Глава 7

лісів. Ці положення проекту “Концепції реформування та розвитку лісового господарства України”, незважаючи на ре­дакційні недоречності тексту, є для авторів підручника прий­нятними, оскільки вони за змістом відповідають проектам Лісового кодексу України та Закону України “Національна лісова політика”, що розроблені авторським колективом, ке­рівництво яким здійснював професор І. Синякевич [47; 96].

3. Аналіз екологічних чинників лісової політики

Упродовж XX ст. у лісовому господарстві України про­водилася лісова політика, що була спрямована на створен­ня нестійких та бідних на біорізноманіття лісових культур. Негативні наслідки такої політики спостерігаються в усіх регіонах України. Особливо вони відчутні на теренах Кар­пат, де окупаційна австрійська влада ще в XIX ст. замінила місцеві змішані стійкі деревостани на нестійкі смерекові моно­культури. Ця практика лісовирощування тривала і впро­довж XX ст.; не покращилася вона і в роки незалежності України у зв’язку з незадовільним фінансуванням лісового господарства. Нестійкі чисті ялинники з їх поверхневою кореневою системою, які прийшли на зміну корінним листя­ним насадженням, стали основним чинником екологічної нестабільності лісової екосистеми Карпат.

Негативних антропогенних впливів зазнали ліси Полісся. Нестабільність лісових екосистем Полісся пов’язана з меліо­рацією лісових земель, порушенням гідрологічного режиму, забрудненням довкілля та чорнобильською катастрофою.

Оскільки лісистість України сягає лише 15,7 % і є од­нією з низьких в Європі, необхідно вкладати значні кошти у заліснення територій, що є малопридатними для ведення конкурентоспроможного сільськогосподарського виробницт­ва. Як видно з даних табл. 11, в Україні додатково можна заліснити 2363 тис.га земель і довести лісистість території до 20 % [11].