9.5. Україна як суб’єкт міжнародних правовідносин у сфері бжд

Україна є членом світового товариства і тому бере участь у багатьох договорах, програмах, угодах, які приймаються як на багатосторонній, так і на двосторонній основі і які підписують з боку України відповідні уповноважені на це органи. Підписаний документ набуває чинності в країні після ратифікації його Верховною Радою шляхом прийняття відповідного закону і підписання останнього Президентом України.

Україна підписала Програму дій «Порядок денний на XXI століття» на конференції в 1992 р. У 1997 р. на конференції «Ріо+5» наша країна підтвердила прагнення йти шляхом сталого розвитку. Того ж року в Україні на державному рівні було створено Національну комісію сталого розвитку, яку очолює перший віце-прем’єр-міністр уряду України (за посадою).

Група фахівців у 2000 році підготувала проект Концепції сталого розвитку України, який восени того ж року було обговорено на громадських слуханнях у Києві і Львові, і схвалено на засіданні Національної комісії сталого розвитку в грудні 2000 р.

Концепція сталого розвитку України розроблена як рамковий документ для підготовки відповідних законодавчих актів і покладена в основу розробки Стратегії сталого розвитку України.

Згідно з Концепцією «сталий розвиток в Україні - це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. Сталий розвиток розглядається як такий, що не тільки породжує і сприяє економічному зростанню держави, а й справедливо розподіляє його результати, відновлює довкілля та сприяє подоланню бідності».

Національні особливості переходу України на шлях сталого розвитку пов’язані з першочерговим розв’язанням проблем, які є характерними як для України, так і для інших країн з перехідною економікою.

Для сприйняття і впровадження принципів сталого розвитку в реальне життя громадян України необхідними умовами передусім є:

- розуміння необхідності впровадження принципів сталості;

- партнерство між гілками влади на місцевому, регіональному та державному рівнях;

- партнерство між владою, громадянами і громадськими об’єднаннями, приватним сектором;

- наявність громадянського суспільства;

- доступ громадськості до обговорення та прийняття рішень, консенсус при прийнятті рішень.

Концепція сталого розвитку України покладена в основу розробки Стратегії сталого розвитку України.

9.6. Управління , безпекою життєдіяльності в Україні

9.6.1. Основні засади державного управління безпекою життєдіяльності в Україні

Україна, як і кожна суверенна держава в нормах законодавства гарантує, стимулює та охороняє права і свободи своїх громадян, передбачає профілактичні заходи, а також покарання за протиправні дії. Згідно з Конституцією (Основним Законом) України, забезпечення безпеки життєдіяльності, захист населення від надзвичайних ситуацій є обов’язком держави.

Стаття 3 Конституції України проголошує, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

А стаття 16 Основного Закону країни визначає: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави».

Ці статті, як і низка інших, є юридичною базою зобов’язань держави щодо безпеки життєдіяльності.

«Кожна людина має невід’ємне право на життя… Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» (cт. 27 Конституції України).

«Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» (ст. 49 Конституції України).

«Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (ст. 50 Конституції України).

Державна система управління безпекою життєдіяльності є складовою частиною загальної системи управління державою. Тому основним (найголовнішим) завданням реалізації такої системи є її повна адаптація до системи управління державою.

Другим за ступенем важливості завданням є розробка передумов її існування (побудови, функціонування, удосконалення та ін.), що здійснюється за рахунок:

- розробки “правового поля”;

- розробки складу відповідних управлінських структур та їх повноважень, що реалізують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності;

- розробки системи взаємодій (загальних і конкретних) під час виконання функцій і завдань управління безпекою життєдіяльності.

Третій склад завдань державної системи управління - це складання передумов для розгортання нижчих систем управління: регіональних, галузевих, а також виробничих та ін. підприємств.

Четвертий склад завдань - це розробка змісту і характеру взаємодій між усіма системами управління.

Визначені завдання є основними. Їх склад в практиці управління постійно зростає відповідно до нових завдань кожної з систем управління, які зорієнтовані відносно напрямків удосконалення безпеки життєдіяльності.

Державна система повинна створювати правову і організаційно-методичну базу існування систем управління нижчого рівня (регіональних, галузевих, виробничих підприємств та ін.). Найбільш прийнятне це буде виглядати як типове положення про систему управління.

До функцій державної системи управління належать:

- планування робіт;

- розробка, прийняття і відміна нормативних актів;

- професійний відбір;

- навчання з питань безпеки;

- регламентація процесу праці;

- атестація робочих місць за умовами праці, паспортизація об’єкта;

- реєстрація і облік;

- експертиза;

- ліцензування і сертифікація;

- забезпечення безпеки обладнання, процесів, будівель, споруд і територій;

- забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, санітарно-побутового обслуговування, лікувально-профілактичного і медичного обслуговування;

- узгодження і видача дозволів;

- попередження про виникнення небезпечних ситуацій;

- розслідування і облік нещасних випадків; хронічних професійних захворювань і аварій;

- управління фондами;

- стимулювання охорони праці;

- пропаганда і виховання безпечної поведінки;

- наукове забезпечення;

- міжнародне співробітництво та інше.

Здійснення обов’язків держави, визначених Основним Законом, покладається на виконавчі органи державної влади та органи місцевого самоврядування, повноваження яких у цій сфері визначені законодавством. У своїй сукупності зазначені органи пов’язані між собою функціональною спрямованістю у вирішенні проблем безпеки життєдіяльності. У країні визначені центральні органи виконавчої влади, відповідальні за державне управління у певних сферах безпеки життєдіяльності, діє низка законів, інших нормативно-правових актів та державних програм у сфері профілактики окремих небезпек, створені сприятливі умови для розвитку громадських та наукових організацій, які займаються проблемами безпеки життєдіяльності.

До основних галузей безпеки життєдіяльності, які регулюються на державному рівні, належать цивільний захист населення, цивільна оборона, охорона здоров’я, санітарно-епідемічний стан, стан навколишнього середовища, охорона праці. Діяльність кожної з цих галузей регулюється відповідним законом. Крім того, у кожній галузі діє багато інших законів і нормативно-правових актів, що конкретизують, нормалізують, уточнюють діяльність всіх суб’єктів правовідносин.

Провідним органом, на який покладено основні функції, пов’язані із забезпеченням безпеки життєдіяльності населення України, є Кабінет Міністрів України, який як вищий виконавчий орган державної влади виконує такі функції в системі управління безпекою життєдіяльності:

- здійснює загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту;

- здійснює керівництво цивільною обороною;

- реалізує державну політику охорони здоров’я;

- призначає на посаду і звільняє Державного санітарного лікаря України;

- здійснює державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища;

- здійснює державне управління охороною праці.

Актуальність і невирішеність проблеми безпеки життєдіяльності населення нашої країни зумовили розробку проекту «Основних засад державної політики у сфері безпечної життєдіяльності населення до 2011 року». Відповідно до проекту «Основних засад» передбачається:

- удосконалення правового забезпечення питань безпечної життєдіяльності населення, у тому числі створення ефективного механізму реалізації чинного законодавства, застосування єдиних взаємоузгоджених підходів до правового регулювання взаємовідносин між окремими сферами безпеки життєдіяльності, гармонізація нормативно-правової бази із сучасними міжнародними вимогами;

- вдосконалення системи державного управління безпечною життєдіяльністю населення;

- освітньо-інформаційне та наукове забезпечення безпечної життєдіяльності населення;

- створення страхової системи від джерел небезпеки життєвого середовища.

Серед великої кількості нормативно-правових актів, що діють у сфері безпеки життєдіяльності, чільне місце посідає прийнятий 19.06.2003 р. Закон України «Про основи національної безпеки України». Він визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

У Законі визначено, що національна безпека це - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Об’єктами національної безпеки є:

- людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;

- суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище та природні ресурси;

- держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

- пріоритет прав та свобод людини і громадянина;

- верховенство права;

- пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

- своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

- чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

- демократичний цивільний контроль над військовою організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

- використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Серед пріоритетів національних інтересів України є забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів, а також розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення тощо.

У 1993 році при Кабінеті Міністрів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України. Рішення Національної ради та її бюро є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Відповідні ради функціонують також на громадських засадах при місцевих органах виконавчої влади.