7. Історія розвитку банківської діяльності в Україні

В Україні банківська діяльність розпочалася в середині XVIII ст., її розвиток відбувався водночас із становленням банківської системи Росії.

У 1781 р. в Ніжині, Харкові з'явились перші банківські контори. Наприкінці XVIII ст. у Києві було створено Громадську комісію, котра на правах банку приймала вклади та здійснювала кредитування. З 1810 р. в Україні почали з'являтися банки, засновані органами місцевого самоврядування або меценатами.

Перші приватні кредитні установи виникають у 30-х рр. XIX ст. їх засновники – відомі купці та промисловці. Поява таких банків пояснювалася неспроможністю державних установ задовольнити потреби всіх бажаючих в отриманні позик.

У 1862 р. було видано перший нормативно-правовий акт, який законодавчо врегулював діяльність банківських установ. Згідно з цим документом банк мав право приймати вклади під відсотки; надавати позики під заставу цінних паперів; видавати депозитні квитанції на певні суми; здійснювати операції з обліку векселів та цінних паперів.

У 60-70-х рр. XIX ст. в Україні створюється декілька великих комерційних банків (Дворянський, Селянський) та налагоджується мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення. З'явилися акціонерні товариства, які здійснювали ломбардні операції.

З 1884 р. набув чинності Закон щодо функціонування, порядку створення та ліквідації банківських установ. На підставі цього закону було визначено структуру банківської системи, яку складали державні банки (Державний банк, земельні банки (дворянський, селянський); приватні банківські установи (акціонерні комерційні банки, кредитні спілки); громадські банківські установи (місцеві банки, місцеві ломбарди).

На початку XX ст. Київ займав помітне місце у кредитно-банківській системі Російської імперії. Тут налічувалося 10 філій великих загальноімперських банків, 10 банківських контор і 5 власне київських банків.

В 1930-1932 рр. відбулася кредитна реформа, яка мала на меті перетворити банки в органи “контролю рублем” за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, засновані на недержавній формі власності, було ліквідовано або перетворено. Виникла система державних банків, яка включала Держбанк СРСР та спецбанки.

У 1988-1990 рр. здійснено спробу державного реформування банківської системи СРСР.

В 1991 р. відбувалося створення нових банків, що залучали значний приватний капітал. В Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків.

Протягом 1994 — 1996 рр. НБУ встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ та уряду в цей період вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була успішно проведена восени 1996 р.

У 1998 році в Україні була фінансово-економічна криза, в результаті якої комерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку.

У 2000 р. Верховною Радою України була прийнята нова редакція Закону України "Про банки та банківську діяльність", яким уточнено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

З 2006 р. банки в Україні можуть створюватися лише у формі акціонерних товариств і кооперативних банків.

У 2008-2009 рр. відбулась фінансово-економічна криза, яка негативно позначилась на діяльності ряду провідних комерційних банків України.

У серпні 2012 року було прийнято постанову про збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами населення в разі ліквідації банку з 150 до 200 тис. гривень. Таке рішення було прийнято з метою подальшого зміцнення довіри населення до банків і підвищення рівня захищеності більшості вкладників.