Грошова маса – це загальний обсяг грошей, які знаходяться в обігу країни. Грошова маса складається з наступних основних елементів [19, с. 86]:

1. Готівка – паперові гроші та монети. Цей вид грошей – законий засіб, тобто закон приписує приймати їх в обмін і для відшкодування боргових зобов΄язань. Вся українська готівка має вигляд банкнот і монет Національного банку України. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу регіональних управлінь НБУ.

2. Поточні рахунки – це грошові рахунки до запитання, які підприємства та приватні особи тримають у комерційних банках. Отримати готівку з цих рахунків можна, якщо виписати касовий чек (ордер). Оскільки безготівковий переказ з поточного рахунку приймається як плата скрізь, то ці рахунки виступають як форма грошей. Отже, показник «поточні рахунки» – це кількість безготівкових грошей, які можна зняти у формі готівки, або здійснити безготівковий переказ продавцю чи кредитору.

3. Строкові депозити. За допомогою грошей можна зберігати та нагромаджувати вартість для купівлі чогось у майбутньому. Саме для цього приватні особи, підприємства та організації розміщують свої гроші на строкових депозитах (рахунках, в тому числі валютних) у комерційних банках, які сплачують вкладникам обумовлений в депозитному договорі процент.

4. Інші чекові вклади. Чекові вклади дозволяють депозитору зняти гроші з рахунку або провести розрахунки чеками. Більшість ощадних банків, позико-ощадних асоціацій і кредитних спілок надають послуги у вигляді можливості розрахунків чеками, що становить ще один компонент грошової маси.

Дорожні чеки – це чеки різної цінності, які продають банки і бюро подорожей. Покупці платять суму, яка дорівнює вартості чека та вносять плату за послугу. Дорожні чеки набули популярності завдяки тому факту, що на відміну від готівки, вони можуть бути відновлені у випадку втрати або крадіжки.

Для виміру грошової маси застосовуються грошові агрегати [19, с. 90]:

Грошовий агрегат М1 – вимірник грошової пропозиції, що охоплює готівку, депозити до запитання, інші чекові депозити та дорожні чеки.

Грошовий агрегат М2 – вимірник грошової пропозиції, що охоплює М1, а також ощадні і строкові депозити, депозитні рахунки грошового ринку і акції спільних фондів грошового ринку.

Грошовий агрегат М3 – вимірник грошової пропозиції, що охоплює М2, а також великі депозити, фонди грошового ринку.

Як зазначалось вище, грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом донного періоду для обігу необхідна лише певна, об’єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням [19, с. 94]:

Мф = Мн, (1.1)

де Мф – фактична маса грошей в обігу,

Мн – об’єктивно необхідна для обігу їх маса.

Якщо Мф (фактична маса грошей в обігу) перевищує Мн (об’єктивно необхідну для обігу масу) – значить в обігу з’явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн – їх нестача.

Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн (об’єктивно необхідну для обігу маса). Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси. Величина Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу – готівкову і безготівкову.

Таке визначення набуває особливої актуальності за умов переходу до ринкової економіки, в межах якої вирішального значення набувають економічні методи регулювання грошового обороту як єдиного об’єкта. Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

__P*Q_

Mн = V , (1.2)

де Р*Q – сума цін (вартості) товарів, що реалізується за певний період,

V – середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн (необхідну для обігу маси). Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов’язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів та послуг. Однак не всі боргові зобов’язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

Якщо враховувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так:

∑ P*Q - ∑ K+ ∑ П - ∑ ВП

Мн = --------------------------------------- , (1.3)

V

де ∑К – сума продажів товарів і послуг у кредит;

∑П- загальна сума платежів, строк оплати який настав;

∑ВП- сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Величина Мн як об’єктивний центр, навколо змінюється Мф (фактична маса грошей в обігу), за всіх умов (при різних економічних системах і різних формах грошей) визначається одними й тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об’єктивно діє цей закон – закон вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте із зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону виникають певні особливості.

В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпечувалось автоматично.

При нерівності Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна знизитися порівняно з реальною вартістю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві суми грошей з обігу і спрямовували їх у скарби.

І навпаки, за нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувався брак грошей, а мінова вартість золота зростала, власники скарбів спрямовували золото в обіг доти, доки не досягалося рівняння Мф = Мн.

Зі скасуванням золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Мф і Мн зазнає суттєвих деформацій. Зміна величини Мф набуває тенденції випереджаючого зростання порівняно з Мн.

Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону (Мф > Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу, які визначають величину Мн.

Поступове знецінення грошей, розкладання їх обігу набувають постійного характеру і є зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу.

Досягнення рівності між Мф і Мн за таких умов можливе тільки шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок чого збільшується Мн до фактично наявної маси грошей в обігу. Таким чином, знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону Мн і проявом об’єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей.

При обслуговуванні обігу банківськими грошима розширюються можливості для вирівнювання Мф і Мн у разі збереження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повернення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск у країні прямо не використовується для покриття бюджетних витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотримання принципів і закономірностей кредитного процесу.

Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже під час випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової маси в обігу на об’єктивно необхідному рівні.

Слід зазначити, що процес прискорення обігу грошей здатний зменшити інфляційний тиск. Але це можливо в умовах недостатнього обсягу грошової маси. А коли відбувається її значне зростання, паралельне прискорення швидкості обігу грошей призводить до підвищення рівня інфляції. Останнє на практиці супроводжується намаганням позбутися грошей, які знецінюються, вкладанням їх в іноземну валюту, товарні запаси тощо.

Закон грошового обігу був і є об’єктом активного дослідження теорії грошей та грошового обігу.