4.Витривалість

Для розвитку статичної витривалості доцільно використовувати вправи з достатньо тривалим утриманням певних поз: мішані виси, упори, стояння на носках, вправи з рівноваги на одній нозі.

Вправами, що розвивають витривалість динамічного характеру, є багаторазові повторення згинання й розгинання рук у положенні мішаних висів і упорів, присідання.

Для формування витривалості застосовують вправи, що дають фізичне навантаження на організм дитини, трохи більше за те, яке вона звикла переносити. Поступово її організм адаптується до більшого обсягу роботи, набуває здатності довше виконувати той чи інший рух (біг, серії стрибків) і швидко відновлювати сили після фізичних навантажень. Витривалість передусім виробляється під час бігу, стрибків, ходьби на лижах. Це так звана спеціальна витривалість, яка має властивість переходити на інші види діяльності такого ж характеру, інтенсивності й тривалості.

Так відбувається підвищення загальної витривалості дитини.

Найкращий засіб для формування витривалості молодших школярів — ігри з короткими повтореннями дій та з безперервним рухом, пов'язаним із значною витратою сил та енергії. Проте загальна кількість повторних дій має бути невелика — їх слід чергувати з короткими перервами для відпочинку.

Основні напрямки розвитку швидкості: збільшення швидкості одиночних простих рухів і частоти рухів у локомоторних, тобто пов'язаних з переміщенням усього тіла в просторі, діях. Прості рухові реакції — це рухи-відповіді на відомі сигнали, що з'являються раптово. В житті вони мають велике значення, наприклад, під час дій у важких умовах місцевості, при керуванні механізмами. Перехід від уже вироблених рухових реакцій до нових досить швидкий: швидка реакція в одних умовах стимулює таку ж реакцію і в інших.

Швидкість реакції дитини значною мірою залежить від типу її нервової системи і є природженою якістю, але її можна розвинути за допомогою певних вправ.

Не менш важливі для дітей молодшого шкільного віку складні рухові реакції. Основні з них — реакція на. об'єкт, що рухається, та реакція вибору. Щоб удосконалити в дітей здатність швидко вловлювати очима предмет, що рухається, вчитель використовує рухливі ігри з великим і малим м'ячами. Вправи можна ускладнювати, збільшуючи швидкість польоту, несподіваними кидками або скорочуючи дистанцію між гравцями. Поступово в дітей виробляється вміння передбачати напрямок і швидкість руху предмета, одночасно розвиваються швидкість і точність відповідного руху.

Реакція вибору — це знаходження найкращої (з кількох можливих варіантів) відповіді на дії «противника». Більшість рухів з метою тренування реакції вибору доцільно включати в рухливі ігри.

Частоту рухів під час ходьби, бігу, плавання, пересування на лижах виробляють двома способами: виконуючи з максимальною швидкістю рух у цілому та вдосконалюючи швидкість окремих його елементів (відштовхування, мах ногою тощо). З цією метою вчитель широко використовує ігри, вправи з раптовими зупинками, з подоланням невеликих відстаней за найкоротший час.

Для правильної організації навчального процесу з фізичної культури необхідно знати стан розвитку фізичних якостей кожного школяра. Оцінити їх можна за допомогою експрес-тестів, поданих у програмі: стрибки у довжину з місця, біг на 30 м, метання набивного м'яча (маса — 1 кг), стискання кисті.

Стрибок у довжину з місця відбиває розвиток сили ніг та швидкості рухів. Для його виконання учень стає на вихідну лінію (носки за рискою), ноги на ширині плечей, робить змах руками назад і, відштовхуючись обома ногами, стрибає вперед, приземлюючись на обидві ноги. Під час змаху руками п'ятки від підлоги не відривати. З трьох спроб оцінюють кращу.

За допомогою бігу на 30 м, який проводять з високого старту на майданчику або в приміщенні (в гумових тапочках), оцінюють швидкісно-силові якості дитини. Школяр пробігає дистанцію двічі з перервою 10—15 хв. До уваги беруть кращий результат. У кожному забігу беруть участь два школярі.

Для оцінки швидкісно-силових якостей м'язів рук і тулуба використовують метання набивного м'яча обома руками з-за голови, сидячи на підлозі. З трьох кидків фіксується кращий результат, що вимірюється від стартової лінії (за спиною) до місця падіння м'яча. Для вимірювання використовують розмічену гумову доріжку. На відстані до 1,5 м перед учнем натягують шнур або ставлять будь-яку перешкоду такої самої висоти, яка зумовлюватиме траєкторію вильоту м'яча під кутом 40—45°, тому що від цього залежить результат кидка.

Силу стискання кисті вимірюють ручним дитячим динамометром двічі кожною рукою по черзі. Його тримають у витягнутій в сторону руці. З двох спроб до уваги беруть кращу.

Уроки з прийому експрес-тестів слід організувати так, щоб іспити можна було провести на одному-двох заняттях. На початку уроку з учнями всього класу проводиться біг на 30 м, потім клас поділяють на 3 групи, що відповідає кількості експрес-тестів.

Результати випробувань заносяться до відповідних граф класного журналу. Вимірювання за експрес-тестами слід проводити двічі за навчальний рік: з 15 по 25 вересня та з 15 по 25 квітня. Результати учнів зіставляються з нормами оцінки фізичної підготовленості дітей відповідного віку і статі.

Це дає змогу оцінити фізичну підготовленість учня за п'ятьма рівнями — низьким, нижчим за середній, середнім, вищим за середній і високим.

Рівні фізичної підновленості учнів доцільно записувати в класний журнал у вигляді балів: високий рівень — 5, вищий за середній — 4, середній — 3, нижчий за середній — 2 і низький — 1. Далі додаванням балів і діленням їх на кількість експрес-тестів виводять середній бал, який свідчить про рівень фізичної підготовленості школяра.

Після визначення конкретних завдань уроку вчитель добирає засоби, з допомогою яких він розв'язуватиме поставлені завдання. Оскільки основні завдання уроку розв'язуються в основній частині уроку, то й добір змісту і засобів слід розпочати з неї, а вже далі визначати зміст, засоби й методи підготовчої та заключної частин.

Потім учитель визначає місце проведення уроку, необхідне обладнання та інвентар, дозування вправ, роблячи відповідні методичні зауваження щодо виконання їх.

З цією метою він передбачає різноманітні методи і прийоми, встановлює певний порядок вивчення вправ і переходу від однієї до іншої, а також способи пересування учнів на уроці.

Силу розвивають головним чином за рахунок динамічних; вправ. Учителю

необхідно стежити, щоб навантаження не були граничні, бо максимальні

напруження пов'язані з великими енерговитратами, що може призвести до

загальної затримки росту. Вправи на силу не повинні приводити до

тривалого навантажування, оскільки це підвищує внутрішньо-грудний тиск,

що веде до здавлювання порожнистих вен і утруднює доступ крові до серця.

Внаслідок підвищення внутрішньо легеневого тиску відбувається

здавлювання легеневих капілярів, погіршується легеневий кровообіг, що

може призвести до анемії мозку і знепритомніння. Тому для розвитку сили

найкраще застосовувати ігри, що вимагають від дітей короткочасних

швидкісно-силових напружень і помірних навантажень.

Для розвитку статичної витривалості доцільно використовувати вправи з

достатньо тривалим утриманням певних поз: мішані виси, упори, стояння на

носках, вправи з рівноваги на одній нозі.

Вправами, що розвивають витривалість динамічного характеру, є

багаторазові повторення згинання й розгинання рук у положенні мішаних

висів і упорів, присідання.

Для формування витривалості застосовують вправи, що дають фізичне

навантаження на організм дитини, трохи більше за те, яке вона звикла

переносити. Поступово її організм адаптується до більшого обсягу роботи,

набуває здатності довше виконувати той чи інший рух (біг, серії

стрибків) і швидко відновлювати сили після фізичних навантажень.

Витривалість передусім виробляється під час бігу, стрибків, ходьби на

лижах. Це так звана спеціальна витривалість, яка має властивість

переходити на інші види діяльності такого ж характеру, інтенсивності й

тривалості.

Так відбувається підвищення загальної витривалості дитини.

Найкращий засіб для формування витривалості молодших школярів — ігри з

короткими повтореннями дій та з безперервним рухом, пов'язаним із

значною витратою сил та енергії. Проте загальна кількість повторних дій

має бути невелика — їх слід чергувати з короткими перервами для

відпочинку.

Основні напрямки розвитку швидкості: збільшення швидкості одиночних

простих рухів і частоти рухів у локомоторних, тобто пов'язаних з

переміщенням усього тіла в просторі, діях. Прості рухові реакції — це

рухи-відповіді на відомі сигнали, що з'являються раптово. В житті вони

мають велике значення, наприклад, під час дій у важких умовах

місцевості, при керуванні механізмами. Перехід від уже вироблених

рухових реакцій до нових досить швидкий: швидка реакція в одних умовах

стимулює таку ж реакцію і в інших.

Швидкість реакції дитини значною мірою залежить від типу її нервової

системи і є природженою якістю, але її можна розвинути за допомогою

певних вправ.

Не менш важливі для дітей молодшого шкільного віку складні рухові

реакції. Основні з них — реакція на. об'єкт, що рухається, та реакція

вибору. Щоб удосконалити в дітей здатність швидко вловлювати очима

предмет, що рухається, вчитель використовує рухливі ігри з великим і

малим м'ячами. Вправи можна ускладнювати, збільшуючи швидкість польоту,

несподіваними кидками або скорочуючи дистанцію між гравцями. Поступово в

дітей виробляється вміння передбачати напрямок і швидкість руху

предмета, одночасно розвиваються швидкість і точність відповідного руху.

Реакція вибору — це знаходження найкращої (з кількох можливих варіантів)

відповіді на дії «противника». Більшість рухів з метою тренування

реакції вибору доцільно включати в рухливі ігри.

Частоту рухів під час ходьби, бігу, плавання, пересування на лижах

виробляють двома способами: виконуючи з максимальною швидкістю рух у

цілому та вдосконалюючи швидкість окремих його елементів

(відштовхування, мах ногою тощо). лижах. Це так звана спеціальна витривалість, яка має властивість

переходити на інші види діяльності такого ж характеру, інтенсивності й

тривалості.

Так відбувається підвищення загальної витривалості дитини.

Найкращий засіб для формування витривалості молодших школярів — ігри з

короткими повтореннями дій та з безперервним рухом, пов'язаним із

значною витратою сил та енергії. Проте загальна кількість повторних дій

має бути невелика — їх слід чергувати з короткими перервами для

відпочинку.

Основні напрямки розвитку швидкості: збільшення швидкості одиночних

простих рухів і частоти рухів у локомоторних, тобто пов'язаних з

переміщенням усього тіла в просторі, діях. Прості рухові реакції — це

рухи-відповіді на відомі сигнали, що з'являються раптово. В житті вони

мають велике значення, наприклад, під час дій у важких умовах

місцевості, при керуванні механізмами. Перехід від уже вироблених

рухових реакцій до нових досить швидкий: швидка реакція в одних умовах

стимулює таку ж реакцію і в інших.

Швидкість реакції дитини значною мірою залежить від типу її нервової

системи і є природженою якістю, але її можна розвинути за допомогою

певних вправ.

Не менш важливі для дітей молодшого шкільного віку складні рухові

реакції. Основні з них — реакція на. об'єкт, що рухається, та реакція

вибору. Щоб удосконалити в дітей здатність швидко вловлювати очима

предмет, що рухається, вчитель використовує рухливі ігри з великим і

малим м'ячами. Вправи можна ускладнювати, збільшуючи швидкість польоту,

несподіваними кидками або скорочуючи дистанцію між гравцями. Поступово в

дітей виробляється вміння передбачати напрямок і швидкість руху

предмета, одночасно розвиваються швидкість і точність відповідного руху.

Реакція вибору — це знаходження найкращої (з кількох можливих варіантів)

відповіді на дії «противника». Більшість рухів з метою тренування

реакції вибору доцільно включати в рухливі ігри.

Частоту рухів під час ходьби, бігу, плавання, пересування на лижах

виробляють двома способами: виконуючи з максимальною швидкістю рух у

цілому та вдосконалюючи швидкість окремих його елементів

(відштовхування, мах ногою тощо). З цією метою вчитель широко

використовує ігри, вправи з раптовими зупинками, з подоланням невеликих

відстаней за найкоротший час.

Для правильної організації навчального процесу з фізичної культури

необхідно знати стан розвитку фізичних якостей кожного школяра. Оцінити

їх можна за допомогою експрес-тестів, поданих у програмі: стрибки у

довжину з місця, біг на 30 м, метання набивного м'яча (маса — 1 кг),

стискання кисті.

Стрибок у довжину з місця відбиває розвиток сили ніг та швидкості рухів.

Для його виконання учень стає на вихідну лінію (носки за рискою), ноги

на ширині плечей, робить змах руками назад і, відштовхуючись обома

ногами, стрибає вперед, приземлюючись на обидві ноги. Під час змаху

руками п'ятки від підлоги не відривати. З трьох спроб оцінюють кращу.

За допомогою бігу на 30 м, який проводять з високого старту на

майданчику або в приміщенні (в гумових тапочках), оцінюють

використовує ігри, вправи з раптовими зупинками, з подоланням невеликих

відстаней за найкоротший час.

Для правильної організації навчального процесу з фізичної культури

необхідно знати стан розвитку фізичних якостей кожного школяра. Оцінити

їх можна за допомогою експрес-тестів, поданих у програмі: стрибки у

довжину з місця, біг на 30 м, метання набивного м'яча (маса — 1 кг),

стискання кисті.

Стрибок у довжину з місця відбиває розвиток сили ніг та швидкості рухів.

Для його виконання учень стає на вихідну лінію (носки за рискою), ноги

на ширині плечей, робить змах руками назад і, відштовхуючись обома

ногами, стрибає вперед, приземлюючись на обидві ноги. Під час змаху

руками п'ятки від підлоги не відривати. З трьох спроб оцінюють кращу.

За допомогою бігу на 30 м, який проводять з високого старту на

майданчику або в приміщенні (в гумових тапочках), оцінюють

Під силою людини слід розуміти здібність переборювати зовнішній опір або протидіятийому за рахунок м’язових зусиль (В.М. Зациорский,1966).Силові здібності, які безпосередньо проявляються у величині робочого зусилля, забезпечують-ся цілісною реакцією організму, яка пов’язана змобілізацією психічних якостей, функцій мотор-ної, м’язової, вегетативних, гормональних та інших його систем.Сила скорочень скелетних м’язів пов’язується з такими факторами: фізіологічний поперечник м’язів, співвідношення червоних та білих волокон,кількість включених в роботу рухових одиниць,синхронизація діяльності м’язів-синергистів, своє-часного виключення м’язів-антогоністів.Енергетичне забезпечення короткочасних зу-силь великої потужності здійснюється в основному шляхом алактатного анаеробного процесу.Можливість швидкої мобілізації хімічної енергії,що міститься у м’язах, багатих на енергію фосфорних з’єднань, та перетворення її в енергію механіч-ну можливо при високій активності ферментних систем, які виступають, зокрема, як каталізаторив процесі утворення АТФ і АДФ та визначають по-енціал м’язів у поповненні АТФ.При довготривалих або багаторазових (повтор-них) зусиллях силові можливості спортсмена серед інших факторів залежать і від кількості енергома-теріалів, які знаходяться у м’язах.Силові здібності виявляються м’язовими на-пруженнями в динамічному та статичному режи-мах роботи.Динамічний режим має три форми: переборюю-чий (міометричний),уступаючий(пліометричний)тазмішаний(реверсивний).Переборююча форма динамічного режиму і характеризується зменшенням довжини м’язів, що скорочуються під час виконання роботи по переміщенню тіла та його частин, а також по переміщенню зовнішніх об’єктів.Уступаюча форма динамічного режиму характеризується подовженням м’язів, не дивлячись на розвиток напруження до скорочення.

Змішана форма динамічного режиму характери-зується переходом від уступаючої форми до переборюючої та зв’язаною з цим зміною напрямку руху.Статичний режим (утримуючий) характеризується повною відповідальністю величини, обтя-ження м’язовому напруженню (ізометричний режим). М’язи розвивають напруження, не змінюючисвоєї довжини.Виходячи з характеру проявлення зусилля тарежиму роботи м’язів, виділяють такі, найбільш ти-пові для умов спортивної діяльності форми (види)силових здібностей: власно-силові, швидкісно-силові та силова витривалість.