МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ «КПІ»

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІОЛОГІЇ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з курсу

«МЕТОДОЛОГІЯ, МЕТОДИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»

Для студентів для студентів спеціальності 6.040200

“Соціологія”

Укладач: доцент кафедри філософії, кандидат філософських наук Мельниченко А.А.

Київ - 2007

Лекція 1. Соціологічне дослідження як вид соціально-наукового дослідження.

1. Взаємозв'язок фундаментального і прикладного соціологічного знання.

Емпіричні дослідження будуть відігравати величезну роль у соціології, поки вона претендує на звання науки.

Немає чіткої границі між емпіричними й теоретичними дослідженнями. По-перше, не можна відокремити факти, досліджувані в емпіричному дослідженні, від фактів, досліджуваних у дослідженні теоретичному. По-друге, для спостережень потрібна теорія, а для створення теорії необхідні спостереження (думка Конта).

Проблема структури соціологічного знання досить актуальна. Інтерес до неї визначається, принаймні, двома моментами: по-перше, вона основа методологічного уточнення й об'єднання змісту багатоскладової науки - соціології, по-друге, вона багато в чому визначає концепцію й структуру соціологічного утворення.

Поняття "теоретичного", "емпіричного", "фундаментального" рівнів соціології не викликають сумнівів, вони загальновідомі. Питання викликає поняття "прикладна соціологія". Існує два підходи. Одні визнають предмет прикладної соціології, інші ставлять її під сумнів. Коли говорять про прикладну соціологію, мова йде про одній з функцій соціології, що сама по собі не утворить окремої науки. Проте, деякі автори затверджують, що ця функція може бути предметом спеціального напрямку (соціології). Це твердження викликає два заперечення. Перше - соціологія має багато функцій, чому виділяти одну? Друге - вся соціологія включає в собі прикладний аспект, і її теорія також, не говорячи про емпіричний рівень. Чи вірно, виходячи із цього, виділяти в соціології її практичний аспект, предмет? Мені здається, що предмет прикладної соціології представляє проблематику методології дослідження. І не більше. Із цього погляду сумнівно говорити про прикладну соціологію і її предмет, методах. Це питання вимагає обговорення.

Характеристики таких розділів соціології, як теоретична, емпірична, фундаментальна, прикладна, - описують насамперед безпосередні завдання даної області знань. Сьогоднішня ситуація в методології характерна тим, що соціологія стає більше затребуваною областю знань, а завдання, що коштують перед її користувачами, стають всі сложней і дифференцированней. Імовірно, згадані терміни мають право на існування, указуючи домінанту конкретного дослідження. Однак кількість характеристик соціологічного знання, що залежать від завдань, що коштують перед соціологом, на початку XXI в. значно додалося.

Структура соціологічного знання визначається залежно від тих методологічних принципів, які застосовуються при дослідженні соціальної реальності. У соціології використаються такі види її класифікації, як макро- і мікросоціологія, теоретична й емпірична, фундаментальна й прикладна соціологія й т.д. Їсти пропозиції визначати структуру соціології з обліком усього наукового знання, коли в пояснення її змісту утягується знання, накопичене всіма науками. При відповіді на це питання я буду виходити із двох передумов: структурировать тільки те знання, що претендує називатися соціологічним, по-друге, уважати основною вихідною характеристикою її поділ на теоретичну й емпіричну соціології.

Перше принципове твердження полягає в тому, що базовий, вихідний рівень соціологічного знання утворять теорія й методологія, які зосереджують свою увагу на уточненні й визначенні об'єкта й предмета соціологічної науки, її понятійного (категоріального) апарата, закономірностей (тенденцій) розвитку як соціальної реальності, так і самої соціології, її функцій, місця серед інших наук. У рамках цього аналізу залучається й історичний матеріал (історія соціологія), що показує генезис ідей, поява, народження й вгасання пошуків (теорій, концепцій), а також уточнення місця соціології в системі соціального й гуманітарного знання. Крім того, на цьому рівні утягується (адаптується, пристосовується) теоретичне знання інших наук у тім відношенні, як воно сприяє уточненню, збагаченню й розвитку соціологічного знання. Цей - перший - структурний рівень соціологічного знання називається теоретичною соціологією. Іноді в рамках теоретико-методологічного знання виділяють теорію соціології й метасоциологию. Їхня відмінність друг від друга полягає в тому, що якщо об'єктом теорії соціології є сама соціальна реальність у всьому різноманітті, то об'єктом метасоциологии є сама соціологія, її пізнавальні можливості, закономірності її розвитку. У літературі синонімом метасоциологии є соціологія соціології й рефлексивна соціологія. Теоретичне знання не тільки не виключає, а обов'язково припускає існування різних концепцій, поглядів, узагальнень і парадигм. Це, власне кажучи, і відбиває сучасна ситуація в соціології, характеризуемая різноманіттям підходів до вивчення тих самих проблем. Більше того, існування різних теорій приводить до полеміки, що,в остаточному підсумку, збагачує соціологію в цілому.

Другий рівень структури соціологічного знання утворює емпірична соціологія, що представляють спеціальні соціологічні теорії, що з'єднують теоретико-методологічне знання з емпіричними даними, отриманими в ході конкретних соціологічних досліджень. Емпірична соціологія являє собою єдність теоретичного знання (або теоретичних задумів) і емпіричної їхньої перевірки, у результаті чого уточнюються вихідні положення, результативність й ефективність методології і методики. Але емпірична соціологія, що складається зі спеціальних соціологічних теорій, має свою внутрішню ієрархію. Ця ієрархія починається, по-перше, з узагальнюючим (системних) спеціальних (іноді них називають галузевими) соціологічні теорії - економічної й політичної соціології, соціології соціальної й духовної сфер життя суспільства. Підставою для такої структури соціологічного знання є обґрунтоване соціальними філософами й більшістю соціологів розподіл життя суспільства на різні сфери, які пов'язані з певними видами діяльності - трудовий (виробничої), соціальної (у вузькому змісті цього слова), політичної й культурної (духовної).

По-друге, поряд з узагальнюючими (системними) в емпіричній соціології існують основні спеціальні соціологічні теорії, предметом дослідження яких є суспільні процеси і явища, специфічні їхні зв'язки з іншими явищами й процесами, які у своїй цілісності є невід'ємною складовою частиною тієї або іншої сфери громадського життя. Вони розглядають не загальні взаємодії, що існують між всіма суспільними явищами, а лише характерні зв'язку в рамках конкретної сфери громадського життя. Так, економічна соціологія містить у собі вивчення таких процесів, які утворять всю сукупність соціально-економічних явищ: соціологію праці, соціологію ринку, соціологію міста й села, демографічні й міграційні процеси й т.д. У цьому змісті соціологія соціального життя включає вивчення соціально-професійної й вікової структури, этносоциологию, соціологію молоді, родини й т.д. У свою чергу, політична соціологія складається з таких социологий як соціологія влади, політичних партій і суспільних рухів, соціологія права (хоча деякі дослідники виділяють її в самостійну науково-прикладну теорію), соціологія армії, міжнародних відносин. Що стосується соціології духовного життя, то вона представлена соціологією утворення, культури, релігії, ЗМІ, науки, літератури й мистецтва. Для виникнення й становлення основних спеціальних соціологічних теорій необхідне виконання принаймні двох умов: а) потрібно, щоб між цими процесами (явищами) і суспільством об'єктивно існували стійкі специфічні зв'язки; б) необхідно, щоб була суспільна потреба в їхньому розгляді із соціологічної точки зору, тобто у вивченні специфічних зв'язків між цим явищем і суспільством як сукупністю всіх суспільних відносин. Сьогодні в соціології в більшому або меншому ступені оформлено понад 50 основні спеціальні соціологічні теорії. Деякі з них одержали статус фундаментальних дисциплін, інших - прикладних, треті - теоретико-прикладних. Їхнє положення усе ще повністю не осмислене й з погляду перспектив соціології, і з погляду суспільних потреб. Аналіз місця спеціальних соціологічних теорій у системі соціологічного знання припускає постійний критичний огляд їхнього розвитку, особливо тих, які мають безпосереднє значення як для розуміння місця, ролі й функцій соціологічної науки в сучасних умовах, так і для підвищення ефективності і якості досліджень.

Особливо підкреслимо, що якщо в соціології більш, ніж у будь-який іншій суспільній науці, помітний поділ на теорію й емпірію, те це в жодному разі не означає, що вони існують роздільно, не взаємодіючи між собою. Проходження гаданої самостійності теорії й емпірії в практиці роботи соціологів нічим, крім глибоких наукових і методологічних прорахунків, не обертається. По-третє, поряд з узагальнюючими (системними) і основними спеціальними соціологічними теоріями існують приватні допоміжні концепції, об'єктом вивчення яких виступають конкретні, окремі явища й процеси, похідні від більше "об'ємних" процесів і соціальних феноменів. Такими об'єктами дослідження є, наприклад, у рамках соціології утворення вище або дошкільне утворення, у рамках соціології молоді - молодіжні рухи, групи по інтересах і т.д. Така деталізація вищезгаданих теорій не викликає заперечення; крім одного - вивчення всіх цих окремих явищ нерідко називають теж "социологиями", у результаті чого виникає дурна нескінченність, який немає й межі. Чи не коштує й у соціології застосувати принцип ощадливості, названий "Бритвою Оккама", відповідно до якого сутності не повинні множитися без необхідності. Виходячи із цього принципу, може бути, у цій ситуації варто вивчати певний конкретний процес або явище й позначати це як предмет (об'єкт) соціологічного аналізу, не приклеюючи до нього без необхідності термін "соціологія"?

Тяким образом, сучасна структура соціологічного знання складається із чотирьох елементів - теоретичної соціології, що складає з теоретико-методологічного знання, і емпіричної соціології, що включає у свою чергу три рівні спеціальних соціологічних теорій, що підрозділяються на узагальнюючі (системні), основні й частки (конкретні).