2. Поняття надійності.

Надійність методик у соціальних науках загальна характеристика внутрішньої єдності, сталості й стійкості одержуваних при застосуванні методики індивідуальних оцінок виражених у сумі балів, окулярів і т.п. Термін уведений у науч. оборот на VII Міжнародної психотехнической конференції (Москва, 1931). Використаються три не тотожних між собою й незалежних показника надійності. Перший показник свідчить про надійність, интерпретируемой як однорідність інструмента дослідження. Цей показник специфічний для методик у соціальних науках. В обігу перебувають два види таких методик. В одному, за задумом дослідника, всі, вхідні в методику завдання, питання мають одну мету: вони всі призначені для виявлення якогось однієї індивідуальної ознаки (напр., або розумового, або сенсорного, або технич. розвитку, або сформованої думки про взаємини в колективі, або думки про власну суспільну активність і т.д.). В ін. виді методик представлені кілька груп завдань, питань, і кожна група призначена для виявлення особливої індивідуальної ознаки. Підлягає з'ясуванню питання, чи дійсно однорідні в першому випадку методика в цілому, а в другому кожна окрема група завдань. Це необхідно знати завжди, але особливо в тих випадках, коли про індивідуальну представленість досліджуваної ознаки автор методики припускає судити по сумі односпрямованих відповідей (позитивного або негативних) респондента. Для знаходження описуваного показника використають "метод розщеплення". Після застосування методики у вибірці, соціально й психологічно гомогенної, підраховують односпрямовані відповіді респондентів окремо по "парним" і по "непарним" завданнях, питанням. Ін. способи розщеплення на першу й другу половини викликають заперечення через можливий вплив факторів тренування, стомлення. Потім зіставляють відповіді на "парну" й "непарну" частині, напр., шляхом лінійної кореляції, методом "хі-квадрат" або ж прибігають до ін. статистич. прийомів, що розкривають тісноту зв'язку. Отримані показники інтерпретується як показник надійності.

Другі показники надійності виявляє стабільність, відносну сталість самої досліджуваної індивідуальної ознаки. Не вимагає доказів, що всі індивідуальні ознаки згодом змінюються. Питання в тім, за які періоди часу відбуваються істотні зміни, у яких умовах і з якою інтенсивністю. Знати все це особливо необхідно, якщо дослідження включає завдання побудови прогнозу щодо досліджуваної ознаки. Щоб знайти описуваний показник надійності, ту саму методику в одній і тій же вибірці при тих самих умовах проводять двічі, а потім зіставляють рез-ты. Інтервал між двома застосуваннями методики не повинен бути менш 10-12 днів, щоб респонденти не могли відтворити свої відповіді по пам'яті. У нек-рых дослідженнях навмисно вводиться вплив, спрямоване на досліджувану ознаку. Індивідуальна сприйнятливість респондентів до цього впливу, імовірно, буде різною. У цьому випадку коефіцієнт кореляції між першим і другим (після впливу) застосуванням методики може виявитися невисоким. Низькі показники стабільності в таких дослідженнях служить підтвердженням того, що методика дійсно діагностує досліджувану ознаку.

Треті показники надійності свідчить про константність методики, демонструє, наскільки чутлива дана вибірка до нек-рым змінам умов проведення методики. Для одержань цього показника надійності прибігають до тієї ж процедури побудови дослідження, як й у попередньому випадку, але з тим доповненням, що дослідження проводять, напр., різні співробітники. Відомий "ефект інтерв'юера", він позначається на відповідях респондентів й, можливо, залежить від особистості інтерв'юера. Ідеальної була б методика, до-раю не викликала б подібних ефектів. Щоб піклуватися про строге дотримання стандартних умов проведення методики, потрібно педантично тренувати співробітників, виховувати в них почуття відповідальності за отримані рез-ты. Зіставлення рез-тов, отриманих при послідовному застосуванні двох різних, приблизно еквівалентних методик, не відповідає вимозі встановлення надійності. Коррелирование рез-тов таких паралельних форм дозволяє одержати коефіцієнт, к-рый варто назвати коефіцієнтом еквівалентності методик, але він не заміняє жодного з описаних вище показників і не зіставимо з ними. Високі показники надійності становлять необхідні передумови для наступної перевірки валидности. Ненадійні й нестабільні рез-ты застосування методики позбавляють усякого змісту спроби ґрунтуватися на них при встановленні валидности. Жоден з показників надійності не може розглядатися як властивість тільки самої методики. Ці показники в більшому або меншому ступені зв'язані й із соціальними, і із психологич. особливостями вибірок. Тому можливо, що методика, що показала високу надійність на одній вибірці (або на класі однотипних вибірок), виявиться малонадійної на ін. вибірці (або на ін. класі однотипних вибірок).