Нециклічні коливання:

Прикладом нециклічних коливань є структурні кризи.

Класифікація структурних криз:

• енергетичні кризи;

• сировинні кризи;

• продовольчі кризи;

• екологічні кризи (або локальна, або світова) – пов’язані із суперечністю між невпинно зростаючими економічними потребами суспільства та можливостями довкілля компенсувати збитки, завдані йому втручанням людини у природу. Є двох типів: спричинені природними процесами (виверження вулканів, повені, землетруси тощо) та спричинені господарською діяльністю людини.

• фінансові кризи – супроводжуються розладом у фінансовій системі країни, характеризуються прискоренням інфляції, кризою неплатежів, різким коливанням валютних курсів і курсів цінних паперів, зростанням дефіциту державного бюджету і нарощуванням зовнішніх боргів.

Ознаками структурних криз є:

• породжуються диспропорціями між розвитком окремих сфер та галузей економіки;

• мають (як правило) затяжний характер;

• як правило, не збігаються з початком циклічних коливань.

Державне антикризове регулювання економіки.

Державне антикризове регулювання спрямоване на згладжування коливань в економіці.

Виділяють два основні типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань, а саме: політику стримування та політику експансії (стимулюючу).

Політика стримування – це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються у тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення.

Політика експансії – це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду.

Важелі державного антициклічного регулювання

• заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари та послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов’язкових банківських резервів тощо);

• заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.);

• заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо) .

В період депресії, коли крива сукупної пропозиції – горизонтальна, будь-яке стимулювання сукупного попиту є бажаним для суспільства. Таким чином, стимулюючи всі елементи сукупного попиту, держава домагається зростання обсягу виробництва і зайнятості за незмінного рівня цін. – Стимулююча політика

Якщо ж рівновага знаходиться на висхідному відрізку кривої сукупної пропозиції, держава теж може впливати на ситуацію, але необхідно враховувати, що стимулювання сукупного попиту у цьому випадку разом зі зростанням ВВП, призводить до зростання інфляції. – Стимулююча або стримуюча політика (залежно від того, що є більш вразливим для економіки – інфляція чи безробіття і невикористання виробничих потужностей).

За умов повної зайнятості та потенційного обсягу виробництва, будь-яке зростання сукупного попиту є інфляційним і держава має проводити обмежувальну політику, що має призвести до зменшення сукупних витрат, що зрушать криву сукупного попиту ліворуч.