34. Поняття і правила оцінки доказів. Вирішення питань про належність, допустимість, відносність і достатність доказів.

За законами цивільного процесуального права оцінку доказів провадять тільки суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, суб'єкти доказування. Оцінюється тільки фактичний склад, одержаний безпосередньо в установленому законом процесуальному порядку і з передбачених засобів доказування. Оцінка спрямовується на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, постановлення судом законного і обґрунтованого рішення. Оцінка доказів втілюється в певній процесуальній дії, тобто має свою об'єктивну процесуальну форму. Суб'єктами оцінки доказів є не тільки суд, а й усі суб'єкти доказової діяльності — особи, які беруть участь у справі. Оцінка ними доказів є необхідним елементом їх доказової діяльності щодо подання, витребування, дослідження доказів. Неможливо брати участь в дослідженні доказів, висловлювати свої доводи, міркування і заперечення проти міркувань інших осіб, не зробивши оцінки того чи іншого доказу і всіх їх у сукупності. Але їх оцінка є рекомендуючою, а оцінка суду — владною. Рекомендуюча оцінка доказів виявляється в процесуальних діях — поясненнях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє суду всебічно, повно, об'єктивно оцінити всі обставини у справі в їх сукупності. Оцінка доказів судом виступає підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта застосування права, який носить обов'язковий, владний характер, втілений в мотивувальній частині рішення суду (ст. 203 ЦПК). Це завершальна оцінка суду. В юридичній літературі називається ще два види оцінок — попередня і контрольна. Попередня — здійснюється в попередніх частинах доказової діяльності і втілюється в змісті постановлених ним численних ухвал, як то: про витребування письмових доказів, призначення експертизи тощо. Контрольна оцінка доказів здійснюється судами апеляційної і касаційної інстанції, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень, ухвал, постанов суду за матеріалами, наявними у справі і додатково поданими сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (статті 310, 336 ЦПК). Процесуально-правовими гарантіями правильної оцінки судом доказів є правила (в літературі називають їх ще принципами), сформульовані в ст. 62 ЦПК. Відповідно до них суд оцінює докази: 1) за своїм внутрішнім переконанням; 2) на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності;

3) керуючись законом; 4) при оцінці ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

35. Поняття процесуальних строків та їх види. Повноваження та продовження процесуальних строків

Для виконання завдань цивільної о судочинства істотним є не тільки встановлення порядку підправлення правосуддя у цивільних справах, межі здійснення судочинства та його етапів (стадій), в тому числі щодо вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Адже надзвичайно важливо, щоб цивільне судочинство здійснювалось не лише правильно, а іі своєчасно. Саме задля досягнення цієї мсти і встановлюються цивільні процесуальні строки. При цьому існування та чітке їх дотримання є не лише гарантією здійснення учасниками процесу їх суб'єктивних процесуальних прав, а й запорукою ефективності здійснення цивільного судочинства. Під цивільним процесуальним строком слід розуміти встановлений законом або судом період в часі, впродовж: якого може або повинна бути здійснена певна процесуальна дія учасником цивільного процесу. Відповідно до ст. 68 ЦПК цивільний процесуальний строк обчислюється роками, місяцями і днями, а також може визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Однак в окремих випадках такий строк вимірюється годинами. З огляду на те, яким чином легітимований строк, виділяють: строки, встановлені законом, та строки, встановлені судом. Залежно від того, як чітко визначені цивільні процесуальні строки, виділяють: абсолютно визначені (ті, що мають чітку визначеність шляхом встановлення їх тривалості, наприклад, З, 5, 7, 10 днів тощо), відносно визначені (ті, що мають відносну визначеність і можуть пов'язуватись з іншими подіями, наприклад, із позовною давністю (ст. 381 ЦПК), чи завершенням вчинення тієї чи іншої процесуальної дії") та невизначені (це строки, які не мають жодних вказівок на певну визначеність, наприклад, так званий розумний строк (ч. 4 ст. 9 ЦПК). За ознакою тривалості можна визначити:

- строк не пізніше наступного дня від вчинення певної процесуальної дії;

- 24-х годинний строк;

- дводенний строк

- триденний строк

- п’ятиденний строк

- семиденний строк

- десятиденний строк

- п 'ятнадцятиденний строк

- двадцятиденний строк

- двомісячний строк

- тримісячний строк

- річний строк

- трирічний строк

В окремих випадках закон встановлює можливість поновлення чи продовження цивільного процесуального строку (ст. 73 ЦПК). Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущений з поважних причин. При цьому поважність причин пропуску строку визначається виключно судом. Питання про поновлення чи продовженій пропущеного строку вирішується виключно судом, якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. При цьому, про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі, однак їх присутність не є обов'язковою. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку може бути вчинено ту дію або подано тон документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання, про що судом постановляється ухвала.