3. Загальні вимоги до створення автоматизованих робочих місць

Автоматизоване робоче місце (АРМ) – це сукупність методичних, мовних, технічних і програмних засобів, що дозволяють організувати роботу кінцевих користувачів у деякій предметній області.

Користувачами АРМ можуть бути як працівники, що мають спеціальну програмістську й інженерну підготовку, так і ті, які такої підготовки не мають.

Інформаційне забезпечення АРМ – банк даних, що представляє собою відображення інформаційних масивів і потоків відповідної предметної області, для якої проектується АРМ, тобто модель предметної області. Банк даних включає одну чи кілька баз даних.

Вимоги, пропоновані до організації баз даних (БД), які використовуються у процесі функціонування АРМ, можна умовно розділити на три групи.

Перша – загальметодологічні вимоги до баз даних, систем керування базами даних (СКБД) і баз даних у цілому, що не залежать від предметної області.

Друга група визначається предметною областю, інформаційною моделлю. Ці вимоги визначають вид використовуваних БД і СУБД.

Третя група зв'язана із технологією передання інформації, обираної для реалізації АРМ.

Програмне забезпечення АРМ являє собою інтегровану прикладну систему, покликану забезпечити рішення задач, що стоять перед фахівцем конкретної предметної області. Воно включає: загальносистемне, прикладне загального призначення і проблемно-орієнтоване програмне забезпечення.

Технічне забезпечення також є важливим елементом АРМ, оскільки його можливості у значній мірі визначаються обчислювальною технікою, на якій АРМ реалізується.

1.4 Поняття, покоління, структура та способи використання інформаційних систем

Оскільки трудова діяльність людини постійно зв'язана зі сприйняттям і нагромадженням і обробкою інформації при рішенні різних задач, а обсяги інформації постійно ростуть, то для реалізації цих операцій стали створюватися інформаційні системи (ІС).

Інформаційна система – це людино-машинна система, що дозволяє проводити автоматизовану обробку інформації. У основі ІС лежать технології баз даних.

У розвитку ІС можна виділити два покоління:

Перше покоління – інформаційні системи, що базуються на автономних файлах. Це системи з простою архітектурою й обмеженим колом можливостей. Вони складаються з набору автономних файлів і комплексу прикладних програм, призначених для обробки цих файлів і виданні документів. Такі системи мають ряд серйозних недоліків, що обмежують їхнє широке застосування: надмірність даних, складність ведення і обробки пакетів файлів, залежність програм від даних та ін.;

Друге покоління – банки даних. Це системи із високим ступенем інтеграції даних і автоматизації керування ними. Вони орієнтовані на колективне користування й в основному позбавлені недоліків, властивих ІС 1-го покоління.

Користувачів ІС можна розділити на 3 категорії:

1. Адміністратори системи, що відповідають за її експлуатацію.

2. Прикладні програмісти, що розробляють прикладні програми для рішення різних задач.

3. Кінцеві користувачі, що звертаються до системи для одержання необхідних їм даних.

Звертання користувачів до ІС здійснюється у виді запитів. Запит – це формалізоване повідомлення, що надходить на вхід системи і містить умову на пошук даних і вказівку про те, що необхідно проробити зі знайденими даними.

Інтерпретація виділених запитів, виконання дій, зазначених у них, формування і висновок повідомлень і документів складають основні етапи роботи ІС.

У цілому під інформаційною системою розуміється сукупність інформаційних масивів, технічних, програмних і мовних засобів, призначених для збору, збереження, пошуку, обробки і видання даних за запитами користувачів.

Використання ІС у різних сферах діяльності може здійснюватися одним із двох способів, суть яких полягає у нижче викладеному.

1. Автономне функціонування системи, при якому ІС не входить до складу інших систем і використовується самостійно. Прикладом можуть служити такі ІС, як документальні (бібліотечні) інформаційно-пошукові системи, що надають користувачу за його запитом перелік документів у сфері, яка його цікавить, і системи резервування авіа- і залізничних квитків типу «Сирена» і «Експрес», у яких відповіддю на запит пасажира є документ у вигляді квитка або повідомлення про відсутність вільних місць.

2. ІС може використовуватися як складова частина іншої автоматизованої системи. У цьому випадку вихідні дані можуть застосовуватися не тільки кінцевими користувачами, але й іншими компонентами цієї автоматизованої системи з метою подальшої обробки і застосування у виробничому процесі. Так, у навчальних системах ІС містить досліджуваний матеріал, набір питань, задач і відповідей, у САПР – нормативно-довідкову інформацію, зведення та інші дані, у АСК – всю інформацію, необхідну для керування підприємством, тобто для аналізу, оцінки, прогнозування. вироблення рішень, планування, контролю виконання.

Інформаційні системи можна класифікувати за рядом ознак.

За типом збережених даних вони розділяються на:

– документальні інформаційно-пошукові системи, призначені для збереження й обробки документальних даних – адресу збереження документів, найменування описів і рефератів, а також текстів документів (бібліотечні, бібліографічні ИС);

– фактографічні інформаційно-довідкові системи, що зберігають і обробляють структуровані дані у вигляді чисел і текстів. Більшість розроблювальних ІС являють собою фактографічні системи.

За характером обробки даних ІС поділяються на запитально-відпо­відні чи просто довідкові і системи, що сполучать у собі інформаційно-довідкову систему із системою обробки даних. Обробка знайдених даних виконується комплексом передбачених у системі прикладних програм.

За ступенем інтеграції даних і автоматизації керування ними ІС поділяються на системи на автономних файлах і бази даних, де інформація зосереджена в єдиному інформаційному масиві, а процес маніпулювання даними автоматизований.

За ступенем розподілу ІС поділяються на локальні, котрі розміщаються на одній ЕОМ, і розподілені, які функціонують у середовищі обчислювальної мережі і розподілені по її вузлах (серверам і робочим станціям).

Склад інформаційної системи вибирається виходячи з покладених на неї функцій і особливостей розв'язуваних нею задач, до складу включаються банки даних і системи керування базами даних.