомобільному транспорті

Лекція №3

План

1. Загальні питання природних ресурсів.

2. Класифікація природних ресурсів, їх характеристика.

3. Вплив діяльності людини на збереження природних ресурсів.

4. Взаємодія автомобільного транспорту з природними ресурсами.

1. Природні ресурси є джерелом існування і розвитку людини, за своїм складом вони містять усе необхідне для цього. На початковому етапі свого розвитку люди користувались природними ресурсами у їх натуральному вигляді. З розвитком людства змінювались форми і зміст користування природними ресурсами. У наш час природні ресурси використовуються як у натуральному вигляді, так і слугують сировиною для виробництва великої за номенклатурою кількості товарів. Причому використання природних ресурсів як сировини є переважним у більшості галузей економіки, в т.ч. й на автомобільному транспорті.

Природні ресурси — це частина всієї сукупності природних умов існування людства і найважливіші компоненти оточуючого його середовища, які використовуються з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

До найважливіших компонентів природних ресурсів необхідно віднести сонячну енергію, енергію морських відпливів і припливів, внутрішнє тепло Землі, енергію вітру, водні, мінеральні (у тому числі паливно-енергетичні), рослинні ресурси, тваринний світ.

Земля щорічно одержує близько кДж сонячної енергії, маса оточуючої її атмосфери приблизно дорівнює т (із них 21% припадає на кисень у вільному стані), ресурси гідросфери складають 1,5 млрд. км³ води, в т.ч. прісної води у руслах річок нараховується 1,2 тис. км³, щорічна первинна продукція фітомаси у перерахунку на суху органічну маса сягає 100 млрд. т.

Загальногеологічні запаси вугілля на Землі оцінюються в 10—12 трлн. т, залізних руд — 350 млрд. т, потенційні запаси природного газу оцінюються в 130—140 трлн. м³.

2. За ступенем виснаження у процесі використання природні ресурси поділяються на вичерпні та невичерпні. Запаси вичерпних ресурсів увесь час зменшуються в процесі використання. Вони можуть бути невідновними і відновними. Невідновні природні ресурси не здатні відновити свої обсяги як за рахунок дії природних процесів, так і за рахунок відновлювальної дії людини. Хоча з теоретичної точки зору цю назву слід вважати умовною, оскільки природні процеси формування ресурсів неперервні, але важливим тут є те, що інтенсивність формування природних ресурсів незрівнянно менша від інтенсивності вилучення цих ресурсів від природи.

До невідновних природних ресурсів належать корисні копалини мінерального та органічного походження. Наприклад, залізна руда, вугілля, нафта, газ та ін.

Відновні вичерпні ресурси мають властивість поповнювати свої запаси (обсяги) завдяки дії природних процесів та цілеспрямованої дії людини. До них можуть бути віднесені лісові ресурси та інші види рослинних ресурсів, ресурси тварин та ін. До відновних ресурсів відносять деякі види мінеральних ресурсів, наприклад, харчової солі, запаси якої весь час відновлюються за рахунок зсідання їх із солоної води. Тут слушно зазначити, що в разі безвідповідальної дії людини можуть виникнути складнощі з відновними вичерпними ресурсами, що призводять або до різкого зменшення їх, або ж до зникнення деяких відновних ресурсів. Наприклад, на сучасному етапі відчувається зниження запасів риби, лісу, запасів диких тварин. Існують так звані «червоні книги», до яких заносяться представники рослинного і тваринного світу, що знаходяться під загрозою зникнення. На жаль, є приклади безвідповідальної дії людини, що спричинили зникнення деяких видів живих ресурсів.

Невичерпні ресурси не змінюють своїх запасів та властивостей у процесі їх використання людиною у її господарській діяльності. До них слід віднести земні запаси води, енергію вітру, сонячну енергію, внутрішньоземне тепло, енергію морських відпливів та припливів тощо. Хоча ресурси ці й невичерпні, але ступінь їх використання для суспільних інтересів дуже низький. Серед цих ресурсів, мабуть, найактивніше використовується протягом тривалого часу вітрова енергія. У нинішній час, час енергетичної кризи, людина знову звертається до енергії вітру і використовує її для виробництва електричної енергії. У країнах Заходу розроблено зразки автомобілів, які працюють на сонячній енергії. У космосі, як відомо, на космічних станціях сонячні батареї є надійним джерелом електричної енергії. Перші успішні кроки у використанні сонячних батарей як джерела енергії автомобіля знайдуть подальший розвиток і нададуть можливість більш широкого використання величезних запасів сонячної енергії. Можна навести приклади використання й інших видів невичерпних ресурсів, але хотілося б ще раз зазначити, що відносно обсягів цих ресурсів використання їх надзвичайно мале.

Виявлені природні ресурси, які нині не використовуються, але можуть бути використані за певних умов, називаються потенційними.

За територіальними ознаками природні ресурси поділяються на ресурси Землі в цілому, суші, Світового океану та його частин, великих природних районів, окремих країн та ін.

3. Діяльність людини у виробничій чи в господарській сфері у прямій чи в непрямій формі пов’язана з природними ресурсами. Люди, зайняті виробничою сферою діяльності, поза нею продовжують займатись господарською діяльністю і здійснювати вплив і в тому, і в другому випадках на природні ресурси. Це стосується і спеціалістів автомобільного транспорту. В зв’язку з цим у даному параграфі ставиться задача розглянути питання природних ресурсів, які виходять за межі автомобільного транспорту, але є актуальними для людей, зайнятих на автомобільному транспорті.

Діяльність людини за часом підрозділяється на історичні етапи, які характеризуються відповідним рівнем розвитку суспільства та засобів виробництва.

На ранніх етапах розвитку суспільства головними заняттями людей були полювання та рибальство. Для здійснення цих видів занять застосовувались найпростіші знаряддя переважно природного походження. Доведено, що територіально природні ресурси знаходились на тій же території Землі, яку ми маємо й зараз, і кількість населення була набагато меншою, ніж зараз, із попитом значно меншим, ніж зараз, і знаряддями праці найнижчого рівня розвитку, то використані природні ресурси легко відновлювались.

На етапі розвитку машинного виробництва, характерного вже для періоду раннього розвитку капіталістичного суспільства, можливості впливу людини на природні ресурси значно розширюються. Зростає потреба у мінеральній сировині для виробництва засобів та знарядь праці, що надає можливість нарощувати видобуток вугілля, нафти, чорних і кольорових металів. Наприклад, на початку XIX століття видобуток вугілля на Землі складає 12 млн. т, у 1900 р. — понад 700 млн. т, а зараз — понад 2 млрд. т. За даними академіка В.І. Вернадського, у давні часи використовувалось лише 19 хімічних елементів, на початку ХХ століття — 59 елементів, а зараз використовуються практично всі хімічні елементи. Посиленно вирубувались ліси з метою одержання деревинної сировини для промисловості і перетворення звільнених від лісу площ на сільськогосподарські угіддя. Нераціональне використання природних ресурсів є характерним для цього періоду, чим наноситься велика шкода її запасам. Нині одна третина всієї земної суші (близько 45 млн. км) зайнята під орні землі, сінокоси, пасовиська, сади та плантації. Загальний обсяг видобутку мінеральних і органічних ресурсів та їх споживання в другій половині ХХ століття на земній кулі складає: вугілля — 2,2 млрд. т, нафти — 2,9 млрд. т, газу — 1,4 млрд. т, залізної руди — 750 млн. т, видобувається 15—20 млрд. т кисню з атмосферного повітря. Кількість води, яка використовується щорічно з річок і прісноводних джерел, складає 560 млрд. т.

Рівень споживання природних ресурсів у різних країнах різний. У розвинутих країнах він вищий, у слаборозвинутих — нижчий. Хоча це не може служити прямим доказом збіднення природних ресурсів у високорозвинених країнах. Навпаки, у деяких випадках природні ресурси в цих країнах за рахунок високої культури споживання їх і відновлювальних робіт не зменшуються за своїми запасами.

Для того щоб показати можливу руйнівну дію людини на природу, роблять припущення такого змісту: якщо видобуток і споживання природних ресурсів довести у всіх країнах світу до рівня у високорозвинених країнах, то темпи використання природних ресурсів зростуть більш як у 10 разів. Слід зазначити також, що з урахуванням зростання кількості населення і використання первинних матеріалів і продуктів на душу населення потреба у природних ресурсах набагато зросте. У таких умовах запобігти виснаженню природних ресурсів можливо шляхом розробки системи заходів, яка б забезпечила розвідку запасів невідновлюваних ресурсів, пошуки нових джерел сировини, палива та енергії, найбільш повного залучення в обіг різноманітних господарських відновлюваних ресурсів, організацію більш інтенсивного використання цих ресурсів в екологічно раціональних масштабах і формах. Актуальним є питання попередження нераціонального використання природних ресурсів, економія і покращення їх використання. Вирішенню їх сприяють широке використання сировини і комплексне використання природних ресурсів.

Природні ресурси необхідно транспортувати від місць їх видобування до місць використання, переробки із залученням різних видів транспорту: автомобільного, залізничного, морського і річкового, трубопровідного та ін. Життя свідчить, що такі перевезення неминуче супроводжуються аваріями, катастрофами, що призводить до втрат значної кількості природних ресурсів. Особливо небезпечними є катастрофи з морськими танкерами. Як правило, ці судна мають велику ємність. Під час катастрофи втрачається значна кількість нафти. Але ця втрата не співставна з тими збитками, які наносяться флорі і фауні морів та суші під час витікання нафти. Втрати природних ресурсів мають місце і під час нормальних процесів транспортування. Наприклад, при перевезенні вугілля автомобільним чи залізничним транспортом частина його вітром видаляється з кузова чи вагона і розсіюється по поверхні, яка знаходиться поруч із шляхами перевезення.

Для збереження і раціонального використання природних ресурсів є важливою розробка нових технологічних процесів, які забезпечують різке скорочення, а потім і виключення втрат при видобуванні (заготівлі), переробці та використанні.

Використання відновлюваних ресурсів повинно базуватись на принципах ресурсообігу, що дозволяє забезпечити їх збалансовані витрати і відновлення, а також передбачити відтворення цих ресурсів.

4. Взаємодія автомобільного транспорту і природних ресурсів є різносторонньою і проявляється в багатьох формах. У зв’язку з цим зазначимо спочатку, що автомобільний транспорт споживає велику кількість природного кисню. Відомо, що для згоряння одного кілограма палива витрачається в середньому п’ятнадцять кілограмів повітря. У великому обсязі використовується на автомобільному транспорті вода. Ії використовують для систем охолодження, а також для миття автомобілів і його складових частин. Для миття легкового автомобіля нормативами передбачається витрата 400 л води, а для вантажного — 700 л. Інші природні ресурси матеріалізуються і у вигляді матеріальних ресурсів використовуються на автомобільному транспорті.

Одночасно зі споживанням природних ресурсів автомобільний транспорт своєю роботою спричиняє негативну дію на природне середовище. Це в найбільшій мірі проявляється на живій природі, в меншій — на мінеральному природному середовищі. Автомобіль є джерелом цілого ряду викидів, які негативно впливають на природне середовище. Серед них домінують відпрацьовані гази, кількість яких і в масовому, і в об’ємному відношенні надзвичайно велика.

ПММ на автомобілі знаходяться у відповідних ємностях, герметичність яких може порушуватись залежно від різних причин, які викликають витікання цих речовин і забруднення всіх сфер навколишнього середовища.

Автомобільний транспорт є джерелом інтенсивного шуму і вібрації, які діють більш негативно, ніж високочастотні, на всі органи організму людини, а також на центральну нервову систему, вестибулярний апарат тощо.

Усі ці негативні фактори на сучасному етапі складають одну з найактуальніших проблем, на вирішенні якої зосереджено значні зусилля у всіх країнах світу. Арсенал заходів щодо нейтралізації чи зниження ступеня негативної дії транспортних засобів на навколишнє середовище дуже різноманітний, хоча, виходячи з того, що ця проблема і зараз є найактуальнішою, практичних успіхів тут досягнуто небагато.

Інколи вирішення інших задач позитивно сприяє зниженню шкідливих викидів у навколишнє середовище. Наприклад, використання як палива стиснених чи зріджених газів. Починаючи з кінця 40-х рр. і протягом десятиліть газ використовується як замінник рідкого палива, зокрема бензину. У 70-80-х роках, коли рідкого палива було достатньо, використання газу було припинено. І ось черговим поштовхом до використання газу стала енергетична криза, яка розпочалась наприкінці 80-х рр. Газове паливо використовують на всіх типах автомобілів: вантажних (як бензинових, так і дизельних), легкових автомобілях і автобусах.

У цілому розрізняють два методи зниження забруднення навколишнього середовища. Перший — це зниження токсичності відпрацьованих газів, а другий — зменшення обсягів шкідливих викидів. У лекції проводиться аналіз кожного з цих методів.

ЗМ 4. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»

Лекція №4

План

1. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища.

2. Гарантії екологічних прав громадян.

3. Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

4. Державна і громадська екологічна експертиза.

5. Екологічні нормативи.

6. Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища.

7. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

1. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачаються принципи, на яких базується робота з охорони довкілля. Ними є:

— пріоритет вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

— гарантування безпечного екологічного середовища для життя і здоров’я людей;

— запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

— екологізація матеріального виробництва на основі комплексних рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

— збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;

— науково-обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природних і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

— обов’язковість екологічної експертизи;

— гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

— науково-обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

— безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

— стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

— поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;

— вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

2. Законом передбачаються права та гарантії цих прав. Громадяни України мають право на:

— безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

— участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ і організацій з цих питань;

— участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишньої природи, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

— здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

— об’єднання у громадські природоохоронні формування;

— одержання в установленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його впливу на здоров’я населення;

— участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

— одержання екологічної освіти;

— подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди.

Ці права гарантуються наступним:

— проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

— обов’язком міністерств, відомств, підприємств, організацій, установ здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, виконанням екологічних вимог при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об’єктів;

— участю громадських об’єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

— компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

3. Управління охороною навколишнього природного середовища передбачає створення нормативно-правової бази у цій сфері діяльності та відповідного механізму, який би забезпечував реалізацію правових положень у реальній дійсності.

Управління полягає у здійсненні спостереження, дослідженні, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є Міністерство України з охорони навколишнього природного середовища, його органи на місцях та інші державні органи.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими організаціями та об’єднаннями, якщо така діяльність передбачається їхніми статутами.

Метою управління є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціоналізація використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

4. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища.

Екологічній експертизі підлягають:

— проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша планова й передпроектна документація;

— техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти на будівництво та реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об’єктів, що можуть негативно впливати на навколишнє природне середовище, незалежно від форм власності та підпорядкування;

— проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище;

— документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном;

— матеріали, продукція, речовини, господарські рішення, системи й об'єкти , впровадження або реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Екологічна експертиза може бути державною та громадською.

Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи спеціально створюваними комісіями Міністерства охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгостроковості прогнозування.

Завданням державної екологічної експертизи є:

— визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або опосередковано негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

— встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.

Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах.

Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що зацікавлені у реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.

5. Екологічні нормативи складають систему, до якої входять:

— нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

— гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища та здоров'я людей від негативного впливу його забруднення.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Міністерством охорони здоров'я України та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.

6. Додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, організаціями та установами, незалежно від форм власності і підпорядкування, забезпечується шляхом державного і громадського контролю та прокурорського нагляду за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Державному контролю підлягають використання й охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності , тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища.

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням.

Громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища виконують такі функції:

— беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;

— проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;

— надають допомогу органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності із запобігання екологічних правопорушень.

Прокурорський нагляд законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури.

При здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують надані їм законодавством України права, включаючи звернення до судів або арбітражних судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небезпечної діяльності.

7. За порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачаються такі види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

— порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

— порушенні норм екологічної безпеки;

— порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправильного експертного висновку;

— невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

— фінансуванні, будівництві й впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

— порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введені в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

— допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

— перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

— самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

— порушенні строків внесення платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

— невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

— невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

— порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

— невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

— відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

— приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.

Підприємства та громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

ЗМ 5. Технологія очищення використаної води на підприємствах автомобільного транспорту

Лекція №5

План

1. Використання води на автомобільному транспорті.

2. Вимоги до води, яка відводиться до каналізації.

3. Методика оцінки стану води.

4. Біологічні методи очищення води.

5. Хімічні і фізико-хімічні методи очищення води.

1. Важливим складовим елементом природних ресурсів є вода, яка широко використовується на підприємствах автомобільного транспорту. Порядок користування водою регулюється відповідними нормативними актами, до яких можна віднести будівельні та санітарні норми. Для стимулювання раціонального користування водою вводиться плата в державний бюджет за воду, якою користується підприємство. Якщо використання води перевищує ліміти, то понадлімітна кількість води оплачується у встановленому кратному розмірі. При оборотному користуванні водою надаються пільгові тарифи.

Виробничі і стічні води підприємств автомобільного транспорту містять різні шкідливі домішки, характерні для цього виду виробництва. Оцінка їх стану (якості) виконується за наступними показниками:

— температура, К (ºС);

— колір;

— запах, бал;

— прозорість за шрифтом, см;

— речовини у зваженому стані, мг/л;

— вміст оливонафтопродуктів, мг/л;

— активна реакція середовища, рН;

— загальний солевміст, мг/л;

— загальна жорсткість, мг-екв/л;

— біологічна потреба у кисні (БПК), мг О/л;

— хімічна потреба у кисні (ХПК), мг О/л;

— специфічні речовини, мг/л.

Температура води вимірюється одночасно з відбором зразків під час проби. Необхідність контролю води викликана тим, що вода при температурі понад 313 К (40 ºС) прогресивно руйнує трубопроводи та стикові з'єднання каналізаційної системи.

Колір визначається як у профільтрованій, так і природного стану воді, описується словами із зазначенням відтінку та інтенсивності пофарбування порівняно з стандартною платинокобальтовою шкалою або ж за кратністю розбавлення.

Запах стоку визначається органолептично і дозволяє судити про наявність специфічних речовин, визначається запах при температурі 293 і 323 К (20 і 50 ºС). Інтенсивність запаху оцінюється за спеціальною шестибальною шкалою, при цьому пробу води розбавляють дистильованою водою до зникнення запаху.

Прозорість проби залежить від кольору води і каламутності, визначається шляхом вимірювання висоти водяного стовпа у скляному циліндрі за розрізненням типографського шрифту з висотою букви 3,5 мм.

Речовини у зваженому стані характеризують ефективність очисних споруд, є одним із найважливіших показників, який визначається ваговим методом — шляхом фільтрування певного об’єму стічної рідини через паперовий фільтр. Різниця у вазі між висушеним фільтром 378 К (105 ºС) і прокаленим при температурі 773 К (500 ºС) характеризує мінеральний і органічний склад продуктів очищення.

Нафтопродукти, мінеральні масла та інші органічні сполуки належать до екстрагованих речовин. Оскільки універсального розчинника не існує для цієї групи речовин, то користуються селективними розчинниками. До них відносять ефір, який розчиняє (екстрагує) всі органічні речовини, у тому числі жири, нафтопродукти та ін. Хлорофори використовують для екстрагування групи важких нафтопродуктів (олив), нафтовідходів та ін. Ці речовини називаються хлороформовилучуванні.

Активна реакція середовища (рН) полягає у визначенні концентрації водневих іонів і служить мірою кислотності чи лужності. Визначення рН здійснюють в інтервалі 1—10 мг-екв, що відповідає рН середовища від 0 до 14. Нейтральному стану води відповідає величина рН = 7,0. При значенні рН < 7,0 вода вважається лужною, а при рН > 7,0 — кислою. Визначення рН середовища виконують за допомогою рН-метра (потенціометра), а за необхідності користуються експрес-аналізом за допомогою індикаторного паперу.

Загальний солевміст характеризує загальний вміст електроліту, розчиненого у воді.

Загальна жорсткість води оцінюється концентрацією у ній катіонів кальцію та магнію комплекснометричним способом. Вміст солей кальцію та магнію приводить у певних умовах до утворення відкладень у трубопроводах і апаратах очисних споруд.

Біологічна потреба у кисні (БПК) показує ступінь окислення органічних речовин мікроорганізмами за певний проміжок часу: БПК — за десять діб, БПК — за двадцять діб. Для стічних вод автотранспортних підприємств переважним є БПК в зв'язку з тим, що для цього типу виробництва є характерною наявність легкозаймистих речовин.

Хімічна потреба в кисні (ХПК) залежить від кількості органічних забрудників, які окислюються сильними окислювачами — біхроматом калію у сірчаній кислоті. ХПК є найбільш виразним показником забруднення стічних вод від фарбувальних камер.

На автотранспортних підприємствах воду використовують для виробничих потреб (миття автомобілів, технічне обслуговування їх та ремонт); миття підлоги виробничих приміщень та території підприємства; обігріву автомобілів на відкритих стоянках у зимовий період; заправлення водою систем охолодження автомобілів; господарськопитні та душові потреби; пожежогасіння.

Розрізняють миття автотранспортних засобів туалетне і поглиблене. При туалетному митті очищається (миється) зовнішня поверхня автомобілів, а при поглибленому додатково миються двигун, шасі, системи та вузли автомобіля.

В автотранспортних підприємствах широко використовують оборотне водопостачання для миття усієї поверхні вантажних автомобілів і нижньої частини легкових автомобілів, автобусів і автофургонів, а решта поверхні пасажирських транспортних засобів і автофургонів миється чистою водою із міського водопроводу. Використання оборотного водопостачання не допускається для миття автомобілів, зайнятих перевезенням продуктів харчування без упаковки, отруйних та інфікуючих речовин та фекальних рідин.

2. На автотранспортних підприємствах утворюються такі види стічних вод:

— води від миття автомобілів, які входять до системи оборотного водопостачання;

— води з вмістом нафтопродуктів;

— води, які містять важкі метали, хром, кислоти, луги;

• води, які містять розчинники, фарбу;

• поверхневі стічні води.

Небезпечними забрудниками є свинець, фарба (40% фарби виходить у повітря). Велика кількість забрудників міститься у поверхневих талих водах.

Категорично забороняється досягати нормативної ГДК розчиненням умовно чистими стоками.

3. У стічних водах міститься велика кількість речовин, які класифікуються як небезпечні для здоров'я людей і живої природи. Це значно ускладнює визначення стану таких вод та оцінки якісних показників. Найбільш вдалою методикою для вирішення цієї проблеми вважається методика професора Черкінського. Вона базується на інтегральному підході до оцінки стану стічних вод. Також вона придатна для оцінки якості будь-яких інших вод. Визначений інструментальним шляхом вміст окремих речовин у воді використовується для розрахунку показника придатності води за формулою

(5.1)

де — фактичний вміст шкідливої речовини у воді, що досліджується на якісні властивості;

— гранично допустима концентрація шкідливої речовини у стічних водах. Таким чином, згідно з цим виразом сумарна відносна концентрація шкідливих речовин не повинна перевищувати одиниці, а це практично значить, що не повинна перевищувати граничної допустимої концентрації. Якщо концентрація однієї якої-небудь речовини дорівнює ГДК, то присутність інших шкідливих речовин не допускається.

4. Біологічні методи очищення води застосовуються при очищенні побутових вод та вод, які містять органічні продукти. Біологічне очищення води — це біологічне окислення органічних домішок у воді мікроорганізмами. В зв'язку з цим не можуть бути біологічно очищені води, які містять хімічні речовини, що негативно впливають на мікроорга­нізми. На ефективність біологічного очищення води впливають умови його здійснення. Вони характеризуються такими показниками, як температура, активна реакція оточуючого середовища, наявність розчиненого у воді кисню. Оптимальною температурою вважається температура 20—30 ºС, нейтральну реакцію мають стічні води при рН = 6,5—7,5.

Біологічні методи очищення води можуть бути природними і штучними. Природні методи базуються на використанні природних умов існування і дії біологічних організмів. За своєю потужністю вони підрозділяються на невеликі, середні та крупні. До невеликих належать фільтруючі колодязі, піщано-гравійні та інші. До середніх можуть належати системи підземного біологічного очищення води. Крупними засобами біологічного очищення води є поля зрошення. Прикладом крупної системи біологічного очищення води може служити зрошувальна система в Бортничах під Києвом — Бортницька зрошувальна система. На рис. 11.1 зображена схема таких зрошувальних систем, які одночасно є системами біологічного очищення води.

Рис. 11.1 Схема зрошувальної системи з біологічним очищенням води:

1 — підведення води; 2 — решітка з дробилкою; 3 — відстійник; 4 — обробка осадів; 5 — розподільник; 6 — ставки-накопичувачі ; 7 — розподільник по полям; 8 — поля зрошування.

Більш глибоке біологічне очищення води здійснюється в спеціальних ставках глибиною до одного метра, а при аерації товщі води — глибиною до трьох метрів.

Біологічне очищення води може бути здійснене в штучних спорудах для біологічного очищення води. Найбільш широко застосовуються два види таких споруд. Для споруд першого виду характерним є те, що біологічна маса, яка виконує функцію очисника води, знаходиться у зваженому стані. Представниками таких споруд є аеротенки та окситенки. В аеротенках для активації біологічних процесів очищення застосовують повітря, яке з одного боку забезпечує зважений стан біологічної маси, чим суттєво збільшується поверхня взаємодії біологічної маси з очищуваною водою, та до того ж саме повітря взаємодіє з водою і очищує її. Другим типом цього виду споруд є окситенки, де для активації дії біологічної маси застосовують кисень. Цей тип споруд забезпечує більш глибоке та прискорене очищення води. Конструктивно штучні споруди біологічного очищення води виконують як аеротенки-витиснювачі та аеротенки-змішувачі.

У спорудах біологічного очищення води другого виду біологічна маса, яка забезпечує процес очищення, знаходиться на поверхні тіл, якими завантажується споруда. Найбільш широко при цьому методі очищення води застосовуються біофільтри, продуктивність яких може складати 20...30 тисяч кубічних метрів води на добу. Споруда може бути завантажена гравієм, керамзитом, пластиком, різною матерією, металом. Висота завантаження споруди може складати 2—4 м. Поверхня цього завантажувального матеріалу покривається біологічною масою природного походження, яка і здійснює процес очищення води.

5. Стічні води, які беруть участь у технологічних процесах, можуть мати домішки, які здатні знищити живі організми, в тому числі і мікроорганізми, що знаходяться у такій воді. Тому для очищення такого виду стічних вод необхідно застосувати інші методи. До них належать хімічний та фізико-хімічний. В умовах автотранспортного виробництва ці методи очищення застосовуються для стічних вод, що утворюються при ремонті акумуляторних батарей, автомобільних двигунів, особливо які працюють на бензині, при виконанні фарбувальних робіт.

Хімічний метод складають нейтралізація та окислення. При нейтралізації застосовують луги або кислоти залежно від того, який забрудник міститься у воді. Якщо вода лужна, то для нейтралізації буде використана кислота, і навпаки. Для окислення використовують хлор та озон. Окислення озоном є перспективним.

Фізико-хімічні методи складають коагуляція, сорбція та флотація. Коагуляція в перекладі з латинської мови означає “згущення”. В процесі коагуляції зважені забруднюючі частки з'єднуються між собою, утворюючи більш крупні частки, які під дією гравітаційних сил осідають на дно очисної споруди, а потім видаляються. Для інтенсифікації процесу коагуляції застосовують спеціальні речовини, які називаються коагулянтами. Ними можуть бути солі амонію, доломіт та ін.

Сорбція у перекладі з латини означає «вбирання». При очищенні цим методом застосовують речовини, які здатні вбирати в себе шкідливі домішки у воді. Найбільш універсальним і широко застосовуваним сорбентом є активоване вугілля. Очищувана вода при проходженні через шар вугілля очищається внаслідок вбирання та затримання забрудників води.

“Флотація” означає “спливання”. Цей метод широко застосовують для очищення води від нафтопродуктів. Суть його полягає в тому, що через шар очищуваної води пропускається повітря. Це повітря при проходженні утворює бульбашки. На поверхні бульбашок осідають частки нафтопродуктів і виносяться ними на поверхню води, де накопичуються, а потім видаляються в місця складування.

ЗМ 6. Трудові та фінансові ресурси

Лекція №6

План

1. Поняття трудових ресурсів.

2. Загальна характеристика трудових ресурсів.

3. Трудові ресурси автомобільного транспорту.

4. Задачі збереження трудових ресурсів.

5. Поняття фінансових ресурсів.

6. Фінансові ресурси автомобільного транспорту.

7. Забезпечення збереження фінансових ресурсів.

1. За ДСТУ 3138-95 трудові ресурси — це працездатне населення у працездатному віці та особи, які виконують виробничі завдання незалежно від віку. Це лаконічне, але досить глибоке поняття трудових ресурсів дає широке уявлення про будь-які трудові ресурси за місцем і часом їх перебування. Введення у визначення трудових ресурсів терміну "працездатне населення" вказує на те, що трудовими ресурсами може бути фізично розвинуте населення. Хоча на практиці має місце залучення до роботи інвалідів різних груп за їхніми фізичними можливостями і таким чином вони повинні складати категорію трудових ресурсів. Працездатний вік встановлюється законодавством, змінюється від своєї нижньої фіксованої межі до верхньої також фіксованої межі. Працездатний вік для чоловіків і жінок розпочинається однаково за законодавством з 18 років, а закінчується для чоловіків у 60 років, а для жінок у 55 років. Однак це ще не означає, що, наприклад, у трудове життя вступають тільки юнаки і дівчата, яким виповнилось 18 років. Трудове законодавство передбачає, що можуть бути життєві ситуації, пов'язані з необхідністю залучення до трудової діяльності неповнолітніх, тобто молодих людей, яким не виповнилось 18 років. У зв'язку з цим трудове законодавство дозволяє залучати до трудової діяльності неповнолітніх у віці від 16 до 18 років, а в окремих випадках і з 14 років. За різних причин верхня межа працездатного віку також не співпадає із загальновстановленою законом верхнею межею. Є значна категорія працівників, які через важкі та шкідливі для здоров'я умови мають право на скорочену тривалість трудового періоду і виходять на пенсію раніше ніж 60 років для чоловіків та 55 років для жінок. Причому в Україні через Чорнобильську катастрофу чисельність населення, яка має право на пільгові пенсії, значно зросла. Поряд із цим також значна частина населення, яка знаходиться у пенсійному віці, продовжує й далі працювати.

2. Необхідно звернути увагу на поняття "збереження трудових ресурсів". Воно повинно бути різноплановим, характеризуватись як сталістю чисельного складу трудових ресурсів підприємства, так і умовами забезпечення високого рівня працездатності кожного з працівників колективу, постійним зростанням їх професійної майстерності.

Сталість чисельного складу трудових ресурсів підприємства може бути оцінена коефіцієнтом сталості, який визначається за формулою

К=Р/N, (6.1)

де Р — чисельність працівників, які припинили свою роботу на підприємстві за різних причин за певний проміжок часу;

N — чисельний склад працівників підприємства за штатним розкладом.

Причини припинення роботи можуть бути різноманітними. За ознакою походження причин звільнення їх можна підрозділити на дві групи. Першу групу складатимуть причини, які ініційовані адміністрацією, а другу групу складатимуть причини, які виходитимуть від другої сторони трудового договору, тобто від самих працівників. У лекції розглядаються стисло положення трудового законодавства, коли адміністрація може прийняти рішення про звільнення того чи іншого працівника. Мотиви звільнення працівника за його ж ініціативою можуть бути різноманітними, але практично всі вони можуть бути зведені до однієї причини, яку можна сформулювати як незадоволеність як характером, так і результатами своєї роботи.

Необхідно також зазначити, що причиною припинення роботи на підприємстві можуть бути зовнішні фактори відносно до підприємства. До них можуть бути віднесені травмування внаслідок дорожньо-транспортних пригод та інших нещасних випадків, випадки захворювання, які не пов’язані з виробництвом, що може обумовити тривале вибуття працівника зі сфери виробництва.

Значення цього коефіцієнта може змінюватись у широких межах. Мінімально воно може дорівнювати нулю, а це означає, що за період аналізу вибуття працівників з підприємства за будь-яких причин не мало місця. Цей варіант з точки зору збереження ресурсів є найкращим. Коли ж коефіцієнт дорівнюватиме одиниці, то це означатиме, що за період аналізу чисельність вибувших працівників дорівнюватиме чисельному складу працівників підприємства. Теоретично цей коефіцієнт може бути більший одиниці. Але практично великі значення коефіцієнта вказуватимуть на незадовільний стан зі збереження трудових ресурсів, і це вимагатиме вжиття відповідних заходів щодо нормалізації цієї проблеми.

3. Трудові ресурси автомобільного транспорту є складовою частиною трудових ресурсів України. Вони формуються на базі трудових ресурсів України. Високорозвинені трудові ресурси у державі забезпечують такий же відповідний рівень розвитку трудових ресурсів автотранспортної галузі.

Трудові ресурси характеризуються верхньою і нижньою віковими межами. Вище були розглянуті загальні положення щодо вікових меж трудових ресурсів. З урахуванням цих положень, нижня вікова межа може бути визначена за формулою

, (6.2)

а верхня вікова межа визначиться за формулою

, (6.3)

де і — відповідно нижня і верхня вікові межі трудових ресурсів. Нижня вікова межа може дорівнювати 14, 15, 16, 17 років, а верхня, окрім передбачених меж трудовим законодавством для жінок 55 років, а для чоловіків — 60 років, може бути як меншою цих номінальних значень, так і більшою;

і — чисельність трудових ресурсів відповідно нижньої і верхньої вікових меж.

Можна зазначити, що нижня вікова межа буде меншою від 18 років, якщо цей вік передбачений трудовим законодавством, а верхня вікова межа залежно від виробничих умов може бути більшою або ж меншою 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У цілому для України верхня вікова межа має тенденцію бути меншою від 55 і 60 років через значну чисельність пільгових пенсій для працівників, особливо тих, які знаходяться в зоні впливу Чорнобильської катастрофи.

Трудові ресурси забезпечують діяльність усіх виробничих сфер автомобільного транспорту. Класифікаційний склад персоналу трудових ресурсів автомобільного транспорту відповідає класифікації, передбаченій ДСТУ 3138-95 "Організація промислового виробництва. Праця і заробітна плата. Терміни та визначення". За цим нормативним документом передбачаються нижченаведені категорії трудових ресурсів.

Промисловий виробничий персонал — працівники, які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва чи зайняті в обслуговуванні промислового виробництва.

Непромисловий персонал — працівники, які належать до непромислових галузей і зайняті забезпеченням нормальних умов функціонування підприємств та обслуговування його колективу.

Робітник — працівник промислового виробничого персоналу, безпосередньо зайнятий у процесі основного чи допоміжного виробництва.

Основний робітник — робітник, безпосередньо зайнятий у процесі основного виробництва.

Допоміжний робітник — робітник, який обслуговує виробництво і зайнятий на допоміжних та підсобних роботах в основних цехах чи який виконує основну роботу в допоміжних цехах.

Службовець — працівник, зайнятий в апараті управління, але безпосередньо не пов'язаний з виробничим процесом.

Керівник — працівник, який очолює підприємство або структурний підрозділ, має відповідні права та відповідає за результати діяльності підпорядкованого йому колективу.

Фахівці — керівники, службовці чи робітники, які розробляють на основі наявної інформації варіанти вирішення окремих конкретних питань виробничого чи управлінського характеру.

В інженерно-технічній службі автотранспортного підприємства, для якого готуються спеціалісти спеціальності "Автомобілі і автомобільне господарство", усереднене співвідношення, тобто структура цієї служби, між чисельним складом працівників має наступний вигляд:

Водії — 8,0 (60,3)

Ремонтні і допоміжні робітники — 22,8 (24,6)

ІТП — 3,6 (8,1)

Службовці — 2,0 (4,3)

Інші — 1,0 (2,7)

У дужках наводяться дані про частку чисельного складу відповідних працівників, виражену у відсотках, у загальному чисельному складі персоналу усього підприємства. Отже, сума даних, що знаходяться в дужках, складає сто відсотків. Дані по персоналу інженерно-технічної служби показують, яку частку у відсотках складає той чи іншій вид персоналу від загального чисельного складу працівників підприємства. Їх сума не буде дорівнювати 100 %, а саме в конкретному випадку вона складає 37,4% від загального чисельного складу працівників. Із наведеної структури випливає, що практично всі ремонтні і допоміжні робітники зосереджені в інженерно-технічній службі (22,8 %). Лише 1,8 % працівників цієї категорії працюють в інших службах автопідприємства. Водії у складі інженерно-технічної служби зайняті перегоном автомобілів з площадок чекання чи стоянки у зону технічного обслуговування та поточного ремонту і навпаки.

Із загального числа спеціалістів автотранспортного підприємства на інженерно-технічну службу припадає спеціалістів з вищою освітою 40 %, а з середньою спеціальною освітою — 50%. В Україні існує широка мережа навчальних закладів, де готують спеціалістів як різних спеціальностей, так і різних рівнів.

Для підготовки спеціалістів різних спеціальностей в Україні є два спеціалізовані національні університети, один із яких знаходиться у Києві, а другий — у Харкові. Чисельні технічні університети України мають факультети чи інститути для підготовки спеціалістів для автомобільного транспорту. Наприклад, Горлівський автодорожній інститут, колишній факультет, який належить до Донецького політехнічному університету, Львівська політехніка має у своєму складі факультет з підготовки спеціалістів автомобільного транспорту та багато інших навчальних закладів- університетів.

Широка мережа в Україні середніх навчальних закладів, які займаються підготовкою середньої ланки спеціалістів різних спеціальностей. До них відносяться автодорожні технікуми та коледжі. І найважливіше, що є попит на автотранспортних спеціалістів середньої ланки.

Останнім часом чисельні середні спеціальні заклади вимушені за відсутності попиту на спеціалістів своїх профільних спеціальностей закривати ці спеціальності і замість них відкривати спеціальність з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів. Ряд гірничих технікумів закрили спеціальність "Обслуговування та ремонт гірничого обладнання", а замість них відкрили спеціальність "Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів".

Підготовкою кваліфікованих робітників зайняті чисельні професійно-технічні заклади. Робітники складають основу будь-якого підприємства, включно і автотранспортного. Їх склад визначається трудомісткістю робіт кожного виду виробництва. Залежно від чисельного складу робітників підприємства визначається чисельний склад усіх інших категорій працівників.

У відповідності з кваліфікаційним довідником, який є нормативним документом, на автомобільному транспорті роботи з технічного обслуговування та ремонту автомобілів оцінюються від першого до шостого розрядів. Найвищими розрядами, п'ятим та шостим, кваліфікуються найскладніші роботи, які є малочисельними, при обслуговуванні та ремонті двигунів автомобілів особливо великої вантажності, електронних систем електрообладнання автомобілів. Домінуючими є другий, третій та четвертий розряди робіт з технічного обслуговування та ремонту. Необхідно, щоб розрядам робіт відповідали відповідні кваліфікаційні рівні, тобто розряди, робітників. Практично витримати цю рівновагу досить тяжко, тому що на одному і тому ж місці виконуються роботи різних розрядів навіть при обслуговуванні чи ремонті якогось невеликого агрегату. Неможливо у цьому випадку біля цього робочого місця тримати робітників різних розрядів, щоб кожен із них чекав своєї черги виконання технологічних процесів чи операцій відповідного розряду. В дійсності один і той же робітник виконує роботи, які як відповідають його розряду, так і можуть бути нижчого чи вищого розряду.

Середній розряд робітників по підприємству може бути визначений за формулою

, (6.4)

де — і-й розряд робітника (перший, другий і т.д.);

— чисельний склад робітників і-го розряду.

Практика автотранспортних господарств свідчить, що середній розряд робітників складає 3,3—3,5.

4. Раніше зазначалося, що процес збереження ресурсів не є однозначним, а визначається чисельними чинниками, які по відношенню до автопідприємства можуть бути зовнішніми і внутрішніми.

Щодо трудових ресурсів, то їх збереження, як уже зазначалося вище, виражатиметься у кінцевому вигляді збереженням чисельного складу одних і тих же працівників. Тому що вимогу до сталості чисельного складу можна буде виконати, але при цьому декілька раз змінити кадровий склад унаслідок плинності. Ця стратегія діятиме до досягнення працівниками пенсійного віку, після цього вона вступає в конфлікт з природним станом трудових ресурсів, пов'язаним із неминучою зміною кадрового складу підприємства.

На більш короткому проміжку часу заходами зі збереження і кількісного, і якісного складу трудових ресурсів можуть бути наступні:

— забезпечення відповідного рівня заробітної плати всіх категорій працівників;

— покращення санітарно-гігієнічних умов роботи;

— підвищення кваліфікації всіх категорій працівників інженерно-технічної служби;

— моральне і матеріальне стимулювання за високі показники трудової діяльності.

5. Фінансові ресурси — це грошові засоби, які використовуються у якості вартості при купівлі-продажу. Фінансові ресурси ототожнюють усі інші види ресурсів, тому вони є похідними від них.

Первинною ланкою фінансової системи є фінансові ресурси підприємства. Вони забезпечують відносини між підприємствами і його працівниками, між підприємством і вищестоящою організацією, між підприємством та іншими підприємствами, між підприємствами і банками.

Фінансові ресурси за формою власності підрозділяються на державні, кооперативні та комерційні. Форма власності фінансових ресурсів визначається формою власності на засоби виробництва. Тобто підприємства з державною формою власності мають відповідно державні фінансові ресурси, а кооперативні — кооперативні фінансові ресурси.

Структуру фінансових ресурсів підприємства складають фонд заробітної плати, фонд основних і обігових засобів; фонди економічного стимулювання; фонди освоєння нової техніки.

Основні засоби — це основні фонди, які представлені в грошовому вираженні. В свою чергу основними фондами є матеріально-речові цінності, які діють протягом тривалого проміжку часу.

Обігові засоби — це обігові фонди, представлені в грошовому вираженні. Обіговими фондами називаються матеріально-речові цінності, які повністю використовуються при кожному виробничому циклі. На практиці межею між основними й обіговими фондами є їх вартість. Встановлюється певна вартість матеріального ресурсу. Якщо вартість будь-якого матеріального ресурсу складає це значення або ж є більшим, то такий матеріальний ресурс належить до основних фондів і, навпаки, коли вартість ресурсу менша цієї вартісної межі, то такі ресурси належать до обігових.

6. Основу фінансової системи автопідприємства складають доходи від його виробничої діяльності. Процес формування доходів в значній мірі визначатиметься собівартістю продукції автотранспортних підприємств.

Собівартість продукції автотранспортних підприємств — один із найважливіших якісних показників, у якому знаходять відображення економічні результати виробничо-господарської діяльності підприємств, галузі: обсяг і якість продукції, ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Собівартість продукції являє собою грошове вираження поточних витрат на виробництво і реалізацію продукції.

У собівартості продукції підприємство повертає витрачені ресурси, а саме: витрати минулої праці, втілені в засобах виробництва (паливо, мастильні і ремонтні матеріали, електроенергія, спрацювання основних засобів і автомобільної гуми та ін.), і витрати живої праці, представлені у формі основної і додаткової заробітної плати працівників виробництва і відрахувань на соціальне страхування.

Собівартість продукції є частиною її вартості і служить основою для розробки державних цін.

В умовах прискореного соціально-економічного розвитку особливого значення набуває проблема зниження собівартості продукції, успішна реалізація якої буде сприяти зростанню національного доходу і накопичення, підвищення продуктивності праці і ефективності виробництва. Систематичне зниження витрат автотранспортного виробництва створює об'єктивні умови для перегляду тарифів на перевезення вантажів і пасажирів, сприяє скороченню частки транспортних втрат у сукупному суспільному продукті.

Усі витрати на автомобільні перевезення групуються за такими ознаками: економічним змістом витрат (поелементні статті), виробничим і цільовим призначенням витрат (калькуляційні статті), зв’язком зі зміною обсягу виробництва (змінні та умовно змінні), способом віднесення витрат на собівартість продукції (прямі та непрямі) та ін.

Групування витрат за ознакою економічного змісту показує, що саме, в якому обсязі і в якій формі витрачено на виробництво й реалізацію продукції.

При поелементному аналізі собівартості виділяються наступні статті: заробітна плата (основна і додаткова) всіх категорій працюючих; нарахування на заробітну плату, соціальне страхування, витрати на експлуатаційні, ремонтні, ремонтно-будівельні, допоміжні та інші матеріали; на запасні частини; паливо; електроенергію; амортизаційні відрахування основних фондів підприємства; інші витрати на виробництво.

За економічними елементами складається плановий кошторис витрат на виробництво і звіт про його виконання.

Розподіл витрат за економічними елементами дозволяє виділити витрати минулої праці, які відображають витрати, пов'язані з використанням в процесі виробництва предметів праці (паливо, запасні частини, електроенергія, матеріали та ін.) і засобів праці (амортизація основних фондів); витрати живої праці, представлені у формі заробітної плати працівників виробництва з відрахуванням на соціальне страхування. На автомобільному транспорті з інших витрат (витрати на відрядження, охорону праці, раціоналізацію, оплату послуг та ін.) приблизно дві третини відносять до матеріальних витрат минулої праці і одну третину — до витрат на робочу силу.

Таке обґрунтування витрат обумовлене економічною роллю в утворенні вартості продукту трьох елементів процесу виробництва: предметів праці, засобів праці і безпосередньо прикладеної праці.

Вивчення собівартості продукції за економічними елементами дозволяє визначити структуру витрат співвідношення між економічними елементами витрат, ресурсний тип виробництва, чисту продукцію галузі, забезпечити ув'язку цих витрат з показниками інших розділів плану.

Під структурою собівартості продукції підприємств розуміють питомий склад статей витрат у загальній сумі витрат.

Структура собівартості продукції підприємств залежить від їх типу і кількості використовуваного рухомого складу, виду палива, способів технічного обслуговування і ремонту автомобілів.

За структурою визначають ресурсний тип виробництва. Так, якщо найбільша питома вага припадає на витрати живої праці, то це трудомістке виробництво, на амортизацію — фондомістке виробництво, на матеріали — матеріаломістке, на паливо й електроенергію — енергомістке виробництво. Така характеристика виробничих особливостей використовується для вибору шляхів зниження собівартості. Для трудомісткого виробництва зниження собівартості багато в чому залежить від зростання продуктивності праці, для енергомісткого — від економних витрат усіх видів палива, для фондомісткого — від раціональної структури основних фондів.

На автомобільному транспорті в структурі витрат домінують витрати на заробітну плату працівників з нарахуваннями на соціальне страхування. Це трудомістке виробництво, в якому одним із найважливіших шляхів зниження собівартості продукції є зростання продуктивності праці за рахунок кращого використання робочого часу, удосконалення форм і методів організації праці, підвищення фондоозброєності і енергоозброєності праці, механізації і автоматизації трудових процесів.

Співвідношення основних економічних елементів витрат між собою дозволяє встановити витрати одного виду ресурсу на одиницю другого. Наприклад, скільки витрат живої праці припадає на одну гривню матеріалізованої праці у собівартості перевезення вантажів і пасажирів.

До важливіших фінансових показників належать прибуток і рентабельність підприємства. Прибуток є узагальнюючим якісним показником, який характеризує результати господарської і фінансової діяльності підприємства, оскільки він відображає не тільки результати діяльності з перевезень, але й іншої господарської роботи. Рентабельність — це прибуток, який розраховується на 1 грн. вартості основних виробничих фондів і нормальних обігових засобів.

На величину прибутку й рівень рентабельності впливають багато факторів, які можна класифікувати як ті, що залежать від підприємства, і ті, що не залежать. До незалежних від підприємства факторів належать, наприклад, зміна цін на паливо, матеріали, запасні частини, тарифів на перевезення вантажів і пасажирів, норм амортизації і т.д. Такі заходи проводяться в загальнодержавному плані і чинять помітну дію на узагальнюючі показники господарської і фінансової діяльності підприємства. Прибуток і рівень рентабельності тісно пов'язані з обсягом виконаної роботи за видами діяльності і одержаних доходів.

Одержання доходів є завершальним станом кругообігу засобів підприємства, кінцевою ланкою виробничо-господарської діяльності підприємства. Загальний обсяг доходів вантажного автопідприємства визначається як сума доходів від перевезень, які обчислюються окремо по кожному виду перевезень, і доходів від виконання транспортно-експедиційних робіт, навантажувально-розвантажувальних операцій та інших робіт і послуг. Найбільшу питому вагу в загальній сумі доходів посідають доходи, одержані від основної діяльності автопідприємства — від перевезень вантажів і пасажирів. На виконання плану від перевезень безпосередньо впливають наступні фактори:

— при перевезенні вантажів автомобілями, які працюють за тарифом за перевезену тонну, — виконання плану перевезень в тоннах, зміна структури обсягу перевезень за класами вантажів, відстані перевезень вантажів, ступінь спеціалізації парку автомобілів;

—при перевезенні вантажів автомобілями, які працюють за погодинним тарифом, — виконання плану за автомобіле-годинами роботи, зміна структури парку "погодинних" автомобілів за вантажопідйомністю і ступенем використання автомобілів зі спеціальними кузовами, а також за рахунок збільшення експлуатаційної швидкості (понад 9 км/год);

— при перевезенні пасажирів автобусами — рівень діючих тарифів на перевезення пасажирів у місті, районі, міжміському сполученні; заміна обсягу перевезень в місті, районі і міжміському сполученні; відстань перевезення пасажирів при міжміських перевезеннях.

Аналізуючи звітні дані про доходи підприємств у співставленні з планом, необхідно в першу чергу встановити правильність використання підприємством тарифів, перевірити, чи не використовує підприємство не передбаченні законом пільгові тарифи чи повішені. Якщо протягом звітного періоду були затверджені нові тарифи, необхідно виконання плану доходів розглянути окремо за двома періодами: коли діяли попередні тарифи і коли використовувались змінені.

Сума доходів від перевезень залежить від обсягу виконаної роботи і величини середньої доходної ставки, яка визначається за 10 т·км, 10 автомобіле-годин (10 пас·км, 10 пл.км пробігу) шляхом ділення доходів від відповідних перевезень на обсяг виконаної роботи і помноження одержаної частини на 10.

Середня доходна ставка при перевезенні вантажів і пасажирів відрядними автомобілями залежить від структури обсягу перевезень за класами вантажів (при збільшенні частки перевезень легковими автомобілями вона збільшується, тому що тарифи за одну тонну вантажу першого класу нижчі, ніж для вантажів другого та інших класів за інших рівних умов), зміни відстаней перевезень вантажів, так як тарифи збільшуються в міру збільшення відстані перевезень; кількості спеціалізованих автомобілів, які є в автопідприємстві, тому що за перевезення вантажів спеціалізованим рухомим складом установлена плата підвищується в розмірі 15—30 %, а також від використання різних інших надбавок і снижок, передбаченими тарифами на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Розрізняють загальний балансовий і балансовий прибуток підприємства.

Загальний балансовий прибуток автопідприємства — це різниця між доходами, одержаними внаслідок усієї виробничо-господарської діяльності експлуатаційних та інших господарств, які знаходяться на балансі автогосподарства, і загальними витратами, пов'язаними з цією роботою. При цьому доходи від перевезень зменшуються на 2 % (відрахування на ремонт і утримання автомобільних доріг).

Сума витрат підприємства залежить від численних чинників. Усі заходи, спрямовані на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості перевезень, в тому числі заходів, пов'язаних з впровадженням нової техніки, нових методів організації праці і виробництва, забезпечують, як правило, відносне зниження суми витрат. Причини відхилення звітної суми витрат від планової виявляють внаслідок аналізу.

Балансовий прибуток складається з прибутку підприємства від перевезень (з урахуванням відрахувань на ремонт автомобільних доріг), виконання транспортно-експедиційних операцій, навантажувально-розвантажувальних та інших робіт і послуг, а також позареалізаційних результатів. Систематичне зниження собівартості перевезень — перше і дуже важливе джерело збільшення прибутку. Друге джерело збільшення прибутку — постійне зростання обсягу перевезень за рахунок розширення виробництва і підвищення фондовіддачі. Розширення транспортно-експедиційного обслуговування, виконання навантажувально-розвантажувальних операцій, інших робіт і послуг — також не менш важливе джерело росту прибутку. Третє джерело зміни прибутку автогосподарства — позареалізаційні прибутки і збитки, як правило, не плануються (наприклад, збитки від стихійних лих, списання боргів по недостачам, розтратам і крадіжкам, збитки минулих років, штрафи, пені, неустойки).

Якщо підприємство внаслідок реалізації виконаної ним продукції покриває усі види витрат, пов'язаних з її реалізацією і виробництвом, забезпечує розширене відтворення і, крім цього, одержує якийсь надлишок, перевищення доходів над витратами, то це підприємство є рентабельним (таким, що дає прибуток, доход).

7. Розглянемо збереження фінансових ресурсів на прикладі грошей. Збереження цих ресурсів передбачає заходи, зміст яких обумовлений рядом аспектів. Серед них спочатку можна відзначити аспект фізичної довговічності грошей, яка (довговічність) в першу чергу залежатиме від якості вихідного матеріалу, тобто паперу, який використовується для виготовлення грошей. Апріорно можна стверджувати, що чим якісніший папір буде використовуватись для виготовлення грошей, тим довговічнішими вони будуть. Якість паперу визначається напруженням на його розрив, водостійкістю, стійкістю паперу проти розтріскування при згинанні грошей, стійкістю проти зношування паперу внаслідок тертя паперу об папір та об інші елементи грошотримачів. У літературі не зустрічається інформації про проведені дослідження щодо фізичної довговічності грошей, на підставі яких можна було б назвати середньовагову довговічність у роках паперових грошей. Практика обігу грошей у Сполучених Штатах свідчить, що фінансова система цієї країни дозволяє обіг доларів, які були випущені у двадцятих роках минулого століття. Можна зробити припущення, що наявність такого дозволу обумовлена наявністю грошей цих років випуску.

Довговічність паперових грошей визначатиметься не тільки якістю паперу для їх виготовлення, але в значній мірі і ступенем бережливого відношення до грошей їх користувачів. Гроші — це унікальні засоби користування. Усю різноманітність користувачів можна розділити на дві основні категорії: юридичних та фізичних осіб.

До юридичних осіб належать банки, підприємства, організації, установи та ін. Юридичні особи, перш за все банки, мають спеціальні засоби збереження, транспортування та обробки грошей, які гарантують їх фізичну цілісність і збережуваність.

Більш диференційною і складною є задача забезпечення довговічності грошей фізичними особами. Фізичні особи виконують свої виробничі функції у найрізноманітніших умовах грошового і товарного обігу. Наприклад, продавцям рибних виробів доводиться оперувати і грошима, і товаром (рибою), який відрізняється хоч і не шкідливим для здоров’я, але специфічним запахом, який передається на гроші і в усіх інших умовах стає неприємним, і такі гроші становляться непривабливими для подальшого обігу. Подібних ситуацій може бути дуже багато. Тому в таких умовах для забезпечення довговічності грошей важливе значення має рівень культури та відповідальність фізичних осіб, які здійснюють операції з грошима.

Упродовж останнього десятиліття минулого століття була висвітлена надзвичайно важлива проблема вартісної довговічності грошей. За дев'яності роки минулого століття були і купони, і карбованці, і, на кінець, гривні. Зміна кожної грошової одиниці супроводжувалася втратою своєї вартості попередніми одиницями. За таких умов фізично зовсім нові гроші були нічого не варті. Тут уже вартісна довговічність визначала збережуваність грошей.

Поруч із фізичними і вартісними аспектами збереження грошей важливими є також питання економного, цілеспрямованого, обґрунтованого використання грошей у процесі економічної діяльності. Капітальні вкладення в створення економічних об'єктів повинні гарантуватися життєдіяльністю цих об'єктів та високим попитом їх продукції на споживчому ринку.