Тема 9. Реструктуризація банківської системи України в умовах глобалізації фінансових ринків

1.Сутність та економічний зміст поняття “реструктуризація”

2. Основні цілі та етапи реструктуризації банківської системи

3. Характеристика цілей реорганізації комерційних банків

4. Стратегія реорганізації банківських установ

5. Зарубіжний досвід реструктуризації банківської системи

6. Напрями щодо вдосконалення процесів реструктуризації банківської системи

1.Сутність та економічний зміст поняття “реструктуризація”

Українська економіка переживає низку структурних змін, пов'язаних з перерозподілом власності, посиленням ролі держави, активною експансією іноземного капіталу, реформуванням корпоративного і податкового законодавства.

Заходи, спрямовані на поліпшення ситуації, такі як: удосконалення управління, продаж активів, зниження витрат, скорочення чисельності персоналу, призупинення виплати дивідендів і навіть додаткове влиття капіталу не завжди забезпечують очікувані результати. Тому держава вдається до реструктуризації банківської системи.

Упродовж останніх десятиліть в багатьох країнах активізувалися процеси реструктуризації банківських систем, необхідність і доцільність яких обумовлена підвищенням рівня капіталізації банків, зниженням рівня витрат і собівартості банківських послуг, виходом на нові ринки, збільшенням частки банків на ринку кредитів, депозитів та інших видів банківських послуг.

Експерти [4, 6, 9], які аналізують сучасні тенденції у сфері реструктуризації, констатують наявність суттєвих відмінностей між сучасними процесами її проведення. Оскільки подальше функціонування банків залежить від ефективності здійснення даних процесів, доцільно провести їх ґрунтовне дослідження.

Аналіз економічної літератури, присвяченої характеристиці економічного змісту реструктуризації в банківській системі дає можливість зробити висновки, що на даний час не існує єдиного підходу до трактування цього поняття.

Термін „реструктуризація” (від англ. restructuring) – означає „зміну, перебудову структури чого-небудь, перехід структури з одного стану в інший” [13].

A.M. Штанрета та О.І. Копилюк розуміють реструктуризацію як інструмент превентивного антикризового управління, який спрямований на систематичну адаптацію підприємства до змін зовнішнього та внутрішнього середовища з метою недопущення виникнення кризових ситуацій [26].

У книзі Г. Тосуняна та А. Вікуліна «Банківське право» [25] реструктуризація банківської системи розглядається як процес здійснення певних заходів, які обмежені в часі. Автори вважають, що «реструктуризація не повинна і не може проводитися вічно. Реструктуризація як явище має свій початок і закінчення, які в історичному плані не можуть відставати один від одного більш як на декілька років». Проте слід зазначити, що дане визначення не враховує змін, які проводяться з метою адаптації до зовнішніх чинників. Дії банків для відновлення платоспроможності та ліквідності, ефективне функціонування системи розрахунків дозволяють банківській системі бути фінансово стійкою, але для збереження цієї стійкості банкам необхідно постійно вносити корективи у свою діяльність під впливом зовнішніх чинників. Вищевикладене дає змогу зробити висновок, що реструктуризація має еволюційний характер і не має часових меж. Обмеженими в часі можуть бути лише етапи реструктуризації.

Деякі науковці [16] розглядають реструктуризацію як засіб підтримки стабільності банківської системи в проблемних ситуаціях, тобто як захід антикризового спрямування. На наш погляд, дана думка є справедливою, оскільки застосування антикризових заходів до «проблемних» банків дає можливість відновлення та збереження основних функцій діяльності комерційних банків та збереження стабільності банківської системи в цілому.

Найдетальніше визначення поняття «реструктуризація» дав фінансист М. Бунге, який стверджував, що реструктуризація банківської системи – це комплекс заходів, який передбачає покращання фінансової стійкості банківської системи, підвищення ліквідності і платоспроможності з урахуванням соціально-економічних завдань, змін у національній макросистемі та на світовому фінансовому ринку шляхом створення нових банків (спеціалізованих, універсальних), реорганізації діючих (злиття, приєднання, поділу, виділення), зміни юридичного статусу банківських установ або їх закриття [3].

Зважаючи на диверсифікованість таких підходів, структуризація банківської системи передбачає формування, підтримку, а при необхідності – і коригування базових принципів:

• наповненості – наявності елементів, які формують організаційну структуру;

• диверсифікованості і структурованості – групування окремих елементів системи за сегментами, ієрархічними рівнями;

• цілісності як ознаки для стабільного, ефективного функціонування банківської системи загалом;

• взаємозв’язаності – наявності лінійних, прямих та інших взаємозв’язків між окремими компонентами системи.

Недоліки у функціонуванні цих принципів банківської системи можуть ініціюватися і проявлятися як на рівні системи, так і на рівні окремих її компонентів чи інститутів. Це призводить до формування і реалізації численних банківських ризиків і потреби негайного реагування як з боку Національного банку України, так і комерційних банків зокрема. При відносно невеликих ризиках застосовується стабілізація та регулювання, при значних – реструктуризація.

Практичними наслідками проведення реструктуризації банківської системи є удосконалення системи прийняття управлінських рішень, підвищення рівня самостійності й відповідальності структурних підрозділів, забезпечення стратегії розвитку та отримання максимальних результатів від діяльності.

Проведення реструктуризації банківської системи характеризується низкою особливостей. До них належать:

1. зміна динаміки бізнес-процесів;

2. посилення конкурентної боротьби за ресурси;

3. створення нових технологічних можливостей;

4. зростання залежності від потреб ринку.

Для ефективного проведення реструктуризації необхідне розроблення її комплексної програми. У концепції повинні бути позначені, розкриті і доведені до конкретної програми дій цільові установки зміни комерційних банків. Вона передбачає систематизацію орієнтирів і методів реструктуризації безпосередньо комерційних банків як первинного інституту банківської системи. Основою розробки концепції слугує стратегічний підхід до банківської реструктуризації. Стратегічні зміни повинні спонукати до еволюції комерційного банку, його руху вперед.

Таким чином, реструктуризація банківської системи – це взаємопов’язані зміни організаційної, управлінської, юридичної, технологічної сфер діяльності комерційних банків, з метою недопущення виникнення кризових ситуацій. Зміна однієї складової призводить до змін інших і, таким чином, відбувається зміна структури банківської системи.