
- •1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
- •1.1. Мета, значення і завдання безпеки життєдіяльності
- •1.2. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності
- •1.2.1. Системно-структурний підхід та системний аналіз - методологічна основа безпеки життєдіяльності
- •1.2.2. Система “людина — життєве середовище” та її компоненти
- •1.2.3. Рівні системи “людина - життєве середовище”
- •1.3. Основні положення дисципліни безпека життєдіяльності
- •1.4 Історія розвитку науки про безпеку життєдіяльності
- •1.5. Сфери забезпечення життєдіяльності
- •1.6. Проблеми, принципи і способи забезпечення життєдіяльності людини в сучасних умовах
- •1.6.1. Проблеми життєдіяльності
- •1.6.2. Принципи забезпечення життєдіяльності населення
- •1.6. 3. Способи забезпечення життєдіяльності населення
- •Іі. Небезпеки життєвого середовища
- •2 1.Небезпеки та їх класифікація
- •2.2. Характеристика небезпек
- •2.3. Класифікація джерел небезпек та чинників небезпек
- •2.4. Ризик та його види у сфері безпеки життєдіяльності
- •2.5. Управління ризиком
- •Ііі. Фізіологічні чинники забезпечення безпеки людини
- •3.1. Людина як біологічний та соціальний суб’єкт
- •3.2. Людина та її біологічні і соціальні ознаки
- •3.3. Діяльність людини
- •3.4. Фізіологічні особливості організму людини
- •3.4.1. Загальні поняття про фізіологічні системи та психіку людини
- •3.4.2. Структура і властивості сенсорної системи людини
- •3.4.3. Характеристика основних аналізаторів, що забезпечують безпеку життєдіяльності
- •3.5. Значення нервової системи в життєдіяльності людини
- •3.6. Загальні уявлення про обмін речовин та енергії
- •3.7. Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини
- •IV. Психологічні та соціальні основи забезпечення безпеки людини
- •4.1.Психологічні особливості людини
- •4.1.1. Психіка людини і безпека життєдіяльності
- •4.1.2. Психічні процеси
- •4.1.3. Психічні стани
- •4.1.4. Психічні властивості
- •4.2. Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров’я
- •4.2.1. Основні визначення здоров’я
- •4.2.2. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
- •4.2.3. Вплив навколишнього природного середовища на здоров’я людей
- •4.3. Негативний вплив на людство антропогенних порушень біосфери
- •4.4. Забруднення харчової сировини й продуктів
- •4.5. Вплив забруднювальних речовин на організм людини
- •4.6. Профілактика радіоактивного забруднення харчових продуктів
- •4.7. Харчування в умовах радіаційного забруднення
- •4.8. Методи виведення шкідливих речовин з організму людини
- •V. Середовище життєдіяльності людини як елемент системи «людина - життєве середовище»
- •5.1. Природне середовище
- •5.1.1. Значення природного середовища в життєдіяльності людини
- •5.1.2. Рівновага в природному середовищі
- •5.2. Техногенне середовище
- •5.2.1. Виробниче та побутове середовище
- •5.2.2. Значення людського чинника у безпеці життєдіяльності людини
- •5.3. Соціально-політичне середовище
- •5.4. Сучасне урбанізоване середовище
- •5.5. Основні небезпеки в урбанізованому середовищі
- •5.6. Небезпеки, що пов’язані з експлуатацією та утриманням житла
- •5.7. Особливі заходи безпеки в багатоповерхових будинках
- •5.8. Загальні правила користування і поведінки у приміщеннях багатоповерхових будинків
- •5.9. Безпека дорожнього руху в місті
- •VI. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори
- •6. 1. Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих факторів
- •6.2. Фізичні чинники небезпеки
- •6.2.2. Вібрація
- •6.2.3. Захист від електромагнітних полів і випромінювань
- •6.2.4. Захист від ультрафіолетових випромінювань
- •6.2.5. Захист від інфрачервоного випромінювання
- •6.2.6. Інфразвук
- •6.2.7. Ультразвук
- •6.2.8. Іонізуючі випромінювання
- •6.2.9. Захист при роботі з персональними комп’ютерами
- •6.2.10. Лазерне випромінювання
- •6.2.11. Електробезпека
- •6.3. Хімічні фактори небезпеки
- •6.4. Біологічні фактори небезпеки
- •6.5. Психологічні фактори небезпеки
- •VII. Дії при надзвичайних ситуаціях природного походження
- •7.1. Землетрус
- •7.2. Вулканізм
- •7.3. Зсуви та обвали
- •7.5. Каменепади
- •7.6. Сель
- •7.7. Снігові лавини
- •7.8. Хуртовина
- •7.9. Ожеледиця
- •7.10. Катастрофічне затоплення
- •7.11. Лісові та торф’яні пожежі
- •7.12. Метеорологічні стихійні явища
- •7.13. Урагани, шквали, смерчі, гроза
- •7.14. Посуха
- •7.15. Злива
- •7.16. Блискавка
- •Viіi. Соціально-політичні, комбіновані небезпеки
- •8.1. Загальні закономірності виникнення небезпек
- •8.2. Конфлікти
- •8.3. Соціальні і політичні небезпеки
- •8.5. Тероризм
- •8.6. Екстремальні ситуації криміногенного характеру та насильство
- •8.7. Дії при екстремальних ситуаціях криміногенного характеру та способи їх уникнення
- •8.7.1. Небезпека у натовпі
- •8.7.2. Способи запобігання майнових злочинів
- •8.7.3. Рекомендації щодо забезпечення безпеки транспортних засобів:
- •8.7.4. Заходи застереження, які допоможуть вберегтись від насилля:
- •8.7.5. Основні рекомендації щодо забезпечення безпеки особистого майна
- •8.7.6. Психологія спілкування в конфліктних ситуаціях:
- •8.7.7. Рекомендації щодо забезпечення особистої фізичної безпеки:
- •8.7.8. Технічні засоби захисту широкого вжитку
- •8.7.9. Спеціальні засоби захисту
- •8.8. Комбіновані небезпеки
- •8.8.1. Природно-техногенні небезпеки
- •8.8.1.1 Кислотні дощі
- •8.8.1.2 Пилові бурі
- •8.8.1.3. Парниковий ефект
- •8.8.1.4. Порушення озонового шару
- •8.9. Природно-соціальні небезпеки
- •8.10. Соціально-техногенні небезпеки
- •Іх. Управління безпекою життєдіяльності
- •9.1. Загальні принципи управління безпекою життєдіяльності
- •9.2. Цілі та завдання системи управління
- •9.3. Функції управління безпекою життєдіяльності
- •9.4. Управління бжд на глобальному рівні
- •9.5. Україна як суб’єкт міжнародних правовідносин у сфері бжд
- •9.6. Управління , безпекою життєдіяльності в Україні
- •9.6.1. Основні засади державного управління безпекою життєдіяльності в Україні
- •9.6.2. Інформаційне забезпечення системи управління
- •9.6.3. Система державних органів управління і нагляду за безпекою життєдіяльності
- •9.6.4. Управління системою цивільного захисту
- •9.6.5. Управління цивільною обороною
- •9.7. Система управління безпекою життєдіяльності на підприємстві
- •9.8. Контроль та нагляд за безпекою життєдіяльності
- •Х. Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях
- •10.1. Надзвичайні ситуації та їх види
- •10.2. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій
- •1) У режимі повсякденної діяльності:
- •2) У режимі підвищеної готовності:
- •3) У режимі діяльності за надзвичайної ситуації:
- •4) У режимі діяльності за надзвичайного стану здійснюються заходи відповідно із Законом України «Про надзвичайний стан».
- •10.3. Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях
- •10.4. Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій
- •10.5. Надання долікарської допомоги потерпілому
- •10.5.1. Загальні принципи надання долікарської допомоги
- •10.5.2. Надання долікарської допомоги при враженні діяльності мозку, зупинці дихання та серцевої діяльності
- •10.5.3. Допомога при кровотечах та ушкодженнях м’яких тканин
- •10.5.4. Перша допомога при вивихах, розтягуваннях і розривах зв’язок та при переломах кісток
- •10.5.5. Долікарська допомога при термічних впливах та хімічних опіках
- •10.5.6. Допомога при отруєннях
- •10.5.7. Надання першої допомоги при утопленні
- •10.6. Особливості медичного забезпечення при виробничих аваріях, катастрофах та стихійних лихах
- •10.6.1. Медичне забезпечення при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах
- •10.6.2. Медичне забезпечення при затопленнях та повенях
- •10.6.3. Медичне забезпечення при землетрусах
- •10.6.4. Медична допомога при пожежах
- •10.6.5. Особливості медичної допомоги при виникненні епідеміологічного осередку
- •10.7 Засоби і заходи, спрямовані на запобігання негативній дії джерел небезпеки
- •Література
7.11. Лісові та торф’яні пожежі
Пожежі в лісі виникають Внаслідок дій деяких природних факторів. Часто трапляється, що ліс підпалює блискавиця. На території України блискавиці викликають біля 5% лісових пожеж.
Головним же чином лісові пожежі виникають з вини людини. Причиною лісової пожежі може бути:
• кинутий запалений сірник, непогашена цигарка;
• непогашене вогнище, яке розводилось в місцях з підсохлою травою, на лісосіках із залишками порубки, під кронами дерев, у старих горільниках;
• хтось випалював траву на лісових прогалинах.
Головним серед природних факторів є блискавиця.
У залежності від виду матеріалу, що горить, пожежі в лісі бувають низові, підземні (торф’яні) та верхові.
Найбільш розповсюдженими в лісі є низові пожежі, на їх частку припадає біля 80% всіх випадків пожеж. Вони розвиваються в результаті згорання хвойного підліску, живого покриву (моху, лишайнику, трав’янистих рослин, чагарників) та підстилки (опалого листя, сушняку, хмизу, вітролому тощо). При таких пожежах палають нижні частини дерев, суха трава. Швидкість розповсюдження - від 1 до 3 м у хвилину, висота полум’я досягає 5-50 см. Низова пожежа знищує запаси лісової підстилки, насіння деревних порід, які впали на землю, молоді пагінці. Великі дерева від такої пожежі не потерпають.
У свою чергу низові пожежі поділяються на стійкі та біглі.
Біглі низові пожежі характеризуються кромкою полум’я, що швидко рухається, й димом, звичайно, світло-сірого кольору. В деяких випадках швидкість розповсюдження полум’я може досягати декількох сотень метрів на годину. Просування таких пожеж проходить нерівномірно.
Стійкі низові пожежі характерні тим, що вони повністю спалюють надґрунтовий покрив, висота полум’я вище, чим у біглих, і досягає 2 м, але швидкість розповсюдження вогню невелика і не перевищує ста метрів на годину.
Верхова пожежа найбільш небезпечна для лісу і характеризується тим, що при ній горить не тільки надґрунтовий покрив, а й полог деревостою. Вона розвивається від низової пожежі і можлива при сильному вітрі: вогонь просувається по кронам дерев зі швидкістю до 0,2-0,6 км/год., а при сильному вітрі - до 5-25 км/год. Дим темного кольору.
При верховій пожежі виділяється велика кількість тепла, яке сприяє утворенню сильних висхідних потоків повітря над пожежею та переносу палаючих частинок. Так виникають нові місця пожежі. Висота полум’я може підніматися на висоту до 100 метрів.
Верхова пожежа не може довго продовжуватись без супутньої низової пожежі Торф’яні (підземні) пожежі часто виникають в кінці літа, як продовження низових або верхових. Заглиблення низової пожежі починається біля стволів дерев, потім воно поширюється в усі боки до декількох метрів за добу. Однак торф’яні пожежі можуть і не бути результатом лісових. Вони часто охоплюють величезні простори і дуже важко піддаються гасінню. Вони особливо небезпечні, тому що горіння виникає під землею, створюючи порожні місця у торфі, який уже згорів, і в ці порожнини можна провалитися. А це майже завжди призводить до великих опіків. При такій пожежі треба завжди уникати торф’яних боліт. Ознака підземної пожежі - гаряча земля, з-під ґрунту йде дим.
За швидкістю поширення вогню (рух окрайки пожежі) і висотою полум’я лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.
Таким чином, лісові та торф’яні пожежі становлять собою небезпечне стихійне явище, при котрому вогнем знищуються великі матеріальні цінності та можливе ураження людей. Небезпечними факторами є:
- висока температура, яка викликає загорання предметів, які можуть горіти, та ураження людей;
- задимлення великих районів, яке спричиняє подразливу дію на людей та утруднює боротьбу з пожежею;
- обмеження видимості тощо.
Наштовхнувшись у лісі на невелику низову пожежу, потрібно вжити заходів, щоб зупинити її. Невелику пожежу можливо зупинити без спеціальних засобів: збиваючи полум’я віником із зелених гілок, мішковиною, брезентом або одягом, закидаючи окрайку пожежі землею. Слід запам’ятати, що таким способом можна гасити пожежу тільки там, де палаючий верхній шар легко змітається у бік вогню. Якщо є трава та кущі - цей спосіб для гасіння пожежі непридатний.
Якщо не можна боротися з вогнем, у більшості випадків від нього достатньо піти. Швидкість пішохода - більше 80 м на хвилину, низової пожежі - до 3 м на хвилину. Йти треба в навітряний бік, перпендикулярно кромці пожежі, по просіках, дорогах, полянах, берегах річок та струмків. При сильному задимленні рот та ніс потрібно прикрити мокрою ватно-марлевою пов’язкою, рушником, частиною одягу.
Інколи можна перебігти і фронт верхової пожежі - головне не дихати, щоб не обпалити легені.
При задусі від диму, то до безпечного місця слід добиратися повзком, щільно притиснувшись до землі, тому що повітря внизу, біля трави менш задимлене і значно чистіше.
Попередження лісових пожеж. Локалізація та гасіння пожеж є серйозною небезпекою для тих, хто це проводить. Тому при гасінні пожеж необхідно виконувати заходи перестороги та надавати допомогу та взаємодопомогу.
Багато лісових пожеж трапляється від непогашених вогнищ. Щоб цього не трапилось, необхідно виконувати спеціальні правила по поводженню з вогнем у лісі.
Забороняється розводити багаття в хвойних посадках, на ділянках пошкодженого лісу, де є вітровал, на торф’яниках, в місцях з висохлою травою або під кронами дерев.
В інших місцях для приготування вогнища необхідно вибрати майданчик, на ньому лопатою обкопати коло діаметром біля 50 см і тільки після цього в центрі кола розпалювати багаття.
Після закінчення горіння, багаття слід залити водою та засипати землею до повного закінчення тління вуглів.
У періоди високої пожежної небезпеки, в спекотні та сухі літні дні, коли відносна вологість повітря становить 30-40%, розводити багаття в лісі категорично забороняється.
При гасінні лісової пожежі можна отримати опіки відкритих ділянок тіла, отруїтися димом або отримати поранення.
При термічних опіках не можна:
- торкатися руками до обпечених місць;
- проколювати пухирі;
- відривати прилиплі до місць опіків частини одягу - при цьому швидко станеться забруднення рани мікробами.
Перша допомога при опіках повинна бути направлена на припинення впливу високої температури на потерпілого: слід загасити одяг, який палає, винести потерпілого із зони високої температури тощо.
Потім необхідно закрити обпалену поверхню сухою пов’язкою для попередження інфікування обпаленої поверхні. Слід пам’ятати, що всілякі додаткові пошкодження та забруднення опікової поверхні небезпечні для потерпілого.
При невеликих опіках рекомендується протерти рану тампоном, змоченим спиртом, потім накласти пов’язку із стерильного бинта.
При пораненні треба відразу прийняти заходи по дезінфекції рани, використовуючи розчин йоду, зеленкою та інші препарати в порошках, розчинах, мазях. Не можна промивати рану водою, торкатися її руками.
Ранам завжди супутні кровотечі. Одним з перших необхідних заходів, який потрібно виконати - це зупинити кровотечу.
Не можна очищати рану ні до, ні після зупинки кровотечі, оскільки це може збільшити кровоплин. Проте необхідно тампоном прибрати бруд з рани, для чого треба вимити руки, щоб під час надання допомоги не занести в рану інфекцію.
Тампон змочують зеленкою, шкіру навкруг ранки оброблюють розчином йоду та накладають пов’язку. Подряпини можна просто змастити зеленкою або розчином йоду.