1. 1. Валеологія (лат. valeo – бути здоровим і грец. logos – учення, наука) – наука про формування, збереження та зміцнення здоров'я людини в духовному, психічному, фізичному і соціальному плані. Наука валеологія виникла на стику низки наук, зокрема медицини, фізіології, психології, педагогіки, соціології тощо. На сьогоднішній день основні положення науки про індивідуальне здоров'я можна представити таким чином:

Дефініція: валеологія – теорія і практика формування, збереження і зміцнення здоров'я індивіда.

Предмет дослідження валеології: індивідуальне здоров'я, його механізми, можливості управління ними.

Об'єкт валеології: індивіди, що знаходяться у всьому діапазоні здоров'я.

Теоретичні засади:

1. Валеологія розглядає індивідуальне здоров'я як самостійну соціально-медичну категорію, суть якої може бути кількісно і якісно охарактеризована прямими показниками;

2. Між здоров'ям і хворобою виділяються перехідні стани;

3. Здоров'я розглядається як більш широка категорія в порівнянні з хворобою;

4. Прехвороба і хвороба – окремий випадок здоров'я, коли рівень його знижений або є його дефекти;

5. Рівень структурної організації, що досліджується у валеології, переважно організмовий, підхід – холістичний (цілісний).

Основні задачі валеології:

1. Розробка і реалізація уявлення про суть індивідуального здоров'я, пошук моделей його вивчення, методів оцінки і прогнозування;

2. Розробка систем скринінґу і моніторингу за станом здоров'я населення на основі кількісної оцінки здоров'я індивіда;

3. Формування "психології здоров'я";

4. Розробка методології і методів формування, збереження і зміцнення індивідуального здоров'я;

5.Забезпечення первинної і повторної профілактики захворювань за рахунок підвищення рівня здоров'я;

6. Розробка програм підвищення рівня здоров'я популяції через індивідуальне здоров'я.

Методи валеології: діагностика рівня здоров'я, прогнозування і управління здоров'ям індивіда.

Отже, об'єктом сучасної медицини є хвора людина та людина, яка перебуває у «третьому стані». Ця наука в основному лікувальна, а зусилля профілактичної медицини спрямовані, головним чином, на захист людей від певних захворювань.

Об'єктом науки валеології є здорова людина і людина, котра перебуває у «третьому стані», а її предметом – здоров'я індивіда, що живе в реальному, складному світі. Людям доводиться відчувати на собі переважно негативний вплив факторів навколишнього середовища, які призводять до виникнення у них стану передхвороби, або «третього стану».валеологія зосереджує свої зусилля не на ліквідації хвороб (цим займається в основному медицина), а на недопущенні їх, створюючи умови для запобігання їхньому виникненню.

Валеологія має переважно прикладний характер і дає практичні рекомендації людині для підтримання здоров'я на всіх рівнях: духовному, психічному, фізичному та соціальному. Основною метою цієї науки є виховання здорового, повноцінного члена суспільства.

3. Зв'язок валеології з іншими науками

Жодна наука абсолютно не виникла на порожньому місці. Будь-якому новому передував ж досвід інших наук.

Валеологія пов"язана з такими науками:

1. Фізіологія - вивчає стан і механізми діяльності органів та систем організму з погляду підтримки динамічної рівноваги внутрішнього середовища організму. З іншого боку, дає можливість досліджувати адаптаційні резерви організму, вплив віку, статі та ін.

2. Профілактична медицина - дає методи оздоровчого на організм людини.

3. Гігієна - досліджує негативний вплив чинників довкілля.

4.Санологія - вчення про запобіжні заходи та механізмах боротьби організму із недугою.

5. Психологія - вивчає здоров'я (психо-емоційний, інтелектуальний, особистісний аспекти).

6. Соціологія - досліджує соціальний компонент здоров'я, вивчає соціальне середовище як головний чинник ризику зниження здоров'я.

7. Екологія - вивчає вплив зовнішнього середовища для здоров'я.

8. Педагогіка - здійснює дослідження технологій навчання з погляду індивідуалізації і диференціації навчання, формування мотивації здоров'я дитини і здорового життя.

6. Фізичне здоров’я – це рівень росту і розвитку органів і систем організму,основу якого складають морфологічні і функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції. В.І.Бобрицька вважає, що абсолютне фізичне здоров’я визначається красивою фігурою, здоровим волоссям і шкірою, гармонійним розвитком усіх фізичних якостей (швидкості, сили, витривалості, гнучкості), а також високою здатністю організму підтримувати постійність внутрішнього середовища (гомеостазу), з допомогою чого досягається висока життєздатність основних рганів та систем. Дослідженнями встановлено, що головним показником життєдіяльності кожного з нас є той потенціал біоенергетики, який може бути використаний для здійснення „ фізіологічної роботи „ на протидію шкідливим чинникам пристосування до зміни умов навколишнього середовища.

Основні чинники здоров'я:

• чистота навколишнього середовища;

• дотримання режиму дня;

• достатня рухова активність;

• загартовування;

• використовування природних ліків - сонце, повітря, вода;

• правильне харчування;

• дотримання гігієнічних навичок ( гігієна тіла, фізичної, розумової праці);

• доброзичливе ставлення людей одне до одного;

• любов до природи;

• мета в житті;

• формування менталітету здоров'я;

• рівень культури загальної, моральної, духовної, фізичної;

• формування здорового способу життя;

• орієнтація на збереження, відновлення і зміцнення здоров'я;

• упровадження моди на здоров'я;

• настрій на довге, здорове життя - універсальні внутрішні ліки;

• уміння переборювати лінощі щодо збереження здоров'я;

• здорові звички зі збереження та зміцнення здоров'я;

• творчість як основа здорового способу життя;

• валеологічна освіта.

Хвороба,здоров’я.Пускові механізми

Хвороба, або Захворювання — патологічний процес, який проявляється порушеннями морфології (анатомічної, гістологічної будови), обміну речовин чи / та функціонуванням організму (його частин) у людини / тварини. Важливою передумовою профілактики хвороб є здоровий спосіб життя — правильне харчування, мінімальне вживання алкоголю, дотримання правил і норм гігієни, наявність нешкідливих умов на роботі й удома, заняття спортом заради зміцнення здоров'я.

Причинами хвороби стають патологічні процеси, викликані патогенним(и) факторами таких груп:

фізичними факторами (температура, оптичне та іонізуюче випромінювання, механічні фактори — тиск, вібрація, механічні пошкодження тощо)

хімічними факторами (неорганічними та органічними речовинами тощо);

біологічними факторами (вірусами, мікроорганізмами, паразитичними червами, комахами та продуктами їх життєдіяльності (токсинами) тощо);

Психо-соціальними фактори (стрес, психогенна травма тощо).

Якщо в організмі немає пошкоджених кліток, то можна вважати, що організм абсолютно здоровий. Але таке буває тільки теоретично. В організмі щомиті гинуть мільйони клітин. Замість них народжуються нові. Співвідношення між живими й пошкодженими клітинамиі відображає рівень здоров’я Людини на даний момент часу.

Абсолютно очевидно, що це поняття не характеризує здатність організму витримувати навантаження. Оскільки надмірне навантаження, як ми побачимо пізніше, призводить до збільшення ушкоджених клітин, то співвідношення живих і пошкоджених клітин в умовах навантаження є об’єктивним критерієм здоров’я як окремого органу, ділянки тіла, так і організму Людини в цілому. Якась кількість пошкоджених клітин у організмі є завжди. Можна сказати, що є допустима норма загиблих клітин. Проте, за певних умов, коли кількість загиблих клітин в підсистемі організму Людини починає неухильно збільшуватися і перевищує норму - це і є захворювання. Залежно від типу тканини й причин, що викликали накопичення пошкоджених клітин, захворювання має відповідну назву й класифікацію по підсистемам. Організм не може допустити накопичення пошкоджених клітин і приймає відповідні заходи у вигляді відповідних явищ: набряки, запалення, підвищення температури тощо. Прояв захворювання починається тоді, коли починається реакція організму. Вона залежить від швидкості накопичення пошкоджених клітин і типу тканини. Як правило, ця реакція виявляється набряком і запаленням, що є появом захворювання.

Мутагенні впливи та їх механізми

Перші дослідники мутаційного процесу недооцінювали роль факторів зовнішнього середовища у явищах мінливості. На початку XX ст. деякі дослідники навіть вважали, що зовнішні впливи не мають ніякого значення для процесу виникнення мутацій. Згодом ці уявлення були відкинуті завдяки штучному відтворенню мутацій за допомогою різних факторів зовнішнього середовища. Сьогодні вже можна сказати, що немає таких факторів зовнішнього середовища, які б якоюсь мірою не позначалися на змінах спадкових властивостей. Із фізичних факторів, крім. іонізуючої радіації, встановлена мутагенна дія ультрафіолетових променів, фотонів світла і температури. Підвищення . температури збільшує кількість мутацій. Але температура належить до тих агентів, проти яких у організмів існують захисні механізми, внаслідок чого гомеостаз порушується незначно. У зв'язку з цим температурні впливи дають невеликий мутагенний ефект у порівнянні з іншими агентами.

До біологічних мутагенів відносять віруси і токсини ряду організмів, особливо цвільових грибів. У ряді вітчизняних і закордонних лабораторій було встановлено велику кількість хромосомних аберацій у культурах мікроорганізмів та клітин тварин і людини, які були вражені вірусами. Виявилось також, що віруси викликають мутації у рослин і тварин. При цьому мутагенну дію мають не тільки патогенні для даного організму віруси. Так, у дрозофіли отримали ряд мутацій дією вірусу лейкозу мишей. Причина цього явища, мабуть, криється у здатності вірусів викликати глибокі зміни метаболізму клітини. Таким чином, роль вірусів у природі полягає у тому, що вони є не тільки збудниками багатьох хвороб рослин, тварин і людини, але і причиною багатьох спонтанних мутацій.

Гомологічні ряди у спадковій мінливості (закон Вавилова).

Відомо, що мутації відбуваються у різних напрямках. Проте ця різноманітність пояснюється закономірністю, яку в 1920 р. виявив М. І. Вавилов. Порівнюючи ознаки різних сортів культурних рослин і близьких до них дикорослих видів, він помітив, що порівнювані рослини мали багато загальних спадкових змін, що і дало М. І. Вавилову можливість сформулювати закон гомологічних рядів у спадковій мінливості: «Генетичне близькі види і роди характеризуються подібними рядами спадкової мінливості так, що, знаючи ряд форм у межах одного виду, можна передбачати існування паралельних форм у інших видів і родів».

Наприклад, у колоскових злаків - м'якої і твердої пшениці, ячменю - відомі форми з довгими і короткими остюками, з опуклостями замість них і без остюків. У пшениці, ячменю і вівса зустрічаються три основні кольори колосу - білий, червоний і чорний.

М. І. Вавилов вказував, що гомологічні ряди часто виходять за межі родів і навіть родин. Короткопалість відмічена у представників багатьох рядів ссавців: у великої рогатої худоби, овець, собак, людини. Альбінізм спостерігається у всіх класів хребетних тварин. Закон гомологічних рядів дозволяє передбачити можливість появи мутацій, ще невідомих науці, які можуть використовуватися у селекції для створення нових цінних для господарства форм.

У 1920 р., коли був сформульований закон гомологічних рядів, ще не знали озимої форми твердої пшениці, але її існування було передбачено. Через кілька років таку форму виявили у Туркменії. У злаків - пшениці, ячменю, вівса, кукурудзи - існують голі і плівчасті зерна. Голозерний сорт проса не був відомий, але існування такої форми слід було очікувати. І вона була знайдена.

У основі гомологічних рядів лежить фенотипова подібність, яка виникає як результат дії однакових алелів того ж гена, так і дії різних генів, що зумовлюють подібні ланцюги послідовних біохімічних реакцій у організмі в процесі онтогенезу.

Закон гомологічних рядів у спадковій мінливості має пряме відношення до вивчення спадкових хвороб людини. Питання лікування і профілактики спадкових хвороб не можна розв'язати без дослідження на тваринах із спадковими аномаліями, які подібні до тих, що спостерігаються у людини.

Згідно з законом М. І. Вавилова, аналогічні спадковим хворобам людини фенотипи мають зустрічатися і у тварин. Дійсно, багато патологічних станів, які виявлені у тварин, можуть бути моделями спадкових хвороб людини. Так, у собак спостерігається гемофілія, яка зчеплена із статтю. Альбінізм зареєстрований у багатьох видів гризунів, кішок, собак, у ряду птахів, Для вивчення м'язової дистрофії використовуються миші, велика рогата худоба, коні; епілепсії - кролі, пацюки, миші; аномалій у будові ока - багато видів гризунів, собаки, свині та інші тварини. Спадкова глухота існує у, гвінейських свинок, мишей і собак. Вади будови обличчя людини, що гомологічні заячій губі (розщілині верхньої губи) та вовчій пащі (розщілині верхньої щелепи і твердого піднебіння), спостерігаються у лицьовому відділі черепа мишей, собак, свиней. Спадковими хворобами обміну, такими як ожиріння і цукровий діабет, хворіють миші.