8.3. Соціальні і політичні небезпеки

Крім визначених небезпек (відносно безпеки життєдіяльності), існують також соціальні і політичні небезпечні фактори, що формують стан суспільства.

Соціальні і політичні небезпеки, спричинені проблемами життєдіяльності мають дуже складну природу. Суть цієї природи складає накопичення наслідків постійно діючих, конфліктних, стресових та інших негативних ситуацій. У більшості випадків небезпека виражається у співвідношенні кількості людей, що беруть участь у конфліктах і відокремлені від суспільства відносно чисельності самого суспільства.

В цьому разі суть небезпеки має прояви не тільки у визначеному співвідношенні. Небезпека також існує у вигляді причини, яка виникає в разі розподілу суспільства (причини конфлікту).

Види небезпек суспільства (соціальні і політичні небезпеки, що спричинені проблемами безпеки життєдіяльності) мають такий вигляд:

1) Наявність конфлікту, що може перейти в негативні для суспільства наслідки в межах проблем безпеки життєдіяльності:

- наявність екологічної деградації середовища;

- загроза деградації продукції сільськогосподарського виробництва (продукції харчування);

- існування деградації самого суспільства;

- наявність (чи можливість) воєнного конфлікту;

- деградація національних відносин та іншого.

2) Загроза розподілу суспільство-людина:

- наявність протиріч суспільство-людина;

- наявність протиріч суспільство-натовп;

- існування протиріч суспільство-партія;

- існування протиріч суспільство-система управління та інше.

3) загроза виникнення конфлікту між окремими групами (колективами) суспільства:

- керівництво-колектив;

- колектив-людина;

- мешканці-мешканці;

- колектив-колектив;

- “юрба”-“юрба”.

Визначені види небезпек складають передумови для комплексної системи їх вивчення: природи, виникнення, існування, дії (на людину).

В умовах нестабільності суспільства, можливості виникнення конфліктів інформація відіграє важливу роль у справі підтримання злагоди в людських відносинах, а також у суспільстві. Значна частина інформації, яка пов’язана з безпекою життєдіяльності за своєю природою, носить негативний характер. Тому треба дуже ретельно відноситися до змісту інформації і, головне виключити можливість попадання в ЗМІ дезінформації, неперевірених фактів, перебільшених статистичних матеріалів та іншого. Все це може призвести до ускладнення взаємовідносин, поглиблення конфліктів і, як результат - небажані негативні наслідки. У глобальному плані дезінформація сама по собі стає джерелом небезпек, які в суспільстві в багатьох випадках бувають тяжкими. Як показали останні міжнародні конфлікти в Югославії, а також у Чечні одночасно з будь-якими конфліктами йдуть “інформаційні війни”. І перемога в конфлікті, ще не означає перемогу в “інформаційній війні”, що автоматично перед світовим суспільством, в його уяві, складає чуття глибокої кризи і моральної поразки.

Значні конфлікти в суспільстві з одночасним виникненням небезпеки пов’язуються з економічною діяльністю, особливо її нестабільністю. Нестабільність такої діяльності в будь-який час розшаровує суспільства в умовах падіння виробництва, зниження запитів ринку на продукцію, краху економічної системи. Тому до небезпеки слід віднести і розшарування суспільства в умовах кризи економічної діяльності.

Соціальні небезпеки. В основу визначення соціальних небезпек, спричинених низьким духовним рівнем, покладено цінності і компоненти суспільства та людини. Існують дві ціннісні компоненти, співвідношення між якими характеризує стан суспільного життя.

Перша ціннісна компонента - цінності культури суспільства. Друга ціннісна компонента - ціннісна орієнтація особистості. Зв’язок між цими двома крайніми компонентами культури - найважливіший цементуючий і стимулюючий початок всього суспільного життя. І навпаки - порушення цього зв’язку визначає глибоку духовну кризу. В сучасному суспільстві у поєднанні будь-яких складових суспільного життя і усвідомленості його цілісності велика роль належить інтелігенції. Вона виконує роль духовного та інтелектуального посередника в системі суспільних зв’язків. Але інтелігенція може справитися з цією роллю за умов непорушення її усвідомлення, коли воно само засновується на відповідних посиланнях світоглядного характеру. Одна з цих особливостей сучасної духовної кризи інтелігенції є різкий зворот від атеїстичного світоусвідомлення до релігійного. І тому криза в світоглядній орієнтації інтелігенції теж являє собою небезпеку соціального стану суспільства.

На фоні змінених орієнтирів суспільство потерпає від соціальних небезпек, які викликали зміни і втрати загальнолюдських цінностей і орієнтацій значної кількості населення.

Результатом зміни світу цінностей і орієнтирів частини суспільства є бродяжництво, проституція, п’янство, алкоголізм, тютюнокуріння, наркоманія, захворювання на СНІД.

Визначені соціальні небезпеки формують у людському середовищі “групи ризику”. “Групи ризику” впливають на стан суспільства шляхом підвищення чисельності кримінальних злочинів, втягування в свої лави все нових представників здорової частини суспільства, підривання здоров’я людей, що їх оточують, погіршують генофонд нації.

Вищезгадані негативні явища в суспільстві (бродяжництво, проституція та ін.) створюють негативне коло, причини якого, в більшості випадків, пов’язані між собою.

В першу чергу слід відзначити наявність ряду моральних факторів, які розподіляють суспільство на робітників комерційних структур, сумісних підприємств та робітників державного сектору економіки. Неспіввідношеність платні в обставинах низьких заробітків і нерегулярних виплат викликають незадоволення роботою у працівників державного сектору.

Загостреність обставин викликають також незадовільний стан умов праці, проживання і побуту. Вся сукупність обставин збільшує ступінь соціального напруження.

Це може стати передумовою виникнення страйку, а за розвитком відповідних негативних явищ і умов піти в своєму розвитку аж до повстання чи революції.

Такий розвиток подій завжди, навіть в ретельно організованих суспільних змінах супроводжується виникненням стихійних угруповань, які здійснюють свої плани наживи за рахунок мародерства і вандалізму серед населення, що в своєму подальшому розвитку закінчується тяжкими наслідками актів тероризму.

Необхідність усвідомлених знань розвитку соціальних небезпечних факторів пов’язана з розумінням - куди може привести сукупний їх розвиток і як може потерпіти населення від необачливих дій стихійного характеру.

Найбільше від чого може потерпіти людина це від помилок розуміння свого стану в суспільстві. Щоб орієнтуватися в цьому світі, щоб його розуміти, людина повинна визначити, які її дії матимуть підтримку і схвалення, а які навпаки - викликатимуть недовіру і непорозуміння відносно суспільства. Визначена для себе система спілкування із суспільством складає передумови подальшого прогнозу під час взаємодій із суспільством. Це вже здійснюється за набутим досвідом і складає систему самооцінки людини до своїх дій. Розуміння критеріїв самооцінки і оцінки вчинків інших людей дається завдяки усвідомленню ціннісного і нормативного змісту культури.

Найбільш суттєва характеристика системи цінностей складається з того, що якраз тут сконцентровані уявлення людей про смисл їх життя. Неадекватність системи оцінок, що застосовує людина, призводить до конфліктної ситуації її з суспільством. Неадекватність оцінок завжди викликає відповідну реакцію з боку людини - морального та психологічного походження. Накопичення таких реакцій у людини сприяє відчуттю відповідного дискомфорту і непрогнозованій поведінці.

Соціальними називаються небезпеки, що широко розповсюджуються в суспільстві і загрожують життю і здоров’ю людей. Носіями соціальних небезпек є люди, що створюють певні соціальні групи, і розповсюдження соціальних небезпек зумовлено особливостями поведінки цих людей.

Соціальні небезпеки досить чисельні, наприклад, всі протиправні (незаконні) форми насилля, вживання речовин, що порушують психологічну і фізіологічну рівновагу людини (алкоголь, наркотики тощо), шахрайство, шарлатанство, самогубство тощо. Причини соціальних небезпек породжуються соціально-економічними процесами, що відбуваються у суспільстві.

Соціальні небезпеки можуть бути класифіковані за певними ознаками.

1. За походженням можуть бути визначені такі групи небезпек:

- небезпеки, пов’язані з психічним впливом на людину (шантаж, шахрайство, крадіжки тощо);

- небезпеки, пов’язані з фізичним насильством (розбій, бандитизм, терор, зґвалтування, утримання заручників);

- небезпеки, пов’язані з вживанням речовин, що руйнують організм людини (наркоманія, алкоголізм, паління);

- небезпеки, пов’язані з хворобами (СНІД, венеричні захворювання);

- небезпеки самогубства.

2. За масштабами подій соціальні небезпеки можна розділити на:

- локальні;

- регіональні;

- глобальні.

3. За статево-віковими ознаками поділяють соціальні небезпеки, що характерні для дітей, молоді, жінок, людей похилого віку.

Шантаж - у юридичній практиці розглядається як злочин, що полягає в загрозі розкриття, розголошення ганебних відомостей з метою отримати які-небудь вигоди (зиск, користь). Шантаж, як небезпека, негативно впливає на нервову систему.

Бандитизм - це організація збройних банд з метою нападу на державні та громадські установи або на окремих осіб, а також участь в таких бандах і здійснених ними злочинах.

Розбій - злочин, що полягає в нападі з метою оволодіння державним, громадським або особистим майном із застосуванням насильства або загрозою насильства небезпечного для життя і здоров’я осіб, що зазнали нападу.

Зґвалтування - статеві зносини з застосуванням фізичного насильства, погроз з використанням безпорадного стану потерпілої.

Утримання заручників - суть злочину полягає в захопленні людей одними особами з метою примусити виконати іншими особами певних вимог.

Політичні небезпеки виникають як результат розвитку різних видів політичних конфліктів. В історії різних країн найбільш часто мають місце конфлікти на міжнаціональному і міждержавному рівні, як результат духовного гноблення, політичного тероризму, а також ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни.

Динаміка і тенденції розвитку конфліктів на будь-якій основі визначаються цілим угрупованням факторів: ступенем складності причин і умов, що їх викликали; силою емоційних переживань учасників; ступенем рішучості сторін добиватися досягнення своїх цілей; реальними можливостями задоволення претензій сторін; наявністю матеріальних, фінансових, організаційних засобів у сторін; готовністю учасників йти один одному назустріч; втручанням зовнішніх факторів та іншими. Суворо кажучи, двох абсолютно однакових конфліктів немає. Однак, у будь-якому з них можна визначити ті чи інші типологічні риси.

Як соціальні конфлікти, так і політичні дії можна кваліфікувати за різними основами: причинами, що їх народили; за складом конфліктуючих сторін - міжособистісні, внутрішньогрупові, міжгрупові, міжкласові, міжнаціональні, міжнародні; за динамікою розвитку - що гостро протікають, швидко розвиваються, загострюються, згасають, розростаються, хронічні, за формою дії сторін - з використанням насильства чи за його відсутності; за соціальними чи політичними цілями та їх наслідками.

Конфлікти, які розвиваються за напрямом перетворень соціально-політичних відносин, поділяють суспільство на непримиримі сторони, що борються одна з іншою до поразки однієї з них. В таких умовах більшість попередніх політичних інститутів буде порушена, а основним методом боротьби стає фізичне насильство з обох сторін. Існує загроза (небезпека) розпаду і самого суспільства, в якому непримиримо зштовхуються основні соціальні групи. Таке суспільство може зберігатися тільки в тому випадку, коли правляча політична група здатна знайти адекватні механізми регулювання існуючого конфлікту.

Як форма соціально-політичного конфлікту війна супроводжує всю історію розвитку світового суспільства. Наша епоха теж не є винятком, її обличчя визначається в загальній мірі озброєними сутичками, в тім числі двома світовими війнами. Взагалі, за останні п’ять з половиною тисяч років у світі мали місце близько 14,5 тисяч великих і малих війн, в ході яких загинуло, померло від голоду і епідемій більш як 3,6 мільярда людей.

Аналіз будь-якої війни передбачає розглядання ряду питань, серед яких основними є:

- суттєвість війни як феномену політики;

- озброєні сили як фактор політики;

- типи військових конфліктів;

- політичні наслідки військових конфліктів;

- можливості запобігання війні і повного її усунення з життя суспільства.

Одночасно з виникненням політичних форм організації суспільного життя з’являються і спеціалізовані органи для ведення війни - озброєні загони людей. Їх функцією стає боротьба як проти зовнішнього ворогу, так і проти внутрішніх угруповань, що роблять спробу скинути існуючу владу. Через деякий час ці органи спеціалізуються, утворюючи важливіші частини державного апарату. Найбільш універсальна їх назва - армія чи озброєні сили. В існуванні держави армія розглядається як орган, що призначений для проведення політики засобами озброєного насильства.

Спираючись на здібності армії до ведення війни, держава використовує її як інструмент зовнішньої і внутрішньої політики. В зв’язку з цим закономірно встає питання про співвідношення між громадянською і військовою частинами керуючої політичної групи держави.

Армія як частина держапарату є важливим інструментом політики. У цьому зв’язку представляються за необхідне участь армії в політиці. Але, з іншого боку, перевага “військових” над “громадянською” частиною “за влади в державі” - приносить автоматично напруженість в стосунках з іншими державами, а також між національностями в багатонаціональній державі. Тому забезпечення рівноваги між “військовими” і “громадянськими” угрупованнями у владі є одним з найважливіших напрямів досягнення злагоди в суспільстві країни.

Крім визначених складових державної політики по запобіганню виникненню конфліктних ситуацій є:

- управління конфліктними ситуаціями;

- відбудова гнучкої державної політики на рівні країна-регіони;

- адресна допомога тим, хто потребує захисту і підтримки;

- участь у міжнародних об’єднаннях, що допомагають запобігати національним негараздам;

- формування фондів, що підтримують державну політику у сфері запобігання і подолання конфліктних ситуацій.

На теперішній час країна в своїй економічній діяльності переходить до нового багатоукладного господарства. Тому нові форми діяльності, де працює значна кількість населення також потребує складання відповідного захисту. Забезпечення безпеки економічної діяльності потребує:

- чіткого законодавства;

- встановлення відповідних механізмів реалізації цього законодавства;

- використання досвіду наслідків “роботи” цього законодавства для забезпечення його удосконалення;

- створення відповідної інфраструктури для реалізації державної політики "на місцях".

8.4. Війни

Війна - це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова - крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час Другої світової війни в СРСР (1941 -1945 pp.) загинуло близько 55 млн. чоловік, було повністю знищено 1710 міст та 70 тис селищ. Під час в’єтнамської війни в 60-ті роки XX ст. було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тис. американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань під час військових дій завдаються величезні збитки навколишньому середовищу.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та довкілля становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіми та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження ґрунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тис. чоловік, під смертельне радіоактивне опромінення підпало 195 тис. чоловік.

Потім ядерна зброя була виготовлена та випробувалась у СРСР (1949 р.), У Великобританії (1952 р.), у Франції (I960 p.), У Китаї (1964 p.). Зараз у науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні 30 країн її вже мають.

На сьогодні в світі є понад 50 000 ядерних бойових головок - на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1 600 000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу.

Великої шкоди людству завдали наземні, підземні та підводні випробування атомної зброї.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій у Кореї (1951-1955 pp.) та у війні у В’єтнамі (1964-1973 pp.), де для дестабілізації природного середовища скинули 14 млн. бомб і снарядів, розпорошили 5700 т гербіцидів «ейджент-орандж», близько 23 000 т дефоліантів, 170 т сильнодіючої отруйної речовини діоксину. Від них постраждало 2 млн. чоловік. Хімічними речовинами було отруєно 202 000 га лісу та 1,11 млн. га території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. У 1943-1944 роках на шляхах наступу радянських військ в спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і розміщували серед здорових. Матеріали Нюрнберзького процесу (1945-1946 роки) показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної зброї. Активно розробляла біологічну зброю і Японія. У Кореї в 1951 році американці скинули бактеріологічні бомби, в результаті чого виникла епідемія лихоманки Денге (геморрагічна лихоманка). Пізніше декілька сотень тисяч кубинців постраждали від цієї лихоманки, навмисне завезеної із США.

І хоча рішеннями ООН проголошена перемога над чумою, віспою, сибірською виразкою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами.

У XX столітті воєнні дії проводились доволі активно. За приблизними даними, після закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 млн. чоловік. Наведемо приклади локальних військових конфліктів середини та кінця XX століття. Це війна у В’єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні та низка інших «малих» війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того супроводжувалась глибоким руйнуванням біосфери.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн та збройних конфліктів.