Заключне слово

Могила Степана Бандери в Мюнхені

Отже, хто ж усе-таки був Степан Бандера? Національний герой, який життя поклав на вівтар боротьби за волю і незалежність України?

Честолюбна посередність, ладна пожертвувати власним життям, а ще більше життям інших людей, аби лише потрапити в історію? Кривавий злочинець і зрадник свого народу?

Розглядати ці питання почнемо у зворотному порядку. Ким-ким, але зрадником Степан Бандера не був. Адже він навіть не належав до тієї категорії радянських громадян, які під час війни опинилися за межами Радянського Союзу і відмовилися повертатися до нього. Тих ще так-сяк можна звинувачувати у зраді. Степан Бандера народився на землях, які спочатку належали Австро-Угорщині, а потім Польщі, він ні одного дня не був радянським громадянином. Вихований з дитинства в ідеї українського патріотизму, сприйнявши в юнацькі роки ідеологію українського націоналізму, він залишився вірним цим своїм переконанням аж до самої смерті.

Отже, він - не зрадник. Чи був Степан Бандера честолюбною посередністю? Відносно його честолюбства можуть бути різні твердження, а от на те, що він був посередністю, може бути лише одна відповідь - ні! Чому? Та тому, що досі на світі є люди, які обожнюють Степана Бандеру, і є такі, які його ненавидять. Посередність ніколи не викликає таких емоцій, посередність не наживає собі ні палких прихильників, ні лютих ворогів. А якщо таке й трапляється, то всі емоції навколо посередності дуже швидко вщухають. Хто зараз пам'ятає той ажіотаж, який викликала свого часу кожна промова Олександра Керенського? Кого зараз це хвилює? Бо Керенський був випадковою особою, яка, може, навіть мимовільно, потрапила на гребінь хвилі, що на мить його підняла на височину. Недаремно ж Керенський прожив довге життя в еміграції, і Сталін не пробував його знищити. Розумів, що ця людина йому вже не зашкодить.

Ні, Степан Бандера не був посередністю. Залишається найважче питання: чи був Степан Бандера провідником і національним героєм України?

Онуки Степана Бандери на відкритті його пам'ятника у місті Дрогобичі 14 жовтня 2001 року: крайній зліва - Орест Кущак (син Наталки), Олена, Степан і Тетяна Бандери (діти Андрія).

Безумовно, він був провідником і героєм для значної частини, - може, більшості, але не всіх, - населення Західної України. І навіть для частини тих втікачів зі східних і центральних областей України, які після війни опинилися в еміграції. А проте слід сказати правду, якою б гіркою вона не була: для більшості населення тієї самої України, за визволення якої боровся Степан Бандера, його ім'я було не більше, як символом чогось такого дуже поганого. Одним словом, антирадянського. Бо слід віддати належне минулому комуністичному режимові: якби він зумів піднести економіку на той рівень, на який були поставлені спецслужби і пропаганда, то ми б жили в найбагатшій країні світу, інша справа, що це, можливо, була б найбагатша у світі тюрма.

Отже, ким усе-таки був Степан Бандера? Він був людиною - це найперше. Людиною зі своїми слабкостями і недоліками, але видатною людиною за своєю фанатичною вірою у справу, за яку віддав своє життя, за своєю мужністю, силою волі, організаційними здібностями, енергією, несхитністю.

Він був людиною, довкола якої створюються міфи, але це прикмета тільки героїчних постатей, тому Степан Бандера - герой України.

Г алина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф.