Міністерство освіти і науки,молоді

та спорту України

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки

Кафедра теорії і методики фізичного виховання

Курсова робота

Методика розвитку сили учнів на уроках з фізичної культури

Виконав студент 42 групи

(денної форми навчання)

Лахай Вадим О.

Луцьк 2013

Сила – це здатність переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль. В якості опору можуть виступати, наприклад,маса обтяжень предметів, спортивного знаряддя; опір партнера; опірНавколишнього середовища; реакція опори при взаємодії з нею; силиЗемного тяжіння, які дорівнюють масі тіла людини тощо. Чим більший опір,Тим більше потрібно сили для його подолання.

При виконанні тої або іншої рухової дії м’язи людини можуть виконуватиЧотири основні різновиди роботи: утримуючу, долаючу, поступливу і Комбіновану.

Утримуюча робота виконується внаслідок напруження м’язів без зміни її довжини, наприклад, утримання штанги на прямих руках (ізометричний режим напруження).

Долаюча робота виконується внаслідок зменшення довжини м’яза при його напруженні (міометричний режим напруження). Вона надає можливість переміщувати власне тіло або якийсь вантаж у відповідних рухах, а також долати сили тертя або еластичного опору.

Поступлива робота виконується внаслідок збільшення довжини напруженного м’яза (поліометричний режим напруження). Завдяки поступливій роботі м’язів відбувається амортизація в момент, наприклад, приземлення у стрибках, бігу і т. Д.

Найчастіше м’язи виконують комбіновану роботу, яка складається з почергової зміни долаючого і поступливого режимів роботи, наприклад, у циклічних фізичних вправах.

Види силових здібностей розрізняють за характером поєднання режимів напруження м’язів: власне силові здібності і швидкісно-силові здібності.Одним із різновидів швидкісно-силових здібностей є здібність, яка отримала назву «вибухова сила». «Вибухова сила» – це здатність людини проявляти великі величини сили за найменший проміжок часу. Вона маєВельми суттєве значення в ряді швидкісно-силових дій, наприклад, при Старті в спринтерському бігу, в стрибках, метаннях, ударних діях у боксі тощо.

Залежно від режиму роботи м’язів розрізняють статичну (коли м’язи напружуються, а переміщення тіла, його ланок чи предметів, з якимиВзаємодіє людина, відсутнє) і динамічну (коли подолання опору супроводжується переміщенням тіла, чи окремих його ланок у просторі).

Для кількісної оцінки силових здібностей користуються динамометрами різної конструкції (кистевий і становий динамометри), а також виконання силових вправ з обтяженнями (піднімання штанги, гирі).

Цілісні показники зовнішніх проявів силових здібностей визначаються на основі комплексу спеціальних контрольних вправ і відповідних тестів, які мають місце в програмі фізичного виховання школярів, наприклад, стрибки в гору і довжину, метання гранати і м’ячика, підтягування у висі і та.Ін.

Отже, головним фактором у прояві сили є м’язове напруження. Разом із тим, не останню роль при цьому відіграє і маса тіла людини. В зв’язку з цим розрізняють абсолютну м’язову силу і відносну.

Абсолютну силу оцінюють за подоланням предметного обтяження максимальної ваги (штанги) або за показниками динамометра.Відносну силу оцінюють за тими ж параметрами, але з розрахунку на 1 кгваги власного тіла.

У деяких видах спорту (наприклад, у метаннях) успіх забезпечується

великою абсолютною силою, в тих видах спорту, де збільшення ваги

обмежується ваговими категоріями або де потрібно багаторазово

переміщувати тіло (наприклад, виконання комбінації на гімнастичному

приладі), успіх забезпечує відносна сила.

Прогресивний розвиток силових якостей людини відбувається до 25-30-

річного віку і характеризується гетерохронністю. Це означає, що одні

вікові періоди характеризуються низькими темпами розвитку силових

якостей, а інші – високими. Так, наприклад, загальний розвиток сили

м’язів до 9-10- річного віку у дівчаток і до 10-11- річного віку у

хлопчиків незначний. Віковий період від 9-10 до 16-17 років

характеризується найбільш високими темпами приросту абсолютної сили

м’язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються.

Найбільш високі темпи приросту абсолютної сили, за показниками дев’яти

основних груп скелетних м’язів і у жінок, і у чоловіків припадають на

вікові періоди від 10-11, від 12-14 та від 15 до 17 років.

До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у

дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. А вже починаючи з 12 років

м’язова сила у дівчаток зростає повільніше, ніж у хлопчиків. Після 6

років в усіх наступних вікових періодах сила м’язів рук і тулуба у

хлопчиків значно більша, ніж у дівчаток.

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. Так, у дівчаток

10-11 років відносна сила досягає показників дорослих жінок.

Маючи уявлення про сутність силових здібностей, можна адекватно добирати

відповідні засоби для їх розвитку. Силовими вправами вважаються ті,

виконання яких вимагає більшої величини напруження м’язів, ніж у

звичайних умовах їх функціонування. В якості основних засобів

використовуються фізичні вправи з обтяженнями, які спрямовано стимулюють

збільшення ступеня напруженості м’язів.

За особливостями обтяжень вся різноманітність силових вправ поділяється

на такі групи:

- Вправи з обтяженням масою власного тіла (підтягування, віджимання,

присідання, стрибки тощо).

- Вправи з обтяженням масою предметів (штанга, гирі, гантелі, набивні

м’ячі тощо).

- Вправи з обтяженням опором (опір еластичних предметів, опір партнера,

опір навколишнього середовища, самоопір тощо).

- Вправи з комбінованим обтяженням (підтягування стрибки і т. ін. з

обтяженням власного тіла додатковою масою).

-

1.Завдання розвитку сили

З огляду на можливості дітей шкільного віку, можна назвати дві основні завдання:

Перше завдання — загальне гармонійний розвиток всіх м'язових груп опорно-рухового апарату людини. Воно вирішується шляхом застосування виборчих силових вправ. Тут важливого значення мають їх об'єм і зміст. Вони мають забезпечити пропорційне розвиток різноманітних м'язових груп. Зовні висловлюється у формах статури та поставі. Внутрішній ефект застосування силових вправ полягає у забезпеченні високого рівня життєво важливих функцій організму, що здійсненні рухової активності.Скелетние м'язи не є лише органами руху, а й своєрідними периферичними серцями, активно допомагають кровообігу, особливовенозному.

Друге завдання — різнобічніша розвиток силових здібностей у єдності з освоєнням життєво важливих рухових дій (умінь і навиків). Це завдання передбачає розвивати силових здібностей всіх основних видів.

Третє завдання — створення умов і можливостей (бази) задля її подальшого вдосконалення силових здібностей у межах занять конкретним виглядом спорту, або у плані професійно прикладної фізичної підготовки. Виконання цього завдання дозволяє задовольнити власний інтерес у розвитку сили з урахуванням рухової обдарованості, виду спорту, або обраної професії.

Виховання сили може здійснюватися у процесі загальної фізичної підготовки (задля зміцнення й підтримки здоров'я, вдосконалення форм статури, розвитку сили всіх груп м'язів людини) та спеціальної фізичної підготовки (виховання різних силових здібностей тих м'язових груп, які яких багато важать і під час основнихсоревновательних вправ). У кожному з цих напрямів є мета, визначальна конкретну установку в розвитку сили та завдання, які необхідно розв'язати з цієї установки.

Підбираючи вправи, треба враховувати ці завдання. Передусім, роботу з розвитку силових якостей треба будувати за дотримання загальних дидактичних принципів: поступовості, доступності, відповідно до віковими і індивідуальними особливостями дітей

2.Методи виховання сили

>Мишечная сила - одне з найважливіших фізичних якостей, яке є здатність людини долати зовнішнє опір чи протидіяти йому у вигляді м'язових напруг.

Без достатньої сили неможливо оволодіння спортивної технікою, оскільки рівень її розвитку значною мірою визначає швидкість, витривалість і спритність.

З допомогою спеціальних силових вправ можна удосконалювати здатність м'язів до максимальному скорочення у різних умовах.

Діти люблять змагатиметься у силі: хто від підтягнеться, зробить більшесгибаний іразгибаний в упорі на підлозі, покаже більшої сили накистевомдинамометре, підніме велику масу. Нерідко у тих змаганнях виграє той, хто має велику масу тіла. Щоб з'ясувати, хто сильніший, визначають як абсолютну силу (силу не враховуючи маси тіла), а й відносну силу, силу на 1 кг маси. Наприклад, один школяр підняв 30 кг, а інший - 40 кг, маса тіла першого їх становить 40 кг, другого - 60 кг. Хто ж із них сильніше? Відносна сила першого школяра становить 30:40 = 0,75, а другого - 40:60 = 0,67 кг. У разі перший школяр виявився сильнішим другого, тому що в нього показник відносної сили вище.

Якщо тренування гнучкості у умовах будинку потрібно, сутнісно, ніякого устаткування, то тут для розвитку сили дітей необхідно мати вдома нескладна устаткування: гантелі різної маси, еспандери, мішки з піском (маса від 5 кг і від). Крім снарядів у розвиток сили можна використовувати власну масу тіла, і масу тіла партнера: виконаннясгибаний іразгибаний в упорі, підтягувань на перекладині, присідання з партнером обов'язок, стоячи біля стіни, кидки набивних м'ячів, рифів і ін. Усе це дозволяє у будь-якій сім'ї займатися силовими вправами.

Вправи у розвиток силових здібностей поділяються на великі групи. До першої ставляться вправи з зовнішнім опором, викликуваним вагою киданих читолкаемих предметів. Вправи з обтяженнями ефективні тим, що можуть застосовується з різними цілями. Використовуючи їх, можна впливати як у великі м'язові групи, і більш дрібні. Ці вправи можна полегшувати чи ускладнювати залежно від підготовки дитини. Другу групу становлять вправи, обтяжений вагою власного тіла, наприклад повзання, лазіння, стрибки .

З усіх вправ для дітей у першу чергу підходять вправи динамічного характеру, пов'язані зі штовханням і киданням обтяжених предметів, і навіть вправи, пов'язані з підніманням ваги власного тіла, - різні стрибки, присідання, лазіння і повзання. Всі ці вправи як сприяють розвитку сили, а й вдосконалюють швидкість рухів, витривалість.

Необхідно правильно оцінювати силові здібності кожної дитини, що дозволить у доборі вправ, які мають відповідати його можливостям та поступово ускладнюватися зі зростанням цих можливостей.

Важливе значення має кількість повторень вправ. Занадто мала дозування сприяє розвитку сили, тренуванні м'язової системи, а надмірно велика можуть призвести до стомленню, перевантаження.

Важливо також темп виконання вправ: що вищий, тим менше число повторень, тим тривалішою від пауза на відпочинок.

Діти молодшого шкільного віку ще погано управляють напругою, і особливо розслабленням. Тому треба так заповнювати паузи між повтореннями, щоб була забезпечена зміна працюючих м'язів.

У силових вправах предпочтительни горизонтальні і похилі становища тулуба. Ці становища тіла розвантажуютьсердечнососудистую систему і хребет, зменшують кров'яний тиск у момент виконання вправ.

У процесі виховання силових здібностей в дітей віком використовуються великі групи методів:загальнопедагогічні, які включають словесні і наочні методи, і практичні, які включають методи суворо регламентованого вправи, ігровий і змагальний.

Всі ці методи застосовують у різних поєднаннях. Кожен метод використовують не стандартно, а постійно пристосовують до конкретних вимогам, обумовленою особливостями дітей. При доборі методів треба пильнувати те, що вони суворо відповідали поставлених завдань,общедидактическим принципам, і навіть віковим і статевим особливостям (16).

До словесним методам ставляться розповідь, пояснення, розмова. Ефективність процесу виховання в що свідчить залежить від вмілого використання вказівок і команд, зауважень, словесних оцінок і роз'яснень.

Наочні методи різноманітні. До них, передусім, слід віднести правильний в методичному відношенні показ окремих вправ та його елементів, який звичайно проводить педагог по фізичного виховання в дошкільних установах. Останніми роками широко застосовуються допоміжні кошти демонстрації - навчальні фільми,видеомагнитофонние записи.

Методи, використовувані на виховання силових здібностей теж можна підрозділити на методи суворо регламентованого вправи, змагальний і ігровий методи.

Методи суворо регламентованого вправи. Основна риса даних методів залежить від суворої упорядкованості дій виконує вправи і чіткому регулюванні які впливають чинників.

>Разучивание руху на цілому здійснюється за освоєнні щодо простих вправ, і навіть складних рухів, поділ яких частини неможливе. Проте, під час освоєння цілісного руху, увагу котрі займаються послідовно акцентують на раціональному виконанні окремих елементів цілісного рухового акта.

Приразучивании більш-менш складних рухів, які можна розділити на щодо самостійні частини, освоєння спортивної техніки здійснюється за частинам. Надалі цілісне виконання рухових дій призведе до інтеграції у єдине ціле раніше освоєних складових складного вправи.

Ігровий метод найчастіше втілюється як загальноприйнятих рухливих і спортивних ігор.

Для ігрового методу характерна, передусім, "сюжетна" організація: діяльність граючих організується з урахуванням образного чи умовного "сюжету" (задуму, плану гри), який намічає загальну лінію поведінки, але з визначає жорстко конкретні дії і знаходять способи досягнення ігровий мети (виграшу). У межах "сюжету" і правила гри допускаються різні шляхи та цілі, причому вибір конкретного шляху й реалізація ігрового задуму відбуваються у умовах поступового, частіше випадкового зміни ситуації. Отже, що ігровий метод дозволяє програмувати дії котрі займаються лише із часткою ймовірності. Разом із тим він надає надзвичайно широкі можливості для творчого рішення рухових завдань й у справжньої мері сприяє прояву самостійності, ініціативи, винахідливості