Глава 7

та проведення цієї процедури покладається на цент­ральні органи виконавчої влади з питань лісового гос­подарства; закон не вимагає, щоби процедура еколо­гічної сертифікації була лише добровільною);

ґ) оновлений Лісовий кодекс України загалом закріплює пріоритет за державною формою власності на ліси; ра­зом з тим його не можна вважати дискримінаційним щодо приватних лісів (світовий досвід лісової політики засвідчує, що таке вирішення проблеми є найоптималь- нішим);

д) визнання оновленим Лісовим кодексом України вик­лючного права лісокористувачів на продукцію лісозаго­тівельного виробництва, що розглядається як кінцева фаза лісового господарства, та доходи від цієї діяль­ності (з цим твердженням можна погодитися лише частково).

Більш прийнятним є поділ кінцевих результатів еконо­мічної діяльності в лісовому господарстві на продукцію лісо- вирощування, лісогосподарського виробництва і лісозаготі­вель. Така класифікація продукції лісового господарства особливо буде потрібною в процесі налагодження економіч­них відносин, пов’язаних з орендою лісових ресурсів та вве­денням більш прогресивної системи оподаткування лісового господарства.

Поряд з позитивними доповненнями оновленого Лісового кодексу України, варто вказати на недоліки цього докумен­та, а саме:

• законодавчо не закріплена концепція економічних ре­форм у лісовому господарстві України, що стимулюва­тиме розвиток лісокористування на засадах ринкової економіки;

• законодавчо не розмежовані функції управління ліса­ми і лісовим господарством (обидві функції покладені на спеціально уповноважений орган, яким був Держав­ний комітет лісового господарства України, а тепер — Державне агентство лісових ресурсів України);

• не виправдане обмеження перебування громадян Ук­раїни в приватних лісах, що порушує усталені тради-

231

ції українців щодо вільного перебування в лісі з ме­тою відпочинку, зокрема в ст. 66 зазначено: “Грома­дяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приват­ної власності вільно перебувати, безоплатно, без видачі спеціального дозволу, збирати для власного споживан­ня дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гри­би тощо, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України” [46, с. ЗО];

• немає чіткого розмежування між загальним і спе­ціальним користуваннями лікарськими рослинами, грибами, ягодами та іншими недеревними рослинни­ми ресурсами лісу, що буде призводити до чисельних лісових конфліктів;

• у ст. 77, яка передбачає, що розподіл зборів за вико­ристання лісових ресурсів на землях державної та ко­мунальної власності визначається законом, чітко не зафіксована функція платежів за спеціальне викори­стання лісових ресурсів (фіскальна чи ціни);

• законодавчо не закріплені основні принципи сталого розвитку лісового господарства України, які були проголошені на Міжнародній конференції ООН у Ріо- де-Жанейро (1992) в документі під назвою “Ліс — принципова заява”;

• закон не регулює фінансування розвитку лісового гос­подарства;

• економічне стимулювання заходів щодо розширеного відтворення лісів зводиться лише до компенсації ви­трат власникам лісів і лісокористувачам при впровад­женні ними заходів щодо розширеного відтворення лісів та застосування прискореної амортизації основ­них фондів землеохоронного, лісоохоронного та при­родоохоронного призначення;

• оскільки, згідно з Законом, плата за спеціальне викори­стання лісових ресурсів з приватних власників не справ­ляється, можна спрогнозувати подальше збереження радянської системи фінансування лісового господарства,