Ііі. Фізіологічні чинники забезпечення безпеки людини

3.1. Людина як біологічний та соціальний суб’єкт

Під терміном «людина» в системі «людина - життєве середовище» розуміють не просто одну істоту, індивід чи особистість, а й групу людей, колектив, мешканців населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб’єкт системи «людина-життєве середовище» і так само, як і будь-яка інша група людей чи колектив, визначати рівень цієї системи. Перед загрозою знищення життя на Землі найбільшою соціальною спільнотою можна розглядати все людство, яке налічує понад 6 млрд. осіб.

Людина - це складна біоенергетична система, життєдіяльність якої забезпечується на трьох рівнях: фізіологічному, психічному та соціальному.

На фізіологічному рівні людина виступає як представник тваринного світу і її розвиток підпорядковується усім відомим біологічним законам.

Фундаментальною властивістю живого організму є його відносна сталість, яка забезпечується певним, властивим цьому організмові, рівнем обміну речовин і енергії та характером перебігу життєво важливих процесів.

На психічному рівні життєдіяльність людини визначається емоційно-вольовими та мотиваційно-потребними характеристиками, рівнем розвитку самосвідомості та усвідомленням цінності власного здоров’я.

Потреби виступають основним джерелом активності людини, яка може бути усвідомленою і неусвідомленою. Тому з огляду на безпеку життєдіяльності важливо зрозуміти зміст життя і максимально реалізовувати свої здібності.

На соціальному рівні на життєдіяльність людини впливають інші люди, суспільство в цілому і її безпека залежить від міжособистісних відносин, моральних устоїв суспільства. Звичайно у здоровому суспільстві виростають здорові особистості, а недоліки виховання дітей у сім’ї та несприятливий вплив “вулиці” можуть зумовити деградацію особистості. Тут важливу роль у забезпеченні безпечної життєдіяльності відіграє з боку особи переосмислення таких якостей людини, як активність та відповідальність, а з боку суспільства - перегляд пріоритетів і традицій у сфері освіти та виховання, праці й відпочинку.

3.2. Людина та її біологічні і соціальні ознаки

Людина як частина природи є біологічним суб’єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. З погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

В будові і функціях організму людини є чимало спільних рис із хребетними тваринами, особливо з ссавцями.

Подібність, схожість людини і тварини визначається:

- по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

- по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись, хоча і не потрібні їй.

На відміну від тварин людина здатна свідомо за допомогою штучно виготовлених знарядь праці створювати предмети матеріальної та духовної культури і змінювати умови середовища, в яких вона живе.

Виникнення морфофункціональних особливостей тіла людини, якими вона відрізняється від тварин, пов’язане головним чином з трудовою діяльністю.

У людини як біологічного виду:

- є характерні тілесні ознаки (пряма хода, руки пристосовані до праці тощо);

- відсутній загальний волосяний покрив;

- є рівний ряд зубів; пролонговане (подовжене) дитинство.

- високорозвинута рука, що взаємопов’язана у своєму розвиткові з розширенням філогенетично нових полів кори великого мозку, відносно великих розмірів півкуль великого мозку, а внаслідок цього і мозкового відділу черепа;

- високорозвинений мозок, здатний відображати світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

- є свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;

- є мислення та мова, які з’явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Сучасна людини володіє членороздільною мовою, розвиток якої пов’язаний з розвитком другої сигнальної системи.

Дія природних факторів на людину, як правило, опосередкована соціально-економічним середовищем, в якому вона живе. Внаслідок цього біологічна еволюція людини поступилася місцем еволюції матеріальної та духовної культури суспільства, з розвитком якого особливо важливого значення набуває виховання.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності - такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, - а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв’язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перші знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу - соціального.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина - в соціумі. Соціум - це особливий спосіб життя особливих істот - людей.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське - суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, - результат людської діяльності.