1.4 Історія розвитку науки про безпеку життєдіяльності

Проблеми захисту людини від небезпек в різних умовах її перебування виникли одночасно з появою на Землі наших далеких предків. На зорі людства небезпечними могли бути природні явища і представники біологічного світу. Активно впливаючи на організм людини вони збільшували або зменшували вік життя людини, створювали сприятливі або несприятливі умови існування. До факторів зовнішнього середовища відносяться температура, вологість повітря, вітер, сонячна радіація, флора і фауна, рельєф місцевості, джерела води тощо.

З розвитком цивілізації людина поступово втрачала окремі індивідуальні навички, що набули її предки у боротьбі із природною стихією. Крім того упродовж певного часу стали з’являтися небезпеки, творцем яких стала людина. У теперішній час людина більше всього потерпає від небезпечних ситуацій, створених саме нею.

Таким чином протягом своєї еволюції людина постійно дбала і дбає про свою безпеку. Прикладів, які б це характеризували багато. Розглянемо окремі з них.

Перепад температур в значному інтервалі внаслідок зміни клімату і пори року визначив необхідність пошуку і використання засобів захисту тіла людини від холоду. Тобто людина створювала собі більш комфортні умови свого існування і навіть свого виживання. По мірі виникнення конфліктних ситуацій постало питання пошуку нового класу засобів безпеки (захисту), які поступово по мірі удосконалення засобів боротьби також удосконалювались.

Аналіз виконання робіт в Чорнобильській зоні показує, що безпека як окремої людини так і груп людей визначається перш за все дотриманням вимог встановленого режиму діяльності. Це обмеження або заборона перебування населення на відкритій місцевості, особливо дітей, в поєднанні з використанням засобів захисту і проведенням безповоротної евакуації. Питання безпеки життєдіяльності населення, що проживає на території, яка зазнало радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС актуальне і сьогодні. Основна небезпека для людини існує і ще багато років буде існувати від продуктів харчування, які вирощені на радіоактивно забрудненій місцевості. Тобто безпечність людини в цих умовах визначається можливістю протистояти вражаючій дії іонізуючого випромінювання.

Характер впливу несприятливих умов існування на людину залежить також від її психофізіологічного стану: волі, рішучості, зібраності, винахідливості, фізичної підготовленості, витривалості тощо. Важливо, щоб дії людини були адекватними тим обставинам, які склалися.

Так як окрему людину і суспільство в цілому давно цікавили питання збереження життя і здоров’я людини в умовах природних і соціально-політичних катаклізм, поліпшення умов праці, то поступово відомі діячі науки і техніки зробили свій внесок в розвиток безпеки життєдіяльності.

На початку розвитку промисловості саме життя визначило, що найбільш гостро питання безпеки життєдіяльності стоять у гірничій справі. Це підтверджується і тими подіями, які на жаль зустрічаються сьогодні: це загибель гірників на шахтах України Росії, США, Китаю тощо. Тому не випадково одним із перших записів про небезпечне виробництво було засвідчення факту про виділення та вибух рудникового газу. Це зробив вперше у 1545 р. Георгій Агрікола.

По мірі розвитку людства окремі питання розглядаються постійно в роботах вчених і державних програмах. Так, умови праці розглядаються в роботах Аристотеля (387-322 pp. до н.е.), Гіппократа (400-377 pp. до н.е.).

Відомий лікар епохи Відродження Парацельс (1493-1544 pp.) також вивчав небезпеки, які пов’язані з гірництвом. Його слова “Все є отрута і все є ліки - тільки доза робить речовину отрутою чи ліками” покладені в основу принципу нормування шкідливих речовин.

Відомий російський вчений М.В. Ломоносов (1711-1765 pp.) у 1763 p. видав трактат з основ металургії та гірничих справ. В ньому він також розглянув питання гігієни та безпеки праці гірників, організацію їх праці та відпочинку, відведення рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціональності одягу. Тобто цей трактат став основоположним в організації безпеки в гірництві.

В XIX і XX століттях у зв’язку з інтенсивним розвитком промисловості цими проблемами займається багато вчених. В.Л.Кірпічов (1845-1913 pp.), О.О.Прес (1857-1930 pp.), Д.П.Нікопольський (865-1918 pp.), В.О.Левицький (1867-1943 pp.) та інші.

Значний внесок в справу безпеки життєдіяльності зробив A.M. Нікітін, який у 1847 p. видав книгу “Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів”. В цій книзі акцентувалася увага на необхідності проведення окремих заходів, що попереджували професійні захворювання.

В першу світову війну з’явився новий вид зброї, яка в послідуючому була віднесена до зброї масового ураження. Це хімічна зброя. Її застосування привело до значних втрат серед особового складу військ воюючих держав. Головна причина - відсутність засобів захисту органів дихання, незнання властивостей отруйних речовин і відсутність практичних навичок у особового складу по діям в умовах хімічного зараження. Над питанням забезпечення безпеки життєдіяльності військ і цивільного населення працювало багато вчених. Але найбільший внесок зробив академік М.Д. Зелінський, якого вважають батьком вітчизняного протигаза (1915 p.). Принципи сорбції отруйних речовин активованим вугіллям, які вперше використовував академік М.Д. Зелінський, застосовуються і в сучасних протигазах.

В 30-х роках минулого століття в основних державах Європи була створена цивільна оборона, яка вирішувала питання захисту населення, міст, залізничих вузлів і підприємств перш за все від авіації, а в прифронтовій смузі - від усіх засобів ураження.

Вчені України також плідно працювали над проблемами безпеки життєдіяльності в промисловості. Серед них перший ректор Київського політехнічного інституту В.Л. Кірпічов (1845-1913 pp.) і академік А.А. Скочинський (1874-1960 pp.).

Питаннями гігієни та фізіології праці в сільському господарстві займався академік Ю.І. Кундієв. Дослідження по зниженню шкідливої дій пестицидів проводилися під керівництвом вченого-гігієніста Л.І. Медвідя.

Перший президент Академії наук України B.I. Вернадський (1863-1945 pp.) одним із перших звернув увагу на те, що за рахунок погіршення стану навколишнього середовища людству загрожує вимирання. Він підкреслював, що настала пора людині замислитися над своїм відношенням до природи, до своєї господарської діяльності. Сучасний стан економіки України показує, що її формування проходило без належного урахування інтересів народу і екологічних можливостей. Це привело до значної концентрації промислових об’єктів в окремих регіонах, забрудненню території і накопиченню відходів, кількість яких уже перевищує 17 млрд. т.

У березні 2001 p. Міністерством науки і освіти України затверджено Концепцію освіти з напряму “Безпека життя і діяльності людини”. У цьому документі підкреслюється, що характерною рисою сучасного періоду розвитку суспільства є зміна домінуючих видів людської діяльності. При цьому на безпеку як базисну потребу людини наголошено в Концепції ООН “Про сталий людський розвиток”.

Метою Концепції ООН є створення умов для збалансованого безпечного існування кожної окремої людини сучасності і наступних поколінь. Економіка, стабільність державних кордонів, суспільні цінності тощо розглядаються як засоби досягнення цієї мети.

Країни Європейської спільноти започаткували роботу зі створення децентралізованої системи освіти в сфері ризику як найважливішої складової частково Відкритої Угоди Ради Європи щодо запобігання і взаємодопомоги при природних і техногенних небезпеках (EUR-OPA). Понад 400 університетів практично усіх країн Європи оголосили свою підтримку цієї програми і серед них 32 вищих навчальних заклади України.

Все вище сказане показує, що проблеми безпеки життєдіяльності постійно знаходяться у центрі уваги в усіх галузях виробництва, а з розвитком цивілізації вони все більше загострюються.

Структура дисципліни включає ряд блоків такі як: джерела небезпек, ризик, середовище життєдіяльності (життєве середовище); діяльність людини; надзвичайні ситуації.

Такий підхід дає можливість розглядати безпеку як властивість системи “людина-машина-навколишнє середовище” (СЛМС), яка зберігає при функціонуванні такий стан, що виключає з деякою імовірністю виникнення збитків, пов’язаних з небезпечними подіями. Забезпечення безпеки повсякденної діяльності людини базується на нормативних актах, організаційних заходах та відповідних засобах безпеки. В широкому плані метою системи забезпечення безпеки є мінімізація витрат та попередження небезпечних подій і ліквідація їх наслідків.