3.3.Третій період, пов’язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні (1913 р. – у Києві, 1918 р. – у Луганську).

Активно опрацьо­вувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови. У цей час зацікавлення термінологією набуває масо­вого характеру, над виробленням української термінології працювали Україн­ське наукове товариство в Києві (голова М. Грушевський), Кам’янець-Поділь­ський університет (ректор І. Огієнко), Українська академія наук (президент В. Вернадський), Інститут економічної кон’юнктури (директор М. Туган-Барановський), Технічно-термінологічна комісія при Департаменті професій­ної освіти. Лише впродовж 1918–1919 років у Східній Україні вийшло друком понад 20 словників. З метою координації термінотворчої діяльності в 1918 р. при Українському науковому товаристві створено Термінологічну комісію, а при Українській академії наук (УАН) засновано Правописно-термінологічну комісію. У 1921 р. названі комісії було об’єднано й створено Інститут української наукової мови Академії наук (ІУНМ). Війна 1914р. перервала цю роботу, але вже в ч. від 7 січня 1917р. московського «Променя» Олександр Яната передбачав недалеке виникнення рідної школи і вказував на потребу вибирати термінологію «з гущі народноої мови», далі — зібрати літературні матеріали, а тоді науковець зможе доповнювати цю народну наукову мову «власними штучними термінами». М. Грушевський виступив у березні 1917р. проти крайнього етнографізму й закликав до використання вже приготованого в роботі над шкільною і популярною літературою. За це й узялося київське Товариство шкільної освіти у згоді з УНТК, що мало матеріали з галицьких підручників, і ще в 1917р. вийшли брошурки-проекти термінології з географії, граматики, аритметики, геометрії та алгебри, тоді як різні установи та товариства в кількох інших мовах видали не менше 12 словників термінів. Найголовніші з них: І. Л. Жигадло, «Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства» (1917р.; вид. 2 доповнене 1918р.; вид. З — 1919р.), Л. Падалка, «Російсько-український діловодний словник» (1917р.; вид. 2 — 1918р.), В. Леонтович, О. Єфимов, «Московсько-український правничий словничок» (1917р., вид. 2 — 1919р.); інші словнички подавали термінологію з математики, фізики, хімії, медицини, природознавства, зоології, географії, метеорології, але більшість з них були невдалими аматорськими спробами.

Восени 1917р. Генеральний Секретаріат освіти доручив Олені Курило, що тоді працювала в Термінологічній Комісії УНТК, впорядкувати матеріали до шкільної термінології; вона почала з фізичної і медичної термінології, що вийшла у 1918р. як «Словник української фізичної термінології» (у співавторстві з Г. Холодним) та накладом «Українських Медичних Вістей» — «Російсько-український словничок медичної термінології». Тоді ж таки підготовану нею правничу термінологію використано щойно у 1926р. для великого «Російсько-українського словника правничої мови» (ред. А. Кримський). У 1918 — 19рр. виходили ще інші словники різної якості, разом не менше 20.

11 серпня 1918р. при Природничій Секції УНТК оформлено Термінологічну Комісію, а в 1919р. при Історично-Філологічному Відділі УАН організовано Правописно-Термінологічну Комісію. У кінці 1920р. комісія при УНТК зібрала понад 200 000 карток матеріалів з друкованих джерел, але за перші 3 роки після повного встановлення радянської влади (1920–1922рр.) вийшло лише 3 словники термінів, найголовніший з них — М. Галин «Російсько-український медичний словник» (Київський губернський відділ охорони народного здоров'я, 1920р.); його «Медичний латинсько-український словник» з'явився 1926р. вже у Празі (2 вид. 1969р. у Детройті). УНТК і УАН об'єдналися 30 травня 1921р., і їхні термінологічні установи злилися в Інститут Української Наукової Мови, головою якого був А. Кримський, пізніше — Г. Холодний. Інститут розгорнув "енергійну працю, видавши за 1923 — 30 pp. 20 томів словників у серії «Матеріали», багато з них у співпраці з НТШ, а загальна кількість термінологічних словників разом з тими, що вийшли в інших видавництвах, досягла за цей період близько 60. Найголовнішими з них були словники: хімічної термінології Олени Курило (1923р.) і ботанічної номенклятури О. Янати і Н. Осадци (1928р.); геологічної термінології (1923р.) П. Тутковського; математичної термінології (1925-1926рр.) Ф. Калиновича; «Німецько-російсько-український словник термінів з обсягу механіки» за редакцією Тадея Секунди (1925р.); «Фразеологія ділової мови» (1926р.; вид. 2, виправлене, 1927р.) В. Підмогильного і Є. Плужника; техн. Т. (1927) М. і Л. Дарморосів; техн. Т. — комунальне господарство (1927) К. Туркала і В. Фаворського; природничої термінології X. Полонського (1928р.); зоологічної номенклятури (3 частини, 1927 — 28рр.) М. Шарлеманя й ін.; військової термінології (1928р.) С. та О. Якубських; загальнотехнічної термінології (1928р.) І. Шелудька та Т. Садовського; технічної термінології — електротехніка (1928р.) І. Шелудька; ділової мови (1930р.) М. Дорошенка й ін.; будівничої термінології (1930р.) С. Булди. Головною настановою цих словників була розбудова національної української термінології через термінологізацію народної лексики і творення неологізмів на її основі. Цю настанову здійснювано з різним ступенем послідовності, залежно від упорядника того чи іншого словника. Спорадично термінологічні словники виходили на Західній Україні (анатомічний Є. Лукасевича 1926р., музичний З. Лиська 1933р. та ін.).

На Процесі Спілки Визволення України «викрито» в Інституті Української Наукової Мови «організований» наприкінці 1926р. активний осередок СВУ — «ІНАРАК» (очевидно, фіктивний) «на чолі з директором Інституту Г. Холодним». Холодний і ще 7 працівників Інституту стали жертвами процесу. Інститут ліквідовано «за контрреволюційну діяльність», однак, частина складу Інституту перейшла до новоорганізованого в кінці 1930р. Науково-Дослідного Інституту Мовознавства УАН з відділом (потім сектором) термінології та номенклатури, якому в 1931-33рр. вдалося видати ще 7 томів словників у серії «Матеріали» і 4 «практичні словники», а всього словників з термінології вийшло тоді близько 14. Найважливіші: математичної термінології (частина 3, 1931р.) Ф. Калиновича і Г. Холодного; гірничої термінології (1931р.) П. Василенка та І. Шелудька; антропогеографічної термінології (1931р.) А. Носова; ботанічної термінології (1932р.) В. Вовчанецького та Я. Лепченка; транспортової термінології (1932р.), фізичної термінології (1932р.) В. Фаворського; сільсько-господарської термінології (1933р.) П. Сабалдиря.