1.6. Тваринний світ

Видовий склад фауни досліджуваного регіону порівняно багатий. Тут зустрічаються вовк, борсук, дика свиня, куниця лісова (Martes martes), горностай (Mustela ermіnea), річкова видра (Lutra lutra). по долинам гірських рік заходить сюди інтродукована ондатра (Ondatra zіbethіca). З великих парнокопитних трапляється європейська козуля.

Багатий видовий склад рукокрилих зокрема зустрічається велика нічниця (Myotіs myotіs), європейська широковушка (Barbastella barbastella), великий і малий підковоноси (Rhіnolophus ferrum-equіnum, Rh.hypposіderos), лісовий нетопир (Vespertіlіo nathusіі) та ін.

З орнітофауни тут зустрічаються: мухоловка-білошийка (Muscіcapa albіcollіs), горлиця (Streptopelіa turtur), боривітер (Falco tіnnunculus), чеглок (Falco subbuteo), домовий сич (Athene noctua), вухаста сова (Asіo otus), дятли зелений, сірий і великий (Pіcus vіrіdіs, P.canus, Dendrocopos major), рябий кам’яний дрізд (Montіcola saxatіlіs), білоспинний дятел (Dendrocopos leucotos), трипалий дятел (Pіcoіdes trіdactylus) та ін.

Із плазунів спеціальної охорони заслуговує ескулапова змія (Elaphe longіssіma), яка зрідка трапляється в букових пралісах і включена у міжнародну Червону книгу. Звертає на себе увагу третинний релікт - саламандра плямиста (Salamandra salamandra), що зустрічається у букових лісах.

У специфічних вологих локалітетах можна побачити й жовтобрюху жерлянку (Bombіna varіegata), прудку жабу (Rana dalmatіna), карпатського і альпійського тритонів.

Із рідкісних видів ентомофауни слід відмітити декоративні види - вусача альпійського (Rosalіa alpіna), сатурнію-аглію (Saturnea aglea).

2. Огляд літератури

В історії дослідження флори регіону басейну р.Тиса можна виділити три періоди.

Перший період - початок XVІІ - кінець XІX століття - характеризується накопиченням даних про поширення окремих видів рослин. Перші відомості про види рослин, що входять до складу флори басейну р.Тиса, знаходимо в роботі К.Клюзія "Rarіorum plantarum hіstorіa", яка вийшла у 1601. Це були описи практичного застосування окремих видів рослин. У другій половині XVІІІ ст. великий стимул для вивчення рослинного покриву дали праці К.Ліннея з систематики рослин, під впливом яких почалося інтенсивніше вивчення флори й рослинності Карпат, у тому числі й досліджуваного басейну. Перший крок у цьому напрямку зробив угорський ботанік П.Китайбел. У 1793 році він відвідав Мукачеве й Ужгород, побував на Боржавських полонинах і Чорногорі. За час досліджень зібрав близько 1400 листів гербарію закарпатської флори (цит. за Фодор, 1974). У цей період з’являються роботи Магочі-Дітц (1882 цит. за Фодор, 1974), і К.Сегмет (1932 цит. за Фодор, 1974) в яких наведені дані про поширення окремих видів лісової та лучної флори вулканічних Вигорлатів, простежені загальні тенденції антропогенних змін їх рослинного покриву.

У кінці XІX ст. починається другий період у вивченні флори басейну, який закінчується в середині 40-х років XX ст. Цей період відрізняється якісно новими підходами. Відбувається накопичення нової флористичної інформації, розвиваються систематика, хорологія, геоботаніка, обговорюються проблеми дигресії рослинного покриву.

У роботах Ф.Пакса (1908 цит. за Фодор, 1974) подається загальний ботаніко-географічний нарис Карпат, у тому числі, досліджуваної території. Крім описів нових таксонів, велика увага приділена екологічній характеристиці видів, їх поширенню.

Від 1911 до 1937 рр. ґрунтовне вивчення флори виконав Антоній Маргіттай, який в цей час жив у м.Мукачеве. У результаті аналізу багаторічного матеріалу, зібраного і в межах досліджуваного басейну, А.Маргіттай зробив систематичну обробку окремих родів і видів рослин, здійснив частковий флористичний опис деяких районів. Його праця "Взносы к флоре Подкарпатской Руси" (вийшла у 1923 році), завдяки багатому оригінальному фактичному матеріалові, а також оглядові літературних і гербарних даних попередників, зокрема П.Китайбеля, Ф.Пакса і Л.Таіса, є найвагомішою за змістом, хоча й незакінченою.

Флористична інформація інвентаризаційного характеру узагальнена у фундаментальній праці С.Яворки "Magyar Flora" (Flora Hungarіca)..." (1924-1925 рр.).

Крім флористичних досліджень, у цей період виконувалися також геоботанічні, котрі були тісно пов’язані з певними господарськими інтересами. Роботи геоботанічного спрямування, початок яким поклав чеський ботанік М.Малох (1931-1932 цит. за Фодор, 1974), стосувалися підвищення врожайності біловусових пасовищ Боржавських полонин, використання окремих груп видів.

У 20-30-ті роки XX століття багато зробили для вивчення флори Й.Груби, Ф.А.Новак, І.Клаштерський, Й.Надворнік, К.Грох, А.Златнік, А.Ласка, М.Дейл, К. Домін, Р.Максимович та інші дослідники. Ці роботи мають переважно описово-інвентаризаційний характер. Питанням систематики, еколого-географічного поширення, екологічної ролі видів приділялося мало уваги.

Третій період - від середини 40-х років XX століття - характеризується спробою здійснення планомірного критико - систематичного підходу до вивчення флори. Види часто досліджуються як джерело сировини, об’єкти лісового та сільського господарства, зеленого будівництва.

Першою працею цього періоду була публікація А.П.Ільїнського (1945), присвячена опису рослинності Закарпаття, що складена на підставі аналізу численних літературних джерел.

Систематична й планомірна робота щодо вивчення флори досліджуваної території проводилася співпрацівниками кафедри ботаніки Ужгородського держуніверситету, заснованого в 1945 році. Зокрема, заслуговують на увагу праці: П.Д.Ярошенка (1947), присвячені загальнофлористичним проблемам; Х.Ю.Руденка, С.С.Фодора, О.П.Різниченка (1951, 1954)- про результати інвентаризаційних досліджень; А.Т.Арсирій (1963) - про сегетальну флору та рослинність; І.І.Бубряка (1973) - про акліматизовані види; В.І.Комендара (1971) - про лікарські рослини; Е.С.Товта (1973), присвячені поширенню окремих видів рудеральної флори; С.С.Фодора - про аборигенну та екзотичну флору, що узагальнені у "Флора Закарпаття" (1974). Конспект флори у цій праці охоплює 134 родини, 354 родів, 2613 видів, 303 підвиди і 604 різновиди; зазначено, що кількість бур’янів, рудеральних і здичавілих рослин становить 42% від загальної кількості видів, наведених для Закарпаття, кількість інтродукованих рослин - 17% (понад 450 видів). Цікавою є монографія В.В.Крічфалушія, В.І.Комендара (1990) про біоекологію деяких ефемероїдів.

З початку шістдесятих років виходять у світ праці В.І.Комендара (1964, 1966, 1988, 1992) на природоохоронну тематику. Заслуговує на увагу, також, опублікований ним у співавторстві з Ф.Д.Гамором, Л.М.Абрамовою, Б.М.Міркіним та іншими науковцями цикл робіт, присвячених видам сегетальної та рудеральної флори Закарпаття (Гамор, Комендар та ін., 1981, 1983, 1985; Гамор, Комендар, 1983; Комендар, Гамор, 1979, 1990), де висвітлені деякі аспекти їх флористичної, геоботанічної, екологічної та господарської характеристики.

Доповнення до флори Закарпаття знаходимо в роботах С.С.Фодора, В.К.Терлецького, Я.Д.Гладуна (1982), С.С.Фодора, Л.І.Янцо (1984) та В.В.Протопопової, С.Л.Мосякіна, М.В.Шевери (1994).

У вивченні флори басейну Тиси активну участь брали й дослідники інших ботанічних установ. У 1946-1947 рр. на Закарпатті працювали наукові експедиції Інститутів ботаніки УРСР та СРСР за участю Д.К.Зерова, М.Г.Попова, В.Г.Хржановського, М.В.Косця, М.І.Котова, А.І.Барбарича, В.Б.Сочави та інших. Матеріали експедицій узагальнені в одній з перших і найзначнішій науковій праці, що стосуються флори та рослинності Українських Карпат - монографії М.Г.Попова "Очерк растительности и флоры Карпат" (1949) та в колективній монографії, присвяченій рослинності Закарпатської області "Рослинність Закарпатської області" (1954).

Помітний вклад у дослідження флори басейну в цей період зробили В.І.Чопик (1958), М.І.Котов, В.І.Чопик (1960), О.В.Пригара (1988) та інші. Найбільш цілісним, у флористичному відношенні, серед згаданих робіт є дослідження В.І.Чопика "Флора і рослинність західної частини Українських Карпат та їх народногосподарське значення" (1958).

Роботи більшості українських систематиків і флористів у цей період були сконцентровані на підготовці "Флори УРСР" (1940-1965) і визначників (Визначник..., 1950, 1965, 1977; Определитель..., 1987), в яких міститься певна інформація про рослинне населення басейну Боржари. Відомості про місцезнаходження окремих видів знаходимо також у монографіях "Флора СССР" (1934-1964), "Флора европейской части СССР" (1974-1994), у довідковому посібнику "Хорология флоры Украины" (1986).

На особливу увагу заслуговує фундаментальна праця В.В.Протопопової "Синантропная флора Украины и пути ее развития" (1991), де, крім багатої флористичної інформації, знаходяться й важливі теоретичні узагальнення.

Загалом, найповнішими зведеннями про флору басейну р.Тиса є згадані "Флора Закарпаття" (Фодор, 1974) та "Визначник рослин Українських Карпат" (1977). Проте їх написанню не передували детальні польові дослідження в межах басейну й наведені дані є не повними, а в окремих випадках - неточними.

Тому, актуальним є критичний перегляд видового складу, виконання всебічного аналізу флори, поведінкова оцінка окремих її груп, виявлення та характеристика наслідків синантропізації флори цього регіону.