6.4. Біологічні фактори небезпеки
До біологічно небезпечних і шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, гриби, найпростіші) та продукти їх життєдіяльності; макроорганізми (рослини й тварини), отруйні комахи, змії, модифіковані організми, продукти життєдіяльності організмів (токсини, алергени), що викликають захворювання, отруєння і навіть смерть.
Загальна характеристика біологічних об’єктів. Організми, які містять у своєму складі отрути, називають отруйними. Отрутами є будь-які хімічні речовини або суміші, що у незначних кількостях здатні спричинити захворювання або смерть живого організму.
До складу біогенних отрут входять токсини — індивідуальні біологічно активні сполуки, здатні порушувати окремі метаболічні процеси та фізіологічні функції в живому організмі. Токсини можуть мати у різних представників тваринного світу як білкову, так і небілкову природу.
Висока здатність отрут до ураження пов’язана з тим, що до їхнього складу входять ксенобіотичні речовини (тобто, ті, яких немає в організмі жертви — алкалоїди, стероїди, поліпептиди), а також у високих концентраціях біологічно активні речовини (ацетилхолін, гістамін, катехоламіни, різноманітні ферменти та їхні інгібітори), які в тканинах жертви присутні в набагато меншій кількості. Слід зазначити, що отруйні речовини природного походження в малих концентраціях можуть виявляти лікувальні властивості. Ця особливість багатьох отрут з давніх-давен використовується народною медициною. Наукова медицина також має в своєму арсеналі чимало лікарських препаратів відповідного походження.
Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.
За ступенем токсичності рослини поділяють на:
- отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;
- дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо);
- смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).
Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж в рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту можна знайти на всіх сходинках еволюційного розвитку.
Отруйні тварини є серед представників практично всіх таксонів. Отрути, які виробляються такими тваринами, відіграють роль чинників, під впливом яких встановлюються певні взаємовідносини між видами. Тваринні отрути виробляються спеціалізованими залозами або є продуктами метаболізму.
Вторинноотруйні тварини здатні накопичувати у своєму організмі отруйні речовини або токсини залежно від умов проживання. Отруйні властивості цих речовин виявляються лише в разі вживання в їжу таких тварин. Наприклад, токсини антропогенного походження можуть накопичуватися в організмах бентосних морських тварин, які живляться здебільшого мертвою органікою. Якщо поблизу місця викидів токсичних відходів існує колонія мідій, то отруйні речовини будуть поступово осідати в їхніх тілах, адже мідії харчуються, проціджуючи крізь свій організм воду, в якій знаходяться шматочки поживних речовин. Вживання в їжу таких мідій може призвести до тяжких отруєнь.
Класифікація отруйних тварин
Зоотоксини циркулюють в екосистемах за усталеними трофічними ланцюгами. Наприклад, двостулкові молюски (Bivalvia) мають зв’язки харчового характеру з водоростями дінофлагелятами (Dinoflagellaia), які продукують нейротоксин сакситоксин. Внаслідок цього він накопичується в організмі цих двостулкових молюсків. Споживання в їжу таких молюсків спричиняється до отруєння ними
У 30-і роки XX ст. в деяких європейських країнах реєструвалися численні випадки тяжких захворювань людей, причиною яких було споживання риби, яку виловлювали у водоймах, де спостерігалося “цвітіння” води. Останнє буває тоді, коли у водоймі масово розвиваються ціанобактерії. В організмі риб, які живуть в цих водоймах, накопичуються сполуки, що входять до складу ціанобактерій.
Отруйними бувають також і деякі комахи, що харчуються на отруйних рослинах.
Отруйність первинноотруйних тварин визначена генетично і є результатом дії природного добору, котрий закріпив ознаку отруйності як позитивну для збереження виду в часі. Відсутність отрути в первинноотруйних тварин може бути лише результатом мутації.
Типовими представниками первинноотруйних тварин серед безхребетних є медузи, коралові поліпи, деякі молюски, морські їжаки, голотурії, скорпіони, павуки, оси, бджоли, джмелі; серед хребетних — багато видів риб, амфібій, змій, а також окремі ссавці.
Первинноотруйні тварини поділяються на активно-отруйних та пасивноотруйних. До активноотруйних належать тварини з особливими органами, в яких виробляється і накопичується отрута. Серед активноотруйних тварин є озброєні. Вони мають отруйні залози і ранячий апарат (зуби, жало, колючки або шипи), за допомогою якого можуть активно вводити отруту в тіло жертви. В Україні ця категорія отруйних тварин представлена рептиліями (гадюка звичайна і гадюка степова); павукоподібними (скорпіон кримський, каракурт, тарантул); комахами (бджоли, оси, шершні, джмелі). Неозброєні активноотруйні тварини ранячого апарату не мають, їхня отрута починає діяти, потрапивши на поверхню тіла жертви або на слизову оболонку.
До пасивноотруйних відносять тих тварин, в яких отруйні продукти метаболізму накопичується в окремих тканинах тіла. Наприклад, у Чорному морі водиться вид риби з роду барабуля (Upeneus prayensis), споживання якої в їжу спричинює в людини важкі галюцинації. Отруєння людини спричинює ікра прісноводної риби маринки (Schizothorax intermedius), хоча м’ясо цієї риби їстівне. Навіть ікра осетрових риб, якщо її вживати свіжою, може спричинити гострі кишкові розлади. Досить добре вивченими з фармакологічної точки зору є біотоксини, що накопичуються в нутрощах деяких риб родини Tetraodontidae.
Токсини білкової природи, які продукуються зміями, комахами, павукоподібними, за допомогою ранячих пристосувань вводяться парентерально, при цьому вони не можуть бути розщеплені травними ферментами жертви. Токсини небілкової природи, які містяться в молюсків, риб, амфібій, часто бувають ефективними і при ентеральному потраплянні в організм жертви. Деякі тварини здатні розбризкувати свою отруту, вражаючи нею шкіряний покрив жертви, яка знаходиться на певній відстані. Наприклад, плююча кобра Naja naja sputatrix може розбризкувати отруту крізь отвір в отруйному зубі, плюючи в бік свого ворога. Це досягається шляхом різкого скорочення м’язів, які оточують отруйну залозу. Африканська кобра Naja nigrocollis може випльовувати отруту на відстань до кількох метрів. При потраплянні в око людини вона спричинює як загальні, так і місцеві симптоми отруєння (кератит, кон’юнктивіт).
Отрута, проникаючи в організм жертви, розподіляється в ньому нерівномірно через наявність клітинних мембран, стінок капілярів, гематоенцефалічного та плацентарного бар’єрів. Особливістю токсинів біологічного походження є здатність вибірково вражати певні клітинні структури, специфічно порушуючи пов’язані з ними процеси, що протікають у живому організмі. Наприклад, сакситоксин (динофлагеляти), батрахотоксин (деякі амфібії), тетродотоксин (риба фугу) блокують передачу нервового імпульсу по нервових волокнах. Порушення нервово-м’язової передачі спричиняють нейротоксини, а згортання крові — ферменти, локалізовані в отруті змій.
Згубно діяти на організм можуть звичайні біологічно активні речовини (ацетилхолін, гістамін, адреналін, норадреналін, дофамін тощо), які містяться в отрутах у великих концентраціях. Надмірний вміст указаних біологічно активних речовин може суттєво перевищувати фізіологічні можливості ураженого організму, що призводить до виникнення патологічних реакцій і станів.
Ефективним засобом нейтралізації дії білкових токсинів є моно-та полівалентні сироватки проти токсинів павуків, скорпіонів, риб, змій.
Деякі отрути тваринного походження та їхні певні компоненти в низьких концентраціях входять до складу багатьох лікарських препаратів. При цьому важливе значення має концентраційний інтервал між мінімальними дозами речовини, що можуть позитивно впливати на людський організм, і дозами отрути, за яких проявляється її токсична дія. Досить широкого застосування як знеболювальні і протизапальні засоби набули препарати, виготовлені на основі бджолиної та зміїної отрути. Зокрема, зміїна отрута застосовується для діагностики хвороб, пов’язаних із порушенням згортання крові, та лікування цих хвороб.
За свою багатовікову історію людина навчилася використовувати отрути біологічного походження для власних потреб (передусім лікувальних). І не випадково в деяких країнах емблемою медицини від часів Гіппократа є чаша, яку обвиває змія. Одним з перших ґрунтовні систематизовані відомості про отруйних тварин, власне отрути, й шляхи лікування отруєнь навів вчений, лікар і філософ Авіценна (980-1037) у своїй праці “Канон лікарської науки”.
Найбільша кількість надзвичайних ситуацій припадає на випадки отруєння людей харчовими продуктами, токсичними та іншими речовинами. Харчові отруєння - це тяжке захворювання травної системи та всього організму.
Виникають харчові отруєння з причин вживання в їжу несвіжих харчових продуктів, отруйних рослин та грибів.
З продуктів найнебезпечнішими є ті, які швидко псуються при збереженні без холодильника. Це молоко, вершки, вершкові та заварні креми, сири, яйця, різні ковбаси, м’ясні страви тощо.
Велика шкода від отруйних грибів та рослин.
Для запобігання харчових отруєнь не можна вживати несвіжі продукти.
При отруєннях в першу чергу потрібно викликати лікаря чи піти в лікарню, якщо вона недалеко. А поки лікар прийде, найкращим засобом є промивання шлунка розчином перманганату калію.
Генетично модифіковані культури. Загальновідомі побоювання людей вживати продукцію з полів, на яких сільськогосподарські рослини вирощуються із застосуванням гербіцидів і пестицидів. Загалом ці побоювання небезпідставні, оскільки є незаперечні докази негативного впливу на здоров’я людини зазначених речовин. Як альтернативу технологіям із застосуванням хімічних засобів захисту рослин вчені пропонують сільгоспвиробникам генетично модифіковані сорти багатьох сільськогосподарських культур, які не бояться шкідників. Навколо цієї проблеми ведеться чимало дискусій, як наукових так і навколонаукових. Разом з тим міжнародна спільнота занепокоєна розвитком біоінженерних технологій і впровадженням результатів цих розробок у практику. Передусім висловлюється тривога щодо можливості неконтрольованого використання продуктів генної інженерії, а відтак заподіяння шкоди довкіллю і здоров’ю населення.
Необхідність розвитку генної інженерії зумовлюється як суто науковим інтересом — отримати можливість керувати процесом відтворення живого організму, так і практичним — збільшення кількості населення на планеті потребує збільшення обсягів виробництва продуктів харчування, оскільки з різних причин біосфера за певних умов може не забезпечити цих потреб.
Прикладами впровадження досягнень генетично-інженерної діяльності може бути генетично модифікована картопля, соя та інші види сільськогосподарських рослин. Загальновідомий бум навколо вівці Доллі.
Для того щоб не допустити неконтрольованого поширення генетично модифікованих організмів і продуктів, що містять їх складові, міжнародні організації формують своєрідну міжнародну “законодавчу” базу у вигляді конвенцій, угод, протоколів. Щодо біологічної безпеки міжнародна спільнота прийняла Конвенцію про біологічне різноманіття і Картахенський протокол з біобезпеки. Країни, що приєднуються до таких міжнародних документів, формують відповідну власну законодавчу і нормативно-правову базу.
Верховна Рада України 29 листопада 1994 р. прийняла Закон України “Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття” за № 257/94-ВР.
Згідно з цими документами генетична інженерія означає отримання нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом позаклітинних маніпуляцій з молекулами нуклеїнових кислот і введення створених конструкцій генів в організм, Внаслідок чого відбувається їх включення у геном цього організму і успадкування нащадками. Генетично-інженерною називається діяльність, пов’язана зі створенням, випробуванням і впровадженням генетично модифікованих організмів. Основним принципом державної політики щодо генетично-інженерної діяльності є пріоритетність збереження здоров’я людини і охорони довкілля порівняно з отриманням економічних переваг від застосування генетично модифікованих організмів. Отже, підтримуючи розвиток генної інженерії в інтересах людства, держава передусім турбується про безпеку населення. Упровадження генетично модифікованих організмів можливе лише після всебічного вивчення їх властивостей і однозначного доведення їх безпеки. Виправданість такої політики можна пояснити на прикладах із спорідненої сфери: ввезення на певну територію тварин чи рослин, не властивих цій конкретній екосистемі. Відомо, яку шкоду було завдано сільському господарству Австралії, коли туди завезли кроликів. Врешті екосистема з часом релаксує, і завезена тварина або знайде екологічну нішу, або виродиться. На жаль, цього не сталося з колорадським жуком, якого було завезено до Європи з Америки разом з картоплею.
Алергічні реакції, алергічні захворювання. Під терміном “алергія” розуміють стан підвищеної чутливості організму до речовин з антигенними властивостями чи навіть без них. Зміна реакцій організму в разі повторного контакту з певним антигенним агентом є наслідком алергічної перебудови - сенсибілізації, яка виникає у зв’язку з утворенням в організмі специфічних антитіл.
Прояви алергії можуть бути специфічними й виникати при повторному введенні одного й того самого алергену, і неспецифічними, коли сенсибілізуючий алерген і дозволяючий агент різні (параалергія).
Речовини, які зумовлюють у людини чи тварини стан підвищеної чутливості — алергію, називають алергенами. Вони можуть потрапляти з навколишнього середовища (екзоалергени, гетероалергени) або утворюватись безпосередньо в організмі (ендоалергени, аутоалергени). Існують різні шляхи проникнення екзогенних алергенів в організм: через шкіру і слизові оболонки (контактні); через слизову оболонку травного каналу (харчові); під час ін’єкцій лікарських та інших препаратів; через плаценту від матері до плоду; через дихальні шляхи.
Алергени тваринного походження. Насамперед це епідермальні алергени — шерсть собак, котів, пір’я птахів, луска риб. Професійні захворювання, що викликаються, зокрема, епідермальними алергенами, проявляються у вигляді нестримного нежитю, бронхіальної астми, кропив’янки тощо. Такі захворювання найчастіше спостерігаються у працівників, діяльність яких пов’язана з тваринами. Відомі алергічні захворювання перукарів, що спричиняються чутливістю до лупи.
Нині різноаспектно досліджено алергічні властивості комах. Метелики, особливо міль, є джерелом алергічних захворювань, зокрема бронхіальної астми. Відомі численні випадки алергічних реакцій на двокрилих комах (мух, тарганів, жуків), бджіл, ос, шершнів та ін. Алергічні властивості мають не тільки дорослі комахи, а й личинки, лялечки та продукти їх виділення (павутиння, нитки тощо). Часто алергічні реакції пов’язують з ракоподібними (річковий рак, краб, креветка), а також з планктоном, дафніями, яких використовують для годування риб.
Харчові алергени. До харчових алергенів належать харчові продукти тваринного і рослинного походження. Найвідомішими з них — курячі яйця, усі складові яких можуть бути алергенами.
Сильним алергеном є коров’яче молоко. Антигенні властивості молока зумовлені наявністю в ньому специфічного білка лактоглобуліну (А і В), який становить 7-12 % білків у збираному молоці. У разі неприйняття коров’ячого молока рекомендується або замінити його на соєве, мигдалеве, макове (мають слабкі алергічні властивості), або вживати кисломолочні продукти, які не мають таких властивостей. Окремі люди мають підвищену чутливість до всіх сортів риби або до окремих з них. Серед харчових продуктів алергенами можуть бути пшениця, овочі, фрукти, ягоди, цитрусові.
Ліки як алергени. Перелік медикаментів, які можуть спричинити алергію, дуже великий — це антибіотики, сульфаніламіди, броміди, препарати йоду, гормони, вітаміни, барбітурати, морфін і його похідні, беладона, хінін, кокаїн, стрихнін, транквілізатори, вакцини та ін.
Зазвичай антигенами є високомолекулярні сполуки з молекулярною масою понад 10 тис., повноцінними - лікарські речовини білкової природи. У 80 % випадків лікарської алергії етіологічним чинником є пеніцилін. Алергічні реакції можуть зумовлюватись основами мазей внаслідок контакту шкіри з вазеліном, який містить фракції нафти, або з консервантами.
Алергени рослинного походження. Нині відомо понад тисячу різних видів рослин, які продукують пилок, однак лише кілька десятків з них спричинюють алергічні захворювання — полінози. Найбільшу алергенну активність має пилок бур’янів, чагарників, злакових і трав. Активність пилку дерев значно нижча.
Алергени інфекційного походження. До алергенів інфекційного походження належать бактеріальні (патогенні та непатогенні бактерії і продукти їх життєдіяльності), грибкові та вірусні.
Форми проявлення алергії. Алергія проявляється в різноманітних формах. Дуже часто спостерігається так званий алергічний риніт. Це один з найпоширеніших видів захворювання, що уражає слизову оболонку носа, особливо в ділянці носових раковин. Хронічний тип алергічного захворювання носа раніше описували під різними назвами “періодичний катар”, “цілорічний нежить”, “сінна гарячка” та ін. Для риніту цього типу характерний циклічний перебіг із загостренням у вигляді приступів. Симптоми — багаторазове чхання, рясні рідкі виділення з носа, свербіж і утруднення дихання носом. Як правило, алергічні процеси в порожнині носа часто поєднуються з ураженнями біляносових пазух.
Лікування грунтується на загальних принципах лікування алергічних хвороб, насамперед на запобіганні контактів з алергенами.
Часто алергічні реакції проявляються у формі бронхіальної астми. Термін “астма” використовується в медицині для означення ядухи найрізноманітнішої природи. Найчастіше бронхіальна астма має алергічну природу.
У медичній практиці розрізняють такі стадії бронхіальної астми:
- передастму — різні форми алергічних уражень верхніх дихальних шляхів, затяжні та хронічні захворювання бронхів і легенів, під час яких внаслідок клінічних та алергологічних обстежень можуть виявитися ознаки сенсибілізації;
- приступи різної сили — легкі, середньої тяжкості, тяжкі;
- астматичні статуси — тяжкі тривалі стани ядухи.
Для стадії передастми характерні приступоподібний сухий кашель без суб’єктивних відчуттів, утруднення дихання, сухі хрипи. Після припинення контакту з алергеном приступи минають.
Типовий приступ бронхіальної астми найчастіше розпочинається з відчуття закладання в носі й утруднення дихання. Важким ускладненням є емфізема легенів, яка часто розвивається при інфекційно-алергічній астмі. Гострий приступ астми супроводжується перехідною емфіземою, яка припиняється із закінченням нападу.
Припинивши контакт з алергенами, можна позбутися й проявів захворювання. Так, за наявності алергії до екологічних і виробничих алергенів хворий повинен змінити робоче місце, а в разі потреби — професію чи місце проживання.
Патогенні організми. Особливостями дії мікроорганізмів є:
- епідемічність, тобто можливість масового захворювання людей на значній території в короткий час (наприклад, епідемія грипу);
- контагіозність, тобто здатність передаватись від людини до людини, від тварини до людини тощо;
- здатність викликати захворювання не тільки внаслідок контакту здорової людини із хворою а й з певними зараженими предметами;
- висока токсичність, тобто потужність уражаючої дії, яка набагато перевищує токсичність найсучасніших отруйних речовин;
- наявність інкубаційного (прихованого) періоду захворювання, тобто з моменту зараження до прояву повного захворювання(в залежності від виду збудника) від декількох годин до десятків днів;
- можливість консервації мікроорганізмів, що забезпечує їх життєздатність у висушеному стані протягом 5-10 років;
- дальність розповсюдження бактеріального аерозолю (імітатори бактеріологічних рецептур при випробовуванні проникали на відстань 700 км);
- здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей.
- трудність ідентифікації - виявлення збудників і визначення його концентрації (час ідентифікації збудників досягає кількох годин);
- сильна психологічна дія на людину внаслідок страху захворювання і паніки.
Основними інфекційними захворюваннями в наш час, найбільше поширені на всій території України вважають: чуму, сап, холеру, лихоманку, дифтерію, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби віспу, ботулізм, грип тощо.
Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні розлади, як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі (вода, молоко, продукти), вживаючи які людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприяють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.
Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхів. При спілкування хворого зі здоровою людиною збудник захворювання передається під час розмови - з носа і рота найдрібніші частки слизу розбризкуються і внаслідок цього відбувається ураження здорової людини. Патогенні мікроорганізми легко проникають у верхні дихальні шляхи здорової людини. Внаслідок цього відбувається поширення епідемій, особливо в місцях скупчення людей. Боротьба з цими захворюваннями ведеться ізоляцією хворих, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки.
При зараженні кров’яними інфекціями, що передаються в момент укусу комахами, необхідно-використовувати такі засоби, як ізоляцію інфікованих людей, їх лікування, захист неінфікованих людей від укусів комах, знищення збудників інфекційних захворювань тощо.
Хворих, уражених інфекцією зовнішніх покривів, необхідно повністю ізолювати, зробити родичам та близьким потерпілого відповідні щеплення. Розглянемо характеристику цих представників.
В Україні значне поширення мають і інфекційні захворювання тварин (епізоотія) - одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин у часі та просторі, на території не менш ніж одного району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території, які часто є небезпечними і для людей. Найбільш поширені на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз, лейкоз, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо, хвороба Марека. Щорічно реєструється кілька захворювань та масових отруєнь сільськогосподарських тварин.
Небезпечними для людини є й хвороби та шкідники рослин (епіфітотія) - масове, поширюване у часі та просторі інфекційне захворювання рослин, що супроводжується чисельною загибеллю культур і зниженням їх продуктивності, за якого уражено більше 50 % їх поверхні.
В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні відзначається масовий спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці - клопа-черепашки.
Таким чином, у зв’язку з наявністю в Україні досить значної загрози з боку природних чинників, захист населення, навколишнього природного середовища, промислових споруд, об’єктів від стихійного лиха, поруч із захистом від надзвичайних ситуацій техногенного характеру, є важливим державним завданням.
Біологічна зброя. Цей дуже небезпечний вид зброї призначений для масового ураження живих організмів (людей, тварин, рослин), а також для пошкодження військових об’єктів. Основу такого виду зброї становлять патогенні організми (бактерії, віруси, грибки, рикетсії) та токсини, що виробляють бактерії.
Біологічна (або бактеріологічна) зброя - це спеціальний вид зброї, зарядженої біологічними засобами.
Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тварин не існує. Лише необхідно досконало знати їх, знати симптоми їхньої дії, вміти вирізняти їх серед інших і якомога рідше з ними “зустрічатися”.
Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захворюваннями є їх специфічна профілактика. Вона заснована на створюванні штучного імунітету шляхом попереджувальних щеплень. Для успішної боротьби з інфекційними захворюваннями навіть в умовах мирного часу у багатьох випадках необхідно здійснювати масові щеплення в дуже короткі терміни.
Зробити щеплення проти всіх цих захворювань неможливо, тому що жодна людина не витримає такої кількості щеплень. У цих випадках, особливо для встановлення виду застосованого збудника, вдаються до антибіотиків, сульфаніламідів та інших спеціальних препаратів. Вони забезпечують загибель мікроорганізму у незахищеному щепленням організмі, а також допомагають організму, якому зроблено щеплення, легше справитись із збудниками захворювання. Також для лікування використовуються бактеріофаги та лікувальні сироватки.
Бактеріофаги викликають в організмі людини розчинення хвороботворних мікробів та упереджують розвиток хвороби або забезпечують лікувальний ефект. Сироваткам властиве швидке створення в організмі штучного несприйняття того чи іншого інфекційного захворювання.
Зважаючи на інтенсифікацію міжнародних сполучень України, існує реальна повсякденна загроза занесення на територію держави різних інфекційних захворювань.
Тому важливою умовою захисту людей від епідемій є ефективні санітарно-епідеміологічні заходи, що спрямовані на зниження інфекційних захворювань і ліквідацію небезпечних хвороб.
Для того, щоб ефективно захистити населення в період епідемії треба мати необхідні засоби колективного та індивідуального захисту (вакцини, сироватки, бактеріограф, антибіотики, протигази, захисні маски, засоби захисту шкіри), а також провести роботи по захисту води та їжі.
Зона епідемічного зараження включає район виникнення епідемії і район її поширення, а також характеризується довжиною, глибиною і площею. Територія, в межах якої виникли масові ураження людей та сільськогосподарських тварин, називається осередком біологічного ураження.
Для запобігання поширення інфекції в осередку ураження встановлюється карантин. В районах, прилеглих до осередку біологічного ураження, вводиться режим обсервації.
Карантин - це система протиепідемічних і режимних заходів, що спрямовані на повну ізоляцію осередку і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. На зовнішніх кордонах карантинного району встановлюється охорона, регулюється рух. Забороняється вихід людей, вивіз речей та продуктів харчування.
Обсервація передбачає проведення ізоляційних лікувально-профілактичних заходів, що спрямовані на припинення розповсюдження інфекційних захворювань. До режимних заходів у районі обсервації відносяться: максимальна обмеженість в’їзду та виїзду; заборона вивозу речей, які не пройшли знезаражування; посилення медичного контролю за продуктами харчування і водою; зменшення руху по зараженій території і інші заходи.
У зонах епідемій з самого початку їх виникнення проводяться заходи по знезаражуванню (дезінфекції), а також знищенню комах і гризунів.
Населення в зонах зараження розподіляється на маленькі групи, йому забороняється виходити зі своїх помешкань. Продукти харчування, питна вода та предмети широкого вжитку доставляються населенню в помешкання. Припиняється робота всіх підприємств і закладів, окрім тих, що мають особливу важливість для народного господарства. Вони переводяться на особливий режим роботи, робітники та службовці - на казармений стан із суворим виконанням протиепідемічних вимог. Харчування і відпочинок організовується по групах у спеціальних приміщеннях. У зонах карантину припиняється робота всіх навчальних закладів, забороняються видовища, функціонування ринків тощо.
Термін карантину і обсервації встановлюють за тривалістю інкубаційного періоду захворювання, з моменту госпіталізації останнього хворого і закінчення дезінфекції.
У комплексі заходів, спрямованих на протибіологічний захист, обов’язковими складовими є дезінфекція, дезинсекція і дератизація.
Дезінфекція — це знищення або вилучення хвороботворних мікробів з зовнішнього середовища. Поряд з дегазацією та дезактивацією дезінфекція входить у поняття спеціальної обробки різних об’єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї.
Дезінсекція проводиться для знищення шкідливих для людини комах та кліщів - збудників інфекційних захворювань.
Дератизація проводиться для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносниками інфекцій.
Для запобігання масових інфекційних захворювань, населення повинно дотримуватись правил особистої гігієни, проводити обробку квартири, сходів, ручок дверей дезінфікуючими розчинами. Всі продукти необхідно зберігати в закритій тарі, воду і продукти перед вживанням піддавати тепловій обробці. При перших ознаках захворювання необхідно викликати лікаря та ізолювати хворого.