Третій рівень внутрішнього контролю покладається на працівника, відповідального за організацію в банку фінансового моніторингу [3].

Для ефективної роботи національної системи запобігання легалізації в банківській сфері доходів, одержаних злочинним шляхом, необхідним є:

• посилення відповідальності посадових осіб банку за виявлені правопорушення у сфері «відмивання» доходів, одержаних злочинним шляхом;

• створення спеціального реєстру банків, через який здійснюється найбільший обсяг сумнівних операцій, з тим, щоб виявляти нові механізми, методи та тенденції у легалізації «незаконних» грошей;

• проведення працівниками відповідних підрозділів НБУ спеціальних періодичних тематичних перевірок на предмет «відмивання» грошей у банках, які займають лідируючі позиції у проведенні сумнівних операцій, і вживати до цих банків і посадових осіб жорсткі заходи впливу.

Отже, розвиток ефективної системи запобігання легалізації кримінальних доходів і фінансуванню тероризму в банківському секторі, сприяння формуванню прозорої структури власності юридичних осіб - клієнтів банків свідчить про подальший рух українських банків у напрямі впровадження європейських стандартів доступності, якості фінансових послуг, відкритості та їх надійності як ділових партнерів.

6. Система моніторингу фінансового стану банків у світовій практиці

Ефективність фінансового моніторингу в країні зумовлюється, в першу чергу, здатністю відповідних органів протидіяти легалізації грошових коштів, отриманих злочинним шляхом. Вивчення досвіду інших країн дозволяє побачити вузькі місця в організації фінансового моніторингу в Україні.

У Франції робота з моніторингу є складовою частиною моніторингу реалізації грошово-кредитної політики, макроекономічного, структурного та мікроекономічного аналізу реального сектора і здійснюється з метою оцінки кредитоспроможності підприємств. У рамках цієї роботи створена база даних РІВЕМ, яка, за оцінками експертів, є найповнішою базою даних по підприємствах в світі, сформованою органом державного управління. Крім балансів підприємств,

255

вона містить інформацію щодо прострочених банківських кредитів, взаємин з банками, затримки у розрахунках і про два види оцінки кредитних ризиків - на основі методу, взятого з дискримінантного аналізу, і рейтингування фірм. Ця база даних організована для оцінки ролі приватних комерційних боргових розписок як інструменту рефінансування, але вона також доступна і для комерційних банків. Метою надання банкам доступу до бази РІВЕК є забезпечення банківської системи обширною інформацією про “кредитні історії” для підтримки стабільності у фінансовому секторі країни [17].

У Німеччині моніторинг служить основою рефінансування. При цьому надійність діючої в Бундесбанку системи рефінансування полягає в чітко відпрацьованій методології перевірки платоспроможності і фінансового стану позичальників кредитної установи.

Заслуговує на увагу досвід Японії з моніторингу на предмет фактичних і передбачуваних інвестицій. Така інформація знайшла попит у комерційних банках, сприяючи зниженню ризиків за їх довгостроковими вкладеннями. Була сформована інформаційна база для залучення іноземних інвестицій. Дані про попит на інвестиції, пов’язані з інформацією про фінансовий стан підприємств та отримання кредитів підприємствами реального сектора, що дозволяють виявити перспективні підприємства регіону, створюють основу економічного зростання країни загалом.

Крім того, цікавий досвід моніторингу підприємств у США, де підприємства зобов’язані представляти свою звітність у відповідні органи [2].

В Росії моніторинг охоплює щомісячні опитування керівників підприємств щодо оцінки ними зміни економічної кон’юнктури, а на квартальній основі - інвестиційної активності підприємств, а також їх фінансового стану [18].

У тематичних публікаціях, які висвітлюють питання аналізу поточного стану фінансової системи і його прогнозування, наголошується, що створення системи оцінки та аналізу стану фінансових систем загалом і банківських зокрема є частиною політики центральних банків, спрямованої на підвищення відкритості і прозорості фінансової та банківської систем, інформування учасників ринку щодо можливості впливу потенційних ризиків на їх стан.

Банк Англії аналізує стан банківської системи та прогнозує фінансову

256

стійкість фінансово-кредитної сфери загалом. Аналізуються не лише дані щодо діяльності банків і фінансових компаній, а й низка макроекономічних показників, які характеризують стан грошово-кредитного ринку, платіжного балансу, рівень заощаджень та інвестицій. Основою моніторингу фінансово-кредитної сфери Франції є дистанційний аналіз фінансової стійкості банків. У Німеччині система моніторингу стану фінансового ринку побудована на основі коефіцієнтного аналізу банківської системи, що дає змогу оцінити кредитні та ринкові ризики у банківській системі. У північноєвропейських країнах центральні банки проводять моніторинг та аналіз фінансово-кредитної сфери, аналізуючи динаміку доходів і витрат.

Аргументами для впровадження комплексного моніторингу фінансового сектора є твердження, що у разі системної кризи, уряду потрібна оцінка стану всього банківського сектора, а також фінансово-кредитної сфери загалом і макроекономічної кон’юнктури для прийняття рішення про надання банкам та іншим фінансовим інститутам, насамперед, тим, чиї активи належать державі, підтримки за рахунок коштів державного бюджету, а центральному банку для прийняття рішення про доцільність надання ліквідності комерційним банкам.

Державна служба фінансового моніторингу відповідно до міжнародних договорів України та за принципом взаємності здійснює обмін досвідом та інформацією з відповідними органами іноземних держав у частині, яка стосується запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Найвагомішу роль серед таких міжнародних організацій у сфері координування в Україні боротьби з відмиванням злочинних доходів відіграють: Група з розроблення фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей РАТГ та Егмонтська група.

/^г/4 77^г — міждержавний орган, що розробляє політику боротьби з легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом, і сприяє її виконанню. До РАТР входять 34 юрисдикції та дві регіональні організації: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Індія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Гонконг (Китай), Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, ПАР, Республіка Корея, Росія, Сінгапур,

257

Сполучені Штати Америки, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція та Японія, а також Європейська комісія і Рада співробітництва країн Перської затоки [23].

Діяльність FATF спрямовано на виконання таких завдань:

а) поширення інформації щодо заходів у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і в усіх регіонах світу;

б) здійснення моніторингу реалізації «Сорока рекомендацій» у країнах-членах FATF. Рекомендації визначають загальні принципи дій, залишаючи за країнами право на певну гнучкість в їх реалізації у кримінальному законодавстві, здійсненні правосуддя, діяльності фінансової системи - тобто з урахуванням норм національного законодавства. Вони є міжнародними стандартами і становлять базову структуру заходів, спрямованих проти відмивання грошей,

в) огляд тенденцій у сфері відмивання грошей і відповідних контрзаходів (проведення «типологічних досліджень») [8].

Правову базу для реалізації заходів боротьби з легалізацією злочинних доходів в США становлять два рівня законодавчих актів - федеральні акти і закони штатів. До складу федеральних законів відносять такі основні положення: “Акт про банківські записи та звітності за міжнародними операціями”, який відомий також під назвою “Акт про банківську таємницю”, Закон “Про боротьбу з відмиванням грошей” та “Акт ПАТРІОТ”. Відмивання доходів у США означає участь в одній чи кількох операціях, які допомагають кримінальній структурі зберігати, приховувати чи витрачати кошти, отримані від незаконної діяльності. У цій країні більшу частину всього незаконного обороту становлять доходи від продажу наркотиків. На думку фахівців, наркоторгівців приваблюють країни з високим ВВП і доходом на душу населення.

Специфіку банківської системи Італії розкриває діяльність Банку Італії - центрального банку країни. Саме він має найширші повноваження щодо здійснення контролю над банківськими операціями, а також використовує у своїй діяльності розроблений власними зусиллями комплексний підхід для виявлення афер, підробок та махінацій. Окрім цього, у державній власності перебувають великі пакети найбільших італійських банків [7].

258

Діяльність Великобританії з приводу боротьби з легалізацією коштів характеризують заходи, що були вжиті нею:

• законодавством закріплено, що відмивання грошей є кримінальним злочином;

• створено центр розповсюдження та збору інформації про підозрілі операції клієнтів фінансових посередників - національну кримінально-розвідувальну службу;

• створено регулювальний режим і видано розпорядження для фінансових установ щодо боротьби з легалізацією незаконно отриманих коштів;

• країна виступила з низкою ініціатив щодо здійснення міжнародного співробітництва та укріплення національних механізмів протидії відмиванню доходів.

Важливим для адаптації до українського законодавства буде досвід Німеччини у сфері запобігання та протидії відмиванню злочинних доходів. Центральний банк країни, яким є Бундесбанк, виступає в системі фінансового моніторингу як суб’єкт первинного моніторингу, а відповідно до цього - не здійснює нагляд за фінансовими установами країни. Згідно з чинним законодавством Німеччини, Бундесбанк є фінансовою установою, що здійснює фінансові (комерційні) операції, такі як обмін валют, погашення чеків, а отже зобов’язаний звітувати про виконані трансакції.

Бундесбанк дуже серйозно ставиться до ідентифікації своїх клієнтів та оцінки їхніх ризиків, що проявляється в наявності відповідних баз даних, якими користуються його працівники: вони мають доступ до бази даних зразків паспортів усіх країн світу, бази даних втрачених ідентифікаційних документів, а також перелік осіб, на яких накладено ембарго.

На Кіпрі діє певна централізована система з виявлення операцій із відмивання грошей, яка дає змогу миттєво виявляти і контролювати всі підозрілі операції. Починаючи з 1990 року усі без винятку банки, навіть офшорні, зобов'язані подавати центральному банку щомісячні звіти про операції з депозитами (з приводу відкриття такого рахунку шляхом внесення на нього готівкової суми) та переказами (при перевищенні ними граничної суми). Уже з 1994 року в банках була введена

259

спеціальна посада працівника, завданням якого став контроль за дотриманням рекомендацій центрального банку щодо процесу протидії відмиванню грошей. Стратегія банків Кіпру базується на принципі “Знай свого клієнта” і спрямована на виявлення осіб, які мають кілька довірчих рахунків, не сумісних із формою їхнього бізнесу, або рахунків, на які надходять депозити від значної кількості різних приватних адресатів, а також тих клієнтів, які намагаються відкрити рахунок на велику суму навіть на невигідних умовах. Згідно з цією стратегією банкірам слід знати походження коштів, історію всіх відкритих у банку рахунків, періодичність звернень клієнта до банку.

Система заходів протидії відмиванню грошей в країнах ґрунтується на таких основних принципах:

• встановлюється мінімальний рівень фінансової операції, після якого всі операції подібного роду підлягають реєстрації банківською (або іншою фінансовою) установою з метою можливої подальшої перевірки;

розробляється та вводиться в дію перелік ознак, які дозволяють визначити, чи належить здійснена валютна операція до числа тих, що проводяться з метою відмивання грошей;

відповідальність за інформування правоохоронних органів і органів контролю покладається на працівників банківських (або інших фінансових) установ, через які здійснюються фінансові операції;

• уряди вказаних країн уповноважують один з органів виконавчої влади правом координації діяльності всіх правоохоронних органів та органів контролю країни в галузі боротьби з відмиванням грошей [20].

На основі проведеної оцінки при здійсненні банками функції фінансового моніторингу, варто виокремити наступні напрями щодо її удосконалення:

банкам розробити поетапні уніфіковані програми щодо оцінки ризику легалізації, в аспекті реалізації фінансового моніторингу;

здійснювати оцінку ризиків легалізації по структурних підрозділах, враховуючи бальні показники щодо оцінки операцій цього сектору стосовно рівня ризику легалізації, що оптимізуватиме процес оцінки загального рівня ризику банку з позиції реалізації внутрішнього фінансового моніторингу;

260

в межах банківської системи або групи найвпливовіших банків створити централізовану базу даних щодо кількісної та якісної інформації стосовно клієнтів банку;

програмні продукти, що сприятимуть ефективній оцінці ризику легалізації доручити для створення держаним органам, наприклад НБУ, та відповідного їх фінансування державою, оскільки такі програмні продукти є для банку дорогими;

на рівні НБУ, Департаменту фінансового моніторингу, а саме - Управлінню методології фінансового моніторингу розробити програми та можливі сценарії щодо мінімізації ризиків відмивання грошей.

Реалізація та врахування всіх рекомендацій щодо вдосконалення процесу фінансового моніторингу в банку дозволить значно підвищити його ефективність і знизити ризик залучення банку до процесу відмивання злочинних коштів.

Бібліографічний список

1. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», № 2258-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://zakonl.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=249-15.

2. Положення про структуру системи банківського нагляду Національного банку України та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності комерційних банків, затв. постановою Правління Національного банку України від 17.11.1997 р. №380 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/spart77/inx77237.htm

3. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.05.2003 № 189 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua

4. Балдина Е.В. Система “Мониторинг предприятий” в Национальном банке Республики Беларусь / Е.В. Балдина, H.A. Левенков // Банковский вестник. - Минск, 2003.-№5.- С. 45-51.

5. Банківський менеджмент: підручник / за ред. O.A. Кириченка,

В.1. Міщенка. - K.: Знання, 2005. - 831 с.

6. Буткевич С. А. Фінансовий моніторинг: зарубіжний досвід та українська модель : монографія / Буткевич C. A. - Сімферополь : Кримнавчпеддержвидав, 2012. -314с.

7. Відмивання грошей: кримінально-правова кваліфікація, запобігання

злочинності, законодавство та міжнародний досвід : навч. посібник / М. Я. Азаров [та ін.]. - Ірпінь, 2004. - 308 с.

8. Грищенко О. Проблеми боротьби із «відмиванням брудних коштів» [Електронний ресурс] / О. Грищенко // Юридичний журнал. - 2005. - № 7. - Режим доступу : www.justinian.com.ua.

261