3.2.Період другої половини хіх ст. – початку хх ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка

Ренесансним етапом у новітній історії України є середина ХІХ ст. У часописі “Основа” (1861–1862) П. Куліш чи не вперше пише про потребу інтелектуалізації української мови через вироблення наукових стилів і формування національних терміносистем різних галузей знань і культури, закликає повертатися обличчям до Європи, щоби вписати українську мову в світовий контекст.

В історії української науки та її мови важливе значення мав часопис “Громада” (1878–1882), в якому друкували свої праці М. Драгоманов, С. По­долинський, М. Павлик, І. Франко, М. Грушевський. У працях М. Драго­манова спостерігаємо намагання замінити іншомовні за походженням терміни українськими відповідниками.

У 1873 р. у Львові засновано Наукове товариство імені Тараса Шевченка, яке з 1892 р. стає першим українським науковим центром на зразок європейських академій. Товариство видало 155 томів “Записок НТШ”. У НТШ діяло три секції: історико-філософська, філологічна та математично-приро­до­писно-лікарська, які видавали періодичні “Збірники”. Саме тут концентру­валася термінологічна праця провідних учених кінця XIX – початку ХХ ст. Наддніпрянської України (А. Кримський, Б. Грінченко, І. Стешенко, В. Анто­нович, О. Кониський) та Наддністрянської України (І. Верхратський, М. Па­чов­ський, І. Франко, Т. Барановський, С. Качала, О.Огоновський).

Термінологи НТШ мали різні погляди на розвиток української термі­но­логії, тому виокремились такі дві групи науковців: 1) прихильники терміно­творення в дусі народної мови, на її основі й за її законами (В. Левицький, І. Пу­люй, І. Верхратський, І. Кандяк, Р. Цегельський); 2) симпатики запровад­жен­ня в українську мову інтернаціональної термінології (І. Горбачевський, С. Рудницький, М. Вікул, А. Семенцов). Українське національне відродження та розвиток науки і техніки в 19 — 20 ст. викликали потребу створення української термінолігії, брак якої (або опрацювання якої) був спричинений колоніальним становищем України, рядом заборон українського слова і зокрема тим, що інженерно-технічні навчальні заклади були російсько-, польсько- або німецько-мовними. Спроби поставити ширше проблему української термінології почалися з середини 19 ст. М. Левченко писав в «Основі» (VII, 1861р.), що наукові терміни треба укладати в дусі народної мови, і подав словничок своїх перекладів кількох десятків інтернаціональних термінів. У відгуку на статтю М. Левченка П. Єфименко додав ще низку термінів (там само, VIII, 1862р.).

В Австро-Угорщині, де обмежень було менше, українська секція урядової комісії для укладання слов'янської юридичної термінології (Я. Головацький, М. Шашкевич, Ю. Вислобоцький) видала «Juridisch-politische Т. für die slav: Sprachen Österreichs ... Deutsch-ruthenische Separatausgabe» (1851р.); новішу термінологію цієї області подав Кость Левицький у «Німецько-руському словарі висловів правничих і адміністраційних» (НТШ, 1893р.; друге видання 1920р.), де німецьку термінологію перекладено то чисто народними словами, то укладеними автором, то запозиченими ним з інших слов'янських мов.

Видатне місце в природничій термінології мають «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної»Івана Верхратського (6 випусків, 1864 — 79рр.) і його пізніші розвідки з термінології (до 1909р.). У 1894р. надруковано в «Зорі» (ч. 2) заклик НТШ збирати термінологію, вживану «в реміслах, домашнім промислі, господарці, торгівлі, народній медицині», бо «вчені... густо-часто суть приневолені позичати (терміни) з інших слов'янських язиків або творити їх не раз ... дуже невдало і проти духа нашої мови». У 1890-их pp. і пізніше у низці випусків Збірника Математично-Природописно-Лікарської Секції друковано матеріали до української термінології та номенклятури з математики, фізики й хімії В. Левицького, з географії С. Рибницького, з ботаніки Миколи Мельника. На Східній і Центральній Україні вийшов «Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии» Віктора Василенка (1902р.), а після 1905р. у кожному томі УНТК подавано показники термінології до друкованих там розвідок. Багато працювали над виписуванням літератури та збиранням народних матеріалів термінологічні гуртки-комісії українських студентських організацій при Київському Політехнічному Інституті і Московському Інституті та Товариства ім. Квітки-Основ'яненка в Харкові. У 1913р. в Києві відбулася нелеґальна нарада представників гуртків, і Українське Наукове Товариство в Києві стало організаційним осередком: всі матеріали — кілька тисяч карток з записами сільсько-господарскої, природничої, технічної термінології — гуртки передали УНТК.

Зусиллями українських учених НТШ було вироблено концептуальні положення термінологічної теорії, запропоновано одностайну термінологію і номенклатуру, незважаючи на те, що її творили на землях України, які належали до різних держав.