56. Підсудність справ про спори між громадянами України та іноземцями та між громадянами України, що проживають за її межами.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

• якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України;

• якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача;

• у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

• якщо у справі про відшкодування шкоди позивач – фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа – відповідач – місцезнаходження в Україні;

• якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

• дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України та в інших випадках.

Підсудність судам є виключною у таких справах з іноземним елементом:

• якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

• якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

• якщо у справі про спадщину спадкодавець – громадянин України і мав в ній місце проживання;

• якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

• якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України та в інших випадках.

Загальні правила територіальної підсудності, за якими позов може бути пред’явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження юридичної особи, діють і щодо цивільних справ з іноземним елементом (ст. 109 ЦПК).

Підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України.

57. Поняття та види позовів. Елементи позову.

Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Позови класифікуються за трьома підставами: 1) за предметом позову — процесуально-правова класифікація; 2) за об'єктом захисту — матеріально-правова класифікація; 3) за характером інтересу, що захищається.

1) За процесуально-правовим критерієм позови класифікуються на: позови про присудження, про визнання, перетворювальні позови.

Позовом про присудження позивач вимагає від суду зобов'язати відповідача виконати певну дію або утриматися від вчинення дії.

Позовом, про визнання є вимога, спрямована на підтвердження судом існування або відсутності певних правовідносин.

Перетворювальні позови — це позови, спрямовані на зміну або припинення існуючих з відповідачем правовідносин.

2) Матеріально-правова класифікація позовів має практичне значення при визначенні розміру судового збору.

Майновий позов — це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що піддається грошовій оцінці. Немайновий позов — це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

3) За характером інтересу, що захищається, позови поділяються на особисті; для захисту державних і публічних інтересів; для захисту інтересів інших осіб.

Позов як складне явище має декілька елементів, до яких відносяться: предмет, підстава, зміст.

Предмет позову — це матеріально-правова вимога, заявлена позивачем в суд до відповідача щодо усунення допущеного відповідачем порушення суб'єктивного права позивача.

Підстави позову — це обставини, що вказуються позивачем, з якими позивач, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу або правовідносини в цілому, що складають предмет позову.

Зміст – це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов’язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.