60

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………..... …2

І Розділ. Електоральні дослідження в соціології політики . Екзит-пол, як засіб контролю за об’єктивним проведенням виборів .

1. 1. Поняття « електоральної соціології » , суть , теоретичні концепції ……4

1.2 Екзит-пол , як інструмент прогнозування . Історія виникнення, основні

функції, проведення в Україні …………………………………………………10

1. 3. Особливості проведення Президентських виборів 2004 р в період помаранчевої революції . Екзит-пол, як один з чинників для визначення фальсифікації виборів ………………………………………………………….15

Розділ ІІ . Аналіз виборів 2006 - 2012 років . Зміна виборчих преференцій основних соціально-демографічних груп електорату в період з 2004-2012 рр.

2. 1. Аналіз соціально-демографічних ознак електорату на чергових Парламентських виборах 2006 р та дострокових Парламентських виборах 2007 р …………………………………………………………………………….22

2.2. Соціально-демографічні особливості дослідження електорату в період проведення Президентських виборів 2010 р . Аналіз електорального поля Парламентських виборів 2012 р………………………………………………...38

2.3. Зміна виборчих преференцій основних соціально-демографічних груп в період з 2004-2012 рік …………………………………………………………..50

Висновок ………………………………………………………………………...57

Список використаної літератури ……………………………………………58

Вступ

В 2004 році в Україні відбулись тотальні зміни , що носили революційний характер . Свавілля провладних партій , повна безнаказаність за будь які дії , що суперечили Конституції України , нівелювання інтересами українського народу і повне винищення середнього класу завдяки породження олігархічної гілки , призвело до революції 2004 року , внаслідок якої відбулась глобальна зміна влади в Україні. Перемога В. Ющенка свого опонента В. Януковича, що був кандидатом від тодішньої «олігархічної влади» , завдяки намаганням сфальсифікувати вибори надало чільного місця у проведення виборів екзит-полам . Екзит-пол став для Української держави одним з найважливіших критерії проведення справедливих виборі .

В своїй курсовій роботі , саме завдяки даним , що були напрацьовані екзит-полам в період проведення президентських виборів 2004 і 2010 року , а також парламентських виборів 2006 , позачергових парламентських виборів 2007 і виборів 2012 року, я маю можливість здійснити порівняльний аналіз соціально-демографічних характеристик електорату , основних політичних сил в Україні .

Мета : Внаслідок аналізу даних екзит-полів, прослідкувати як здійснюється зміна виборчих преференцій основних соціально-демографічних груп електорату в період з 2004-2012 роки на території України .

Завдання :

- показати яким чином змінювалась розстановка політичних об’єктів на політичній арені ;

- дослідити як змінювався електорат тієї чи іншої партії в залежності від регіональних ознак та за типом поселення ;

- як впливає вікова категорія і рівень освіченості на уподобання виборців ;

- яке місце займають гендерні ознаки на розподіл симпатій до тих чи інших політичних сил .

Об"єкт : дослідити яким чином змінювались електоральні уподобання , причини змін таких уподобанням .

Предмет : дослідити зміну виборчих преференцій , основних соціально-демографічних груп в період з 2004-2012 року .

Метод : політичний аналіз даних екзит-полів та наукових доробків на предмет , що вивчається мною в даній роботі .

Методологія дослідження :  постбіхевіоральний та статистичний метод .

I розділ Електоральні дослідження в соціології політики . Екзит-пол, як засіб контролю за об’єктивним проведенням виборів .

1.1. Поняття « електоральної соціології » , суть , теоретичні концепції .

Соціологія політики - одна з соціологічних теорій , що займається вивченням взаємовідносин політичної сфери суспільного життя з іншими суспільними сферами,тобто співіснування політичних інститутів з інститутами соціальними. До предмету вивчення політичної соціології ми можемо відносити політичну поведінку , політичну свідомість , політичну культуру , політичні процеси а також діяльність індивідів і соціальних груп у політичній сфері. До структури соціології політики , можна зараховувати доволі великий спектр галузей , що виділяються згідно з певним предметом дослідження і однією з таких галузей соціологічно-політичних досліджень виступає електоральна соціологія, яка охоплює в полі своєї діяльності відслідковування проведення виборчих кампаній , дослідження механізму виборів, здійснення волевиявлення електорату а також дослідження поведінки виборців. Електоральну соціологію відносять до молодих галузей соціологічної науки , оскільки свій початок вона бере разом із розвитком демократичних режимів і появою системи обрання правлячих верств населення шляхом чесних виборів . Перші спроби прогнозування результатів виборів на основі опитування громадян про їхні політичні уподобання , використання професійних технологій для дослідження електорату можна побачити в першій половині ХХ ст і в країні , що одна з найперших почала впроваджувати демократичні цінності – США. Саме у США починаючи з 1935р, завдяки діяльності, що проводили фірма Е. Роупера та Американський інститут громадської думки Дж. Геллапа, щорічно стали публікувати результати дослідження громадської думки [9]. З поширенням розвитку центрів досліджень електоральних уподобань , у 50-ті рр ХХ ст. ця галузь почала цікавити не лише науковців , але і самих кандидатів. Як результат, в час проведення передвиборчих кампаній , штаби почали масово звертатись за послугами таких професійних центрів, електоральне дослідження яких давало їм змогу оптимізувати стратегію виборчої боротьби , до прикладу у 1968р , за офіційними даними , виборчий штаб Ніксона витратив близько 600 тис доларів на закриті опитування електорату [9].

В рамках цілісного і досконалішого бачення електоральної поведінки виборців , дослідники почали розробляти цілі низки теоретичних концепцій , кладучи в основу кожного певний набір чинників . Одними з перших , хто доклав зусиль для дослідження електорату була чиказька школа досліджень політичної поведінки під керівництвом Г. Ласуелла, яка в свою основу поставила питання про вплив агітацій в засобах масової інформації на результати виборчої боротьби . Саме це дослідження суттєво вплинуло на подальший розвиток електоральної соціології і як наслідок дало поштовх до формування у 30-50 –і роки двох суттєвих теорій дослідження виборчої активності громадян : соціологічної або ще як її називають класовою або статусною, а також соціально – психологічної, а згодом і теорії – раціонального вибору .

Найпершою серед вище перелічених теорій електоральної поведінки є соціологічна теорія , або ж теорія класового , статусного голосування . Накопичуючи емпіричний та статистичний матеріал в країнах Заходу , для розробки даної концепції , а також його теоретичне обґрунтування було зроблено групою американських соціологів Каліфорнійського університету після Другої світової війни під керівництвом Пауля Лазарсфельда[6]. Дослідники цієї теорії вважали , що громадяни , які віддають свій вибір тій чи іншій політичній силі чи певному кандидату пояснюється не наданням свідомої переваги тій чи інший ідеологічній спрямованості чи програми суб’єктів виборчого процесу, а віддають свою перевагу завдяки приналежності до певної соціальної групи – етнічної , класової чи навіть релігійної. Тобто процес волевиявлення виборців, співставляється з демонстрацією солідарності певних індивідів з конкретною соціальною групою, а отже як наслідок можна сказати що різні соціальні групи забезпечують стабільну електоральну базу для різних партій і кандидатів , які будуть представляти інтереси саме їхньої групи при отриманні владних повноважень .

Значний вплив на формування соціологічної теорії електоральної поведінки , було обґрунтованння «генетичної моделі» формування партійних систем та електорального розмежування Сеймура Мартіна Ліпсета та Стейна Роккана[6]. В своїй роботі вони виділили чотири різновиди соціальних розмежувань , що здійснюють визначний вплив на електоральну поведінку , зокрема в країнах Західної Європи та США :

• Класове розмежування ( між робітниками та середнім класом )

• Етнічно - релігійне розмежування ( між етнічними та релігійними групами )

• Соціально - поселенський ( між містом та селом )

• Соціально – територіальний ( між центром та периферією )

Порівняльний аналіз впливу на електоральну поведінку виборців в 60-70х рр. ХХст за статусно-класовими та релігійно-етнічними факторами було проведено американським політологом Джоном Бінгхемом Пауелом . Такі розрахунки він здійснював на основі застосування « індексу партійно-групових зв’язків » ( індекс Альфреда ) [4- 215] . За цим індексом , поділяючи виборців за класовим розмежування , на дві великі групи , прослідковується в процентному співвідношенні частини тих, хто голосував за певні партії . Прикладом цього може виступати Швеція де в 1964 р , підсумувавши волевиявлення електорату по відношенню до лівих партій, було відслідковано що 84% підтримки партії отримали саме від робітничого класу, а підтримка від середнього класу склала лише 32% . Така різниця в 52% і є індексом Альфреда , що класифікується як висока різниця класового розмежування[16]. Аналогічно за цим індексом можна розрахувати і будь який інший різновид соціального розмежування.

На основі визначення рівня впливу класових, релігійно-ідеологічних факторів на електорат, виділяють чотири типи так званих «електоральних культур». Перший тип характеризують за високим ступенем впливу «класових» чинників, і фактично повним нівелюванням релігійно-етнічних факторів. До країн з таким типом політичної культури зараховують Великобританію, Данію, Швецію, Норвегію, що до класичних парламентських монархій де голова держави не обирається, а уряд формується тією партією, яка перемогла на виборах. В таких державах переваги отримують соціально-демократичні ліві партії або правоцентристські консервативні партії. До другого типу електоральної культури, який позначають як перехідний помірковано-класовий тип, відносять країни в яких вплив релігійно-етнічних факторів є відсутнім , що пов’язується з етнорелігійною однорідністю населення , а класово-статусний чинник не відіграє суттєвого впливу на здійснення електорату своєї волі . До такого типу відносять Ірландію і Японію , де встановлена парламентська форма правління , а досвід проведення одного з головних демократичних елементів – виборів є доволі меншим порівняно з іншими країнами . Третій тип електоральної культури – це поміркований класово-етнорелігійний , до якого відносять деякі латиноамериканські країни , США та Канаду . Такий тип характеризується фактично однаковим , невисоким впливом як класових так і етно-релігійних чинників на вибір електорам політичної сили , що пов’язують науковці з високим рівнем еміграції після Другої світової війни до країн Нового Світу . Що ж до останнього типу електоральної культури , до якого відносять Нідерланди , Бельгія , Австрія , Швейцарія , то тут значний вплив на здійснення виборчої волі отримує релігійно-етнічний чинник , а класові фактори відіграють незначну роль .Такий вплив зумовлюється специфікою мультикультурної політичної системи. Такі держави характеризуються переважно наявністю пропорційної виборчої системи , високої мобілізаційності електорату в рамках власних етнорелігійних чи класових громад , наявність багатопартійної системи та коаліційності урядів [16].На мою думку, значною мірою до останнього, четвертого типу електоральної культури ми можемо віднести також і Україна. Спираючись на тенденцію розподілу впливу політичними партіями між російськомовним Сходом та україномовним Заходом, можна прослідкувати що в більшій мірі на здійснення електорального волевиявлення впливає саме етнорелігійний фактор , ніж класовий , а отже і формується етнокультурний тип електорату .

Теорія, яка була розроблена в 60-х роках ХХ ст. в рамках дослідження електоральної поведінки , науковцями Мічиганського університету , на чолі з А. Кемпбелом називалась соціально-психологічна теорія або партійно – ідеологічного голосування [16]. Згідно цієї концепції , прихильність індивіда до того або іншого типу партій значною мірою залежить від первинної політичної соціалізації індивідів , яка відбувається через найближче оточення, сім’ю , школу , чи навіть вулицю . Тобто , тут увага зосереджується на тому що симпатія до тих чи інших кандидатів , партій чи ідеологій які вони сповідують є не свідомо-раціональним виявом , а виступають як наслідок ранньої соціалізації індивіда. На мою думку, ця теорія не може повністю відображати картину електоральної поведінки , оскільки прослідкувавши за країнами пострадянського простору, зокрема за Україною, ми бачимо що виборці , більша половина населення яких отримало свою первинну соціалізацію ще при тоталітарному середовищі , на даному етапі не ідентифікують себе з комуністичною партією . Також , рання «установка» що формується через первинну соціалізацію , на мою думку , мала б бути довготривалим , стійким чинником , але якщо знову ж таки звернутись до прослідковування зміни виборчих преференцій електорату , то вона з кожними виборами дає все інші , нові результати .

Наступна теорія , яка в свою основу поклала спробу подолання статичного характеру двох попередніх концепцій електоральної поведінки , стала теорія раціонального вибори чи «економічного» голосування . Засновником теорії раціонального вибору є Ентоні Даунс і його робота що побачила світ в 1957 році під назвою "Економічна теорія демократії", а також інші дослідники зокрема У. Ріккер, П. Ордешук, М. Фіорін . В основу цієї теорії покладено тезу про те , що кожен громадянин буде віддавати перевагу тій партії , яка , на його думку буде найбільш корисною для нього в порівнянні з іншими партіями . Але , в цій теорії знову можна знайти проблемне місце : а саме той факт , що зазвичай виборці не ознайомлюють досконало з програма політичних партій і переважно по кладають в основу свого вибору ідеологічний чинник . З цього приводу Моріс Фіорін з Йельського університету, говорить , що в формування електоральної поведінки , такого зразка лежить переважно не «ідеологічні ярлики» , про які пише Даунс , а аналіз того явища , як конкретному індивіду жилось при певній політичній владі . Фіорін зазначає , що виборцям не обов’язково вникати в суть самих економічних чи соціальних реформ які проводились , для виборця головне яким чином на нього самого впливали ці процеси , і від позитивного чи негативного результату таких впливів і буде формуватись його точка зору на наступних виборах , буде визначатись чи він проголосує «за» чи «проти» політичної сили що перебуває при владі [16].

Як підсумок , необхідно зазначити, що хоч теорії , які розроблялись в рамках електоральної соціології, мають свої певні недоліки , але саме через завдання дослідити мотивації електоральної поведінки під час здійснення свого волевиявлення, виявлення чинників , що впливають на формування симпатій чи антипатій до тих чи інших політичних сих, саме ця галузь політичної соціології відкриває великі можливості, щодо формування та управління настроями виборців, прогнозування майбутніх результатів виборів, а також використання знань про електоральні настрої для підвищення ефективності проведення передвиборчих кампаній .