1.2 Етапи та загальні тенденції розвитку інформаційних технологій у юридичній діяльності

Інформаційна технологія у своєму розвитку пройшла кілька етапів. До другої половини XIX століття основу інформаційної технології складали перо, чорнильниця і бухгалтерська книга. Комунікація (зв'язок) здійснювалася шляхом напрямку пакетів (депеш). Продуктивність інформаційної обробки була вкрай низкою: кожен лист копіювався окремо вручну; крім рахунків, виконаних також вручну, не було іншої інформації для прийняття рішень.

На зміну «ручної» інформаційної технології наприкінці XIX століття прийшла «механічна». Винахід друкарської машинки, телефону, диктофона, модернізація системи суспільної пошти – усе це послужило базою для принципових змін у технології обробки інформації і, як наслідок, у продуктивності роботи.

40-60 роки XX століття характеризуються появою «електричної» технології, заснованої на широкому використанні друкарських машинок зі знімними елементами, копіювальних машин на звичайному папері (типу ксерокса), портативних диктофонів. Вони поліпшили діяльність установ за рахунок підвищення якості, кількості і швидкості обробки документів. Багато сучасних установ базуються на «електричній» технології.

Поява у другій половині 60-х років великих продуктивних ЕОМ у обчислювальних центрах дозволило змістити акцент у інформаційній технології на обробку не форми, а змісту інформації. Це було початком формування «електронної», чи «комп'ютерної» технології. Як відомо, інформаційна технологія керування повинна містити як мінімум три найважливіші компоненти обробки інформації: облік, аналіз і прийняття рішень. Ці компоненти реалізуються у – паперовому «морі» документів, що стає з кожним роком усе більш неосяжним.

У 60-ті роки складаються концепції автоматизованих систем керування (АСК). У той час вони не завжди і не повною мірою відповідали завданню удосконалення керування й оптимальної реалізації компонентів інформаційної технології. Методологічно ці концепції нерідко спиралися на представлення про необмежені можливості «кнопкової» інформаційної технології при безупинному нарощуванні обчислювальної потужності систем АСК і застосуванні найбільш загальних імітаційних моделей, які у ряді випадків не відповідають механізмові оперативного керування.

Назва «автоматизована система керування» не зовсім коректно визначає функції, які такі системи виконують; точнішою була б назва – «автоматизована система забезпечення керування» (АСЗК), тому що в існуючих АСК поняття «система» не включає вирішальної ланки керування – користувача. Ігнорування цієї принципової обставини, очевидно, призвело до того, що розширення мережі АСК і підвищення потужності їхніх обчислювальних засобів забезпечили, завдяки великим масивам первинних даних, поліпшення в основному облікових функцій керування (довідкових, статистичних, контрольних). Однак облікові функції відображають тільки стан об'єкта керування у минулому і не дозволяють оцінити перспективи його розвитку, тобто мають низький динамізм.

У інших компонентах технології керування нарощування потужності АСК не дало відчутного ефекту. Відсутність розвитих комунікаційних зв'язків робочих місць користувача з центральною ЕОМ, характерний для більшості АСК пакетних режимів обробки даних, низький рівень діалогової підтримки – усе це фактично не забезпечує високої якості аналізу користувачами даних статистичної звітності і всього інтерактивного рівня аналітичної роботи. Саме з цієї причини, незважаючи на введення додаткових систем АСК, із кожним роком зростає кількість робітників, зайнятих обліковими функціями: на сьогоднішній день шосту частину всіх працівників апарату керування складає обліково-бухгалтерський персонал.

Починаючи з 70-х років сформувалася тенденція перенесення центра ваги розвитку АСК на фундаментальні компоненти інформаційної технології (особливо на аналітичну роботу) із максимальним застосуванням людино-машинних процедур. Однак, як і раніше, вся робота проводилася на ЕОМ, розташовуваних централізовано в обчислювальних центрах. При цьому в основу побудови подібних АСК була покладена гіпотеза, відповідно до якої задачі аналізу і прийняття рішень відносилися до класу задач, що піддаються формалізації та математичному моделюванню. Передбачалося, що такі АСК повинні підвищити якість, повноту, дійсність і своєчасність інформаційного забезпечення особи, що приймає рішення, ефективність роботи яких буде зростати завдяки збільшенню числа аналізованих задач.

Упровадження подібних систем виявило, що застосовувані економіко-математичні моделі мають обмежені можливості практичного використання: аналітична робота і процес прийняття рішень відбуваються у відриві від реальної ситуації і не підкріплюються комунікаційним процесом формування. Для кожної нової задачі потрібна нова модель, а оскільки модель створювалася фахівцями з економіко-математичних методів, а не користувачем, то процес прийняття рішень відбувається не у реальному часі, і при рішенні нетипових управлінських задач губиться творчий внесок самого користувача. При цьому обчислювальний потенціал керування, зосереджений у обчислювальних центрах, знаходиться у відриві від інших засобів і технологій обробки інформації через неефективну роботу нижчих ступенів управління і необхідність безупинних конверсій інформації. Це також знижує ефективність інформаційної технології при вирішенні задач на верхніх ступенях управлінських сходів. До того ж для сформованої в АСК організаційної структури технічних засобів характерний низький коефіцієнт їхнього використання, значні терміни (не завжди виконувані) проектування автоматизованих систем і невисока їхня рентабельність через слабкий вплив результатів автоматизації на ефективність керування.

Із появою ПК на «хвилі мікропроцесорної революції» відбувається принципова модернізація ідеї АСК: від обчислювальних центрів і централізації керування до розподіленого обчислювального потенціалу, підвищення однорідності технології обробки інформації і децентралізації керування. Такий підхід знайшов своє втілення у системах підтримки ухвалення рішення (СППР) і експертних системах (ЄС), що характеризують новий етап комп'ютеризації технології організаційного керування, власне кажучи, – етап персоналізації АСК. Основна ознака СППР – системність. У цьому випадку мова йде про структурну людино-машинну одиницю керування, що оптимізується у процесі роботи: можливості ЕОМ розширюються за рахунок структуризації користувачем розв'язуваних задач і поповнення її бази знань, а можливості користувача – за рахунок автоматизації тих задач, які раніше було недоцільно переносити на ЕОМ із економічних чи технічних причин. Стає можливим аналіз наслідку різних рішень і одержання відповіді на питання типу «що буде, якщо…?», без витрати часу на трудомісткий процес програмування.

Найважливіший аспект упровадження СППР і ЄС раціоналізація повсякденної діяльності працівників керування. У результаті їхнього впровадження на нижчих ступенях керування істотно зміцнюється весь фундамент керування, зменшується навантаження на централізовані обчислювальні системи і верхні ступені керування, що дозволяє їм зосередитись на рішенні великих довгострокових стратегічних завдань. Природно, що «комп'ютерна» технологія СППР повинна використовувати не тільки ПК, але й інші сучасні засоби обробки інформації.

Концепція СППР вимагає перегляду існуючих підходів до керування трудовими процесами в установі. Власне кажучи, на базі СППР формується нова людино-машинна трудова одиниця з кваліфікацією праці, її нормуванням і оплатою. Вона акумулює знання й уміння конкретної людини (користувача СППР) із інтегрованими знаннями й уміннями, закладеними у ПК.

Сучасний стан розвитку ІТ у США, країнах Західної Європи, Японії, Китаї можна охарактеризувати такими тенденціями:

Наявність великої кількості промислово функціонуючих баз даних (БД) великого обсягу, що містять інформацію практично з усіх видів діяльності суспільства.

Створення технологій, що забезпечують інтерактивний доступ масового користувача до цих інформаційних ресурсів. Технічною основою цієї тенденції є державні і приватні системи зв'язку і передання даних загального призначення і спеціалізовані, об'єднані у національні, регіональні і глобальні інформаційні обчислюванні мережі (ІОМ).

Розширення функціональних можливостей інформаційних систем, що забезпечують одночасну обробку БД із різноманітною структурою даних, мультиоб´єктних документів, гіперсередовищ, у тому числі реалізуючих технології створення і ведення гіпертекстових БД. Створення локальних, багатофункціональних проблемно-орієнтованих інформаційних систем різного призначення на основі могутніх ПК і локальних мереж ПК.

Включення до інформаційних систем елементів інтелектуалізації інтерфейсу користувача із системами, експертних систем, систем машинного перекладу, автоіндексації й інших технологічних засобів.