8.6. Екстремальні ситуації криміногенного характеру та насильство

Гострою соціальною проблемою сучасності є злочинність. Кількість зареєстрованих у світі злочинів зростає в середньому щороку на 5%. Особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства, ґвалтування тощо). За умов економічної кризи, що спостерігалася останнім часом в нашій країні, за нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість людей, які схильні до скоєння кримінальних злочинів.

Останнім часом особливо швидко зростають такі злочини:

- організована злочинність (країни СНГ, італійська, російська мафії);

- бандитизм з ціллю пограбування;

- насильство та пограбування;

- захоплення заручників з метою викупу або шантажу;

- зґвалтування.

Засобами захисту від злочинних елементів є:

- самозахист (бойові борцівські прийоми, аерозольні балончики, газова чи пневматична зброя, різні види сигналізації);

- державні охоронні служби (МВС, СБУ, невідомча охорона, приватні охоронні фірми та ін.).

Під насильством, як правило, розуміють фізичну дію, але не треба забувати, що людина - це не лише тілесна істота, а ще й духовна, і тому психологічними засобами людині можна дошкулити не менше, ніж прямим фізичним насильством. Тому, в широкому розумінні цього слова, насильство - це будь-який зовнішній вплив на людину чи групу людей з метою підкорити їх волі того (чи тих), хто здійснює цей вплив.

За формою свого виявлення насильство може бути фізичним (силовим, сексуальним), психологічним, моральним, економічним, інформаційним.

Місце виявлення насильства - сім’я, трудовий, навчальний чи інший колективи, соціальні, релігійні, етнічні групи, народи.

Різноманітними є джерела та причини, що ведуть до насильства. Це – побутові конфлікти, злочинність, тероризм, війни.

ООН прийняла низку декларацій, конвенцій та інших документів, які в разі схвалення їх окремими державами вимагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так, наприклад, у Декларації ООН «Про викорінення насильства щодо жінок», до якої приєдналася і Україна, вказується, що до насильства можна віднести таке:

- фізичне, сексуальне та психологічне, яке має місце у сім’ї, включаючи побиття, сексуальне примушування щодо дівчат у сім’ї, насильство, що пов’язане з посагом, зґвалтування, позашлюбне насильство та насильство, що пов’язане з експлуатацією;

- фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівля жінками та примушування до проституції;

- фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або за потурання держави, де б це не відбувалося.

Домашнє насильство – чи насильство в сім’ї, як його називають в Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» - це такі дії одного члена сім’ї стосовно іншого, які порушують громадянські права та свободи людини або призводять до фізичного, психічного чи морального страждання. Суб’єктами та жертвами насильства в сім’ї стають: дружина чи чоловік; неповнолітні діти; престарілі батьки чи родичі; немічні родичі чи інваліди; усиновителі.

Насильство в сім’ї може мати форми фізичного, сексуального, психологічного, економічного впливу та примусу. Зараз виділяють насильство в сім’ї на гендерній основі. Це насильство однієї людини стосовно іншої на підставі її статевої ознаки.

Домашнє насильство має місце незалежно від соціального статусу, релігійних переконань, сексуальної орієнтації чи етнічного походження.

У 75% випадків домашнього насильства страждають діти. Жорстоке поводження з дітьми, примушування їх до жебрацтва - це особливий вид насильства в сім’ї, яке на превеликий жаль, стає все більш поширеним у світі і, зокрема, в Україні.

Насильство має місце також в інших колективах - серед груп підлітків, що збираються разом для проведення дозвілля, в навчальних групах, на роботі, у військових підрозділах.

Мобінг - таку назву отримало психологічне насильство групи людей, що безпосередньо спрямоване і систематично повторюється щодо, головним чином, однієї особи, на якій таке переслідування негативно відбивається. Назва терміна походить від англ, mob - натовп, банда, «своя компанія», нападати групою. Жертвою мобінгу може стати і молодий спеціаліст, і професіонал зі стажем, і жінка передпенсійного віку, і новий керівник колективу, у якого вже склалися певні традиції. У людини або групи людей, на яких спрямовано мобінг, зароджується відчуття незахищеності і немічності, що за подальшого тиску переростає у відчуття глибокої депресії. Подібний пресинг часто повторюється і продовжується досить тривалий час, тобто мобінг - це не тимчасовий конфлікт. Найчастіше початком мобінгу є якась конкретна психосоціальна ситуація, яка закінчується психіатричним або психосоматичним патологічним станом. Інакше кажучи, різниця між «конфліктом» і «мобінгом» полягає не лише у відповіді на питання «що і як зроблено?», а здебільшого у частоті та тривалості дії.

Причини мобінгу також можуть бути найрізноманітнішими, наприклад, новачок на робочому місці показав себе занадто грамотним, на думку оточення, фахівцем; хтось бажає вирішити якісь свої меркантильні завдання за рахунок колеги по роботі; сексуальні домагання; заздрощі; будь-який конфлікт.

Установлено, що в деяких європейських країнах, де рівень безробіття сягає критичної позначки, від мобінгу на робочому місці страждає до 17% співробітників окремих фірм. Найбільш поширений мобінг у середовищі «білих комірців», тобто службовців. Що престижніше місце, яке займає співробітник, то більша ймовірність того, що проти нього буде застосовано психотерор.

Мобінг шкодить не лише співробітнику-жертві, страждає і фірма, оскільки гальмується робочий процес. За оцінками німецьких фахівців, фінансова шкода від психотерору в середній західноєвропейській фірмі становить 25 - 75 тис. євро на рік.

Суїцид. В країні однією з основних причин суїциду є: високий рівень безробіття, стан психологічного здоров’я, алкогольна та наркотична залежність. Чимало молодих людей з острахом дивляться у своє майбутнє і вважають: навколишнє середовище - забруднене, суспільство - морально здрібніле, перспектив для нормального життя - жодних. „Рятівним” кроком для них може стати суїцид.

Згідно з „Медичною енциклопедією“ більшість самогубств - це наслідок психічної недуги. Спрощено можна представити таку схему причинно-наслідкових зв’язків суїциду: невдоволення життям - відчай - депресія - порушення психічного здоров’я - самогубство. Звісно, що у житті все набагато складніше.

Психологи поділяють самогубства на такі чотири основні категорії:

Фаталістичне самогубство. Воно, як правило, викликане надміру суворим контролем суспільства над особою, що значно обмежує її свободу. Жертва живе ніби із зав’язаними очима, не бачить перед собою світлого майбутнього.

Анемічне самогубство. Самогубці не спроможні раціонально дати раду труднощам. І для того, щоб вийти зі скрутного становища, вирішують покінчити порахунки із життям. Також таке відбувається, коли звичні відносини людини із суспільством раптово і шокуюче змінюються.

Егоїстичне самогубство. Як вважають, його корені - у відчуженості. Ті, хто стає жертвами егоїстичного самогубства, є переважно „самі по собі”. Їх уже ніщо не пов’язує із довколишнім світом і не ставить у залежність від нього. Як правило, такі люди - меланхоліки, схильні до усамітнення.

Альтруїстичне самогубство. Людина тісно пов’язана з колективом і задля нього готова іти на будь-які жертви. Приклад - японські льотчики — камікадзе часів другої світової війни. Також до цієї категорії можна зарахувати тих, хто здійснив самоспалювання аби привернути увагу до якого-небудь руху чи суспільної проблеми.

Повна неспівмірність далеких від життя і нездійсненних мрій та реальної дійсності може викликати відчай і довести до самогубства. До речі, чоловіки гірше переносять поразки і стреси, а відтак - відсоток смертей внаслідок самогубств серед „сильної половини” є більшим, аніж серед жінок. Частково це пояснюється тим, що на чоловіках лежить відповідальність за матеріальний стан сім’ї. Більшість керівних посад займають чоловіки, що також пов’язано з нервовим напруженням. Жінки тверезіше мислять, усіма силами намагаються знайти вихід зі складного морального лабіринту.

Як відомо, профілактика завжди діє краще, аніж лікування. Тому, при підозрі, що з співробітником коїться щось не те, слід виявити підвищену увагу до нього. Причиною для занепокоєння можуть стати: різні зміни в зовнішності, безнадія, тривога, затяжна депресія, безпричинний плач, схильність до усамітнення, проблеми зі сном, втрата апетиту. Вчасно надана поміч кваліфікованого психолога чи просто спокійна розмова з добрим другом здатні повернути людину, допомогти їй знайти бодай якийсь маленький „стержень життя”. Як показує досвід багатьох зарубіжних країн, значну допомогу у профілактиці суїциду надають телефони довіри та консультації психологів.

В будь-якому випадку слід пам’ятати, що людське життя схоже на зебру (біла смужка - чорна смужка, біла, чорна...). І якщо настане „чорна” смуга у житті вона неминуче зміниться на „білу”, але для цього необхідно докласти певних зусиль.