1.3 Сутність оф, види

Основні фонди - це матеріально - речові цінності, що використовуються в якості засобів праці, що діють у незмінній натуральній формі протягом тривалого часу (більше одного операційного циклу).

Залежно від характеру участі в процесі розширеного відтворення основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.

До виробничих основних фондів належать об'єкти, використання яких спрямоване на систематичне отримання прибутку як основної мети діяльності. Поповнюються вони за рахунок капітальних вкладень. Для промислового підприємства до виробничих основних фондів відносять верстати, будівлі цехів, споруди, адміністративні будівлі та інші об'єкти основних засобів, за допомогою яких випускається продукція.

Відмінні особливості основних виробничих фондів: багаторазово використовуються в процесі виробництва;

зберігають свою натуральну форму, зовнішній вигляд протягом тривалого часу;

переносять свою вартість на готову продукцію частинами в міру зношування.

Невиробничі основні фонди - предмети тривалого користування, що обслуговують на виробничому підприємстві невиробниче споживання. Дані фонди безпосередньо не беруть участь у процесі виробництва, але використовуються для культурно - побутових потреб працівників підприємства. До них відносяться що знаходяться на балансі підприємства основні фонди їдалень, поліклінік, дитячих садів і т.п. Вартість даних фондів зникає в споживанні. Відтворюються дані фонди на підприємстві за рахунок прибутку.

З точки зору бухгалтерського обліку основні засоби - це засоби праці терміном служби більше одного року і (або) більше одного операційного циклу. Основні фонди підприємства різноманітні за складом і призначенням.

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємства є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, відповідно до якої всі основні фонди за ознакою однорідності їх функціонального призначення та натурально-речового складу підрозділяються на певні види.

Рисунок 1 - Видова класифікація основних фондів

1.4 Оборотні кошти: поняття; види, процес нормування

Оборотні кошти — це сукупність коштів підприємцства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх неперервного кругообігу.

Рисунок 2 - Види оборотних коштів підприємства

Нормування оборотних коштів - це процес визначення мінімальної, але достатньої для нормального протікання виробничого процесу величини оборотних коштів на підприємстві.

В умовах ринкової економіки значення нормування оборотних коштів дуже велике: підприємства самостійно мають встановлювати і контролювати норматив оборотних коштів, тому що в кінцевому підсумку від цього залежить ефективність діяльності підприємства і його фінансове становище (платоспроможність, стійкість, ліквідність). Заниження величини оборотних засобів тягне за собою нестійкий фінансовий стан, перебої у виробничому процесі і, як наслідок, зниження обсягу виробництва продукції та прибутковості. Навпаки, завищення розміру оборотних коштів заморожує кошти в будь-якому вигляді (складські запаси, припинене виробництво, зайві сировина і матеріали), тим самим перешкоджаючи вкладенню коштів у розширення і оновлення виробництва.

У практиці внутрішньовиробничого планування підприємства використовують такі методи нормування оборотних коштів.

Аналітичний метод передбачає розрахунок потреби в оборотних коштах у розмірі їх фактичних середніх залишків з урахуванням зростання обсягу виробництва продукції в плановому періоді. Попередньо проводиться детальний аналіз ефективності використання оборотних коштів у базисному періоді, виявляються фактори і резерви прискорення їх оборотності. Застосовується на підприємствах, в структурі оборотних коштів яких велику частку займають виробничі запаси.

Коефіцієнтний метод заснований на розподілі елементів оборотних коштів на дві групи залежно від зміни обсягу виробництва. Оборотні засоби, що входять у першу групу, залежать від обсягу виробництва. Розрахунок потреби в них проводиться аналітичним методом виходячи з їх розміру в минулому періоді і передбачуваного зростання обсягу виробництва (сировина, матеріали, готова продукція, незавершене виробництво). Друга група включає витрати майбутніх періодів, запчастини, малоцінні і швидкозношувані предмети, тобто всі види оборотних коштів, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. Нормування оборотних коштів другої групи проводиться на основі фактичних середніх залишків за минулий період.

Метод прямого рахунку полягає в розрахунку потреби в нормованих оборотних коштах по кожному їх елементу. Гідність цього методу полягає головним чином у тому , що він дозволяє точно визначити потребу в оборотних коштах. Однак він досить трудомісткий, вимагає високої кваліфікації економістів і в основному застосовується при вузькій номенклатурі матеріальних ресурсів. Метод використовується з метою уточнення потреби в оборотних коштах діючого підприємства або при організації нового підприємства, коли немає ще жодного статистичних даних, ні ритмічно діючого виробництва, ні сформованої виробничої програми.

Метод прямого рахунку вимагає визначення норм запасу і середньоденного витрати за окремими видами оборотних коштів. При нормуванні оборотних засобів необхідно враховувати залежність норм і нормативів від тривалості виробничого циклу, умов матеріально - технічного постачання (інтервалів між поставками, розмірів партій, які постачаються, віддаленості постачальників, швидкості перевезень) і умов реалізації продукції.