18.Характерні особливості забудови Києва

Згідно з історичними хроніками Київ засновано у У-УІ ст. братами Києм, Щеком, Хоривом та їх сестрою Либідь. Але свого найвищого розквіту місто набуло з X ст. за князювання Володимира Євятославича. Він об'єднав під своєю рукою пле¬мена полян, сіверян, словенів, кривичів, в'ятичів, радимичів і створив могутню країну. Київ став столицею однієї з провідних європейських держав. Вигідне розташування на перетині важливих торговельних шляхів зумовило його політичний, економічний та культурний злет. Територія Ди¬тинця, стародавнього міста, значно розши¬рюється, зводяться потужні укріплення - вали з дерев'яними рубленими стінами, воротами Софійськими (Батиєвими), Михайлівськими та на Поділ.

Після Константинополя і Кордови Київ був третім за значенням містом Європи.

Особливого розмаху містобудівництво, зокре¬ма у Києві, набуло за часів Ярослава Мудрого, який майже вдесятеро збільшив площу міста порівняно з містом Володимира. Створено єдину оборонну систему, систему планування, головним елементом якої стала вулиця, що веде від Софійських воріт до ансамблю Святої Софії. До міста зі сходу та заходу подорожні в'їжджали через Лядські та Львівські ворота, від них віялом розходилися вулиці, що збереглися й до сьогодні: М иха йлі вська, Ма ложитоми рська, Софіївська, Стрітенська, Рейтарська. З внутрішного боку укріплень, впродовж валу йшли вулиці, які також збереглися: Ярославів вал, МалаПідвальна, Вели¬ка Житомирська. Композиційною домінантою Києва періоду Ярослава був Софійський собор. Він став символом державності, віри та культурним центром. При Софії Київській була зібрана перша на Русі бібліотека, працювала школа, майстерня для переписування: і перекладів книг. Храм

Софії — одна з перших кам'яних будівель, уся ж забудова міста була дерев'яною. Хоча окремі будинки обмазувалися глиною та розфарбовувалися під кам'яну кладку.

Київ — не тільки верхнє місто. Визначна роль належала Подолу, торговельному і ремісничому району. Тут була зручна природна гавань у гирлі Почайни, біля неї базар, де вели торг купці з різних країн: греки, хозари, євреї, поляки, німці, чехи та інші. Вони пропонували хутро, тканини, прянощі, дорогоцінне камінну шіволоки золото- тканні, оксамити тощо. Не гірше виглядали і вироби київських ремісників: срібний посуд з карбованими візерунками, срібні колти, витончене золоте намисто, оздоблене перегородчатою емаллю, гончарні вироби — глечики, корчаги, черпа¬ки, кухлі, миски, які були виготовлені у сусідньому урочищі- за горою Дитинкою. їх сусідами були кожум'яки, ковалі, склодуви, різьб'ярі по кістці та інші.

Навколо Києва було чимало поселень, що входили до міської системи. По шляху на Вишшрод, на Кирилівському узгір'ї, розкинулися численні слободи, з того часу збереглася пам'ятка IX- X ст. — Кирилівська церква. З Угорським пов'язана літописна легенда про вбивство Аскольда та Діра князем Олегом. Нині тут стоїть пам'ятник "Аекольдова могила". Трохи далі заміська резиденція київських князів " Берестово", де працював митрополит Іларіон, автор Слова про закон і благодать", до сьогодні тут збереглися залишки храму Спаса на Берестові. Далі були "варязькі" печери, на їх місці зведено Києво-Печерську Лавру. Біля гирла р.Либідь — Звіринець, місце полювання князів.

19.Які найвизначніші пам'ятки Київської Русі?

Плин часу, наче гумка, стирає з лиця землі багато того, що зведено людьми. Не обійшла ця доля і Києва. Але періодові Київської Русі поталанило: збереглися рештки центру стародавнього Києва — місто Володимира, Ярослава, Ізяслава, планування вулиць та майданів, рештки фундаментів архітектурних споруд, прискіпливо досліджених ученими, монастирські комплекси Києво-Печерської Лаври, Видубецького, Межигірського монастирів, Берестового.

Перше місце посідає комплекс Софії Київської — однієї з найвідоміших пам'яток Європи. Софійський собор, зведений у 1037 р., був релігійним і культурним центром Русі. Звести такий храм могла лише багата і сильна держава. Якщо врахувати те, що він був розписаний фресками та прикрашений мозаїками не тільки всередині, але й зовні і навіть підлога викладена мозаїкою, можна уявити, яке враження він справляв на сучасників.

Теми і сюжети мозаїк та фресок різноманітні: канонічні зображення святих, світські мотиви — полювання, скоморохи, портрети засновників со¬бору, суцвіття орнаментів, побудованих на національній основі. Вражає високий художній рівень як закордонних майстрів, так і місцевих художників, їх легко можна вирізнити за стильо¬вими ознаками.

На території Видубецького монастиря збереглися рештки Михайлівської церкви, закладеної у 1070 р. біля підніжжя Звіринецької гори на березі Дніпра. Як стверджують хроніки, в 1199-1200 рр. зодчий Петро Милонег у комплексі з цим храмом вимурував могутню підпірну стіну, що нині не збереглася.

На окраїні Києва у колишньому вотчому монастирі чернігівських ольговичів, на високому плато у 1144-1146 рр. виросла Кирилівська церква, збереглася у перебудованому вигляді. Реконструкція проводилася у ХУ И-ХУІІІ ст. Частко¬во збереглися фрески XII ст. Напйкінці XIX ст. відомий російський художник М.Врубель виконав ікони до іконостасу та розписи.

Біля Києво-Печерської Лаври у колишньому Берестові стоять рештки церкви Спаса, усипальниці київських князів. Тут знаходиться домовина засновника Москви Юрія Долгорукого. У 60-і рр. XX ст. українськими реставраторами в ній розкрито близько 150 кв.м. фресок XII ст.

У Києво-Печерській Лаврі збереглися уламки Успенського собору, головної колись споруди ансамблю Києво-Печерського монастиря. Його зведено в 1073-1075 рр. Собор зруйновано під час другої світової війни.

Біля Національного музею історії України відкриті фундаменти Десятинної церкви, першого кам'яного храму на Русі. Він був зведений у 989-996 рр., поряд — залишки фундаментів цивільних будинків, які можна побачити на вул.Володимирській та прилеглих до неї районах.

У Золотоворітському сквері — руїни Золотих воріт та валу, що проходив по вулиці Прорізній вниз до Хрещатика та по вулиці Ярославів вал до Львівської площі, Лядських воріт. Залишки Золотих воріт сьогодні накриті декоративною спору¬дою, яка начебто відтворює Золотоворітську церкву.

На Володимирській гірці у 1108-1113 рр. був зведений Михайлівський монастир, зруйнований у 1934-1935 рр. у зв'язку з будівництвом урядового центру. Від комплексу залишилася тільки трапезна, а з художнього оформлення XII ст. збереглися лише фрески і мозаїки, які встигли зняти до того, як собор було підірвано. Сьогодні їх можна побачити у Трет'яковській галереї (Моск¬ва) , Музеї російського мистецтва (Санкт-Петербург) та Софійському соборі (Київ).

Серед пам'яток, які визначали обличчя стародавнього Києва, варто згадати Ротонду кінця XII- початку XIII ст., палацові споруди міста Володимира, Михайлівські, Подільські й Лядські ворота, Василівську, Федорівську церкви та ін.

З київської доби зберігся ансамбль пам'яток Х-ХІІ ст. у Чернігові — Спасо-Преображенеький собор, закладений князем Мстиславом у 1031 р. Цей монументальний храм був, як і Софія Київська, багато оздоблений мозаїками і фресками. Нині залишилися тільки незначні фрагменти. Поряд знаходиться Борисоглібський собор, зведе¬ний у 1123 р. князем Давидом Святославичем. Він будувався як усипальниць чернігівських князів. На наддеснянських пагорбах стоїть Єлецький монастир, заснований близько 1060 р. Головна споруда монастиря — Успенський собор, побудований у XII ст.

Одна з вишуканих пам'яток Київської Русі — церква П'ятниці на торгу, або П'ятницька церква. Точний час спорудження невідомий, фахівці схо¬дяться на тому, що вона збудована в 90-і рр. XII ст.

Навіть та незначна частина пам'яток, що вціліли і дійшли до нас, дає можливість скласти цілісну картину розвитку архітектури і мистецтва Київської Русі.

20.Зв'язок культури Київської Русі з античністю

У ІХ-Х ст. Київ входить до країн європейської коаліції, вибрана найоптимальніша ідеологія. Як новому члену співдружності русичам треба було і себе показати, і на людей подивитися.

Нову релігію, прийняту Володимиром Великим, необхідно було належним чином обставити. Своїх людей для цієї мети поки що обмаль. Спеціалісти запрошуються із Візантії. На Русь приїжджають священики, архітектори, художники і несуть разом із словом божим культурні та науково-мистецькі досягнення свого народу.

Візантійські культуррегенти разом із високим рівнем майстерності запроваджують і свою систему світобачення, що цілком закономірно. Як правило, в подібні експедиції відправлялись або романтики, або догматики, в даному випадку ми спостерігаємо останнє. Пам'ятки, залишені ними, дають підстави для такого твердження. Яскравий приклад — широковідомі мозаїки Софії Київської: Євхаристія, святительський чин, Пантократор, Оранта, що вражають своєю канонічною вивершеністю, а от фрески, виконані місцевими майстрами, з теплотою і добрим гумором ведуть оповідь про життя і побут киян. В очі впадають два протилежних бачення світу, два світогляди — канонічний догматизм і щире, безпосереднє сприйняття дійсності, радість життя.

Чи була Русь дикою, "варварською" країною, якою нам малюють її "освічені" греки? Безперечно, ні. Це була економічно незалежна держава, яку силою покорити греки не змогли. Отже, спрацював психологічний фактор - перекласти на народи, яких не вдалося поставити в залежність, власні вади. Слов'яни нічого не спростовували, та чи була в цьому потреба сильному народу? "Свідчення" греків залишилося в історичних анналах як незаперечна істина.

Та життя само внесло корективи у бачення історичних реалій. Життєрадісність боролася з догматом усіма можливими засобами, і коли естафету у візантійців переймають місцеві майстри, то культові споруди стають набагато спокійніші, тепліші, пластичніші, органічно вписуються в навколишнє середовище. Особливо це помітно в північних районах Київської Русі, на Псковщині, де храми будувалися місцевими майстрами і за своєю пластикою нагадують скульптуру.

Античні впливи на мистецтво Русі були і прямі, й опосередковані як за формою, так і за змістом, а те, що русичі були з ними знайомі, красномовно засвідчує один цікавий факт. В одному з лівих нефів Софійського собору при останній реставрації був відкритий малюнок античної голови. Скільки гарячих дебатів було з цього приводу:

звідки 1 як з'явилася вона в Софії. Можна запропонувати дуже просту гіпотезу: серед художників, які приїхали з Візантії, не всі були догматиками, хтось із них, розповідаючи місцевим художникам про античне мистецтво, тут же проілюстрував це на стіні, знаючи, що незабаром малюнок покриється фрескою, а тому ніякої крамоли у цьому він не бачив. Відгуки античності можна знайти і в зразках українського мистецтва того періоду.

Вільніше відчували себе художники і майстри в оформленні книги. Тут античні, візантійські й східні впливи ПОМІТНІШІ.

Сплав місцевих досягнень і античних впливів дав той феномен, який ми сьогодні звемо мистецтвом Київської Русі. Воно у всеохопленні часу представляє широкий спектр прямих і опосередкованих впливів у виробленні власного стилю.

Які писемні джерела оповідають про Русь і русичів?

Літописи та літописні зводи періоду Київської Русі доносять до нас подих часу і живі голоси свідків та учасників подій. Окремі з них говорять неупереджено, мовою фактів, дехто на історичні події накладає свої оцінки, власне бачення явищ чи історичних осіб. А відтак ми читаємо не лише літопис, але й бачимо портрет історика, що, безперечно, розширює нашу інформацію про минувшину.

Історія нашої Батьківщини не може похвалитися дуже давніми літописними та літературними пам'ятками. Донедавна в обігу були здебільшого, як єдино вірні й незаперечні, історичні джерела Геродота, Плінія, Павсанія, Прокопія, Йордана та Нестора, інші ж обходили мовчанкою. Так, зокрема, відома широкому науковому загалу за кордоном -"Влесова книга" була опрацьована славістами Франції, Англії, Німеччини, США, Канади. По ній вийшли ґрунтовні дослідження, а у колишньому Радянському Союзі були тільки репліки критичного змісту в періодиці.

"Влесова книга", а точніше, дощечки, на яких вона була написана, були знайдені полковником Ізенбеком у 1919 р. на території в маєтку Задонських, що знаходився у Великому Бурлюку Харківської губернії. Доля сім'ї Задонських трагічна, вони були зарубані більшовиками. Підібрані й збережені полковником Ізенбеком у пограбованому маєтку дощечки здійснили подорож через Київ, Прагу, Берлін, Париж і зупинились у Бельгії, де їх досліджував Юрій Миролюбов. Хімік, поет, письменник та історик, якому Ізенбек їх показав при розмові про пошуки сюжету для написання повісті про слов'ян. Миролюбова вони зацікавили, точніше, захопили, і вивчшшюїх він віддав 14 років. Він переписав кожну дощечку і зробив спробу дешифрувати. Частково це вдалося. Наче відчуваючи, що на дощечки очікує чергове випробування, Миролюбов переслав копії до му¬зею Російського мистецтва у Сан-Франціско. Сек¬ретарем музею на той час був генерал Куренков, псевдонім - А.Кур. Він став першим дослідником текстів дощечок і зробив перші публікації у 1954 р. у газеті44Жар-птиця". Отже, через 35 років після знахідки слов'яни дізнались про існування цієї пам'ятки.

Над "Влесовою книгою" працювали Сергій Лісний (проф. Парамонов, книга "Русь, звідки ти прийшла?", 1959 р.), Лазаревич, Соколов, Качур; Кірніч зробив переклад українською мовою, а Володимир Шаян видав у Гамільтоні (Канада) працю "Віра наших предків" (1987 р.), в якій грунтовно дослідив цю пам'ятку історії слов'ян. Самі ж дощечки по смерті Ізенбека у 1941 р. зникли в бурях другої світової війни.

Багато історичних хронік говорили про народи, що населяли Україну: ці варвари були непись¬менні і найвища благодать, яку їм надало христи¬янство,— писемність. Дана теза активно розробляється і сьогодні. Зокрема, академік Д.С.Ліхачов у статті "Тисячоліття культури" (Альманах бібліофіла, вип.26.—М.,1989) твердить: "Я гадаю, 3 хрещення Русі взагалі можна починати історію російської культури. Як і української, і білоруської. Але характерні риси російської, білоруської й української культури — східнослов'янської культури давньої Русі — сягають того часу, коли християнство змінило язичництво.

Християнство — писемна релігія, що прилучила Русь до високорозвинутої міфології, до історії європейських і малоазіатських країн.

З варварської країни на краю світу раптом з'явилася держава із світовою культурою, світовою релігією, і одразу це було ознаменовано розквітом давньоруської культури".

Як бачимо, шановний академік або не бачив, або не хотів бачити того, що у дохристиянську добу Україна-Русь уже мала не лише міфологію, як у стародавніх Греції та Римі, але й релігію, яка не поступалася християнству, а точніше, відповідала його основним постулатам, а не догматам його послідевників.

Алфавіт Влесової книги " має характерні особливості Це не кирилиця і не глаголиця. Професор Парамонов робить спробу ввести новий термін, назвавши цей шрифт влесовицею. "Влесова книга " відсуває відому нам історію принаймні на 1500 років углиб. Окрім історичних хронік, які подані у книзі і які досить легко накладаються на історичну канву, в ній закладена ціла низка моральних норм і правил наших пращурів. Ось одне з них: "Потрібно молитися і змиватися 5 разів на день, щоб у чистому тілі був здоровий дух, і потрібно захищати землю предків, що дивляться на нас з неба". ч

Ми знаходимо дати, які дають можливість "прив'язатися" до певних історичних подій: "Наш народ вирушив до Карпатських гір, де і жив протягом 500 років. А потім повернувся на береги ріки Непра (Дніпра), де жив 300 років до приходу готів... Це сталося за 1300 років до Германаріха".

Вождь готів добре відомий в історії. У тексті дощечки 1В йдеться про загарбника Ізви, констатується, що "ми сильні тоді тільки, коли об'єднуємо наші сили". Заклик до єднання —постійна теза, яка звучить у словенських пам'ятках. ;

На дощечці 7Е наводиться цікаве свідчення про племена, які, об'єднавшись, створили першу руську державу — Київську Русь. Також говориться про племена братів та їх допомогу;; р тому числі збройну, для відсічі поневолювачам. |Рут же знаходимо відомості про експансію греків північного Причорномор'я, які, почавши з торгівлі, закінчили тим, що "з'явилися з численною озброєною молоддю" і прогнали геть русичів (молодь — синонім армії). Так було окуповано Су рож та узбережжя Синього (Чорного) моря. Греки про це також написали, але по-іншому, за ними були готи, які "чинили нам зло", гуни, "хотіли красти нашу худобу і забирати наших людей", варяги, "яких ніхто не запрошував". Це дещо інший погляд на вітчизняну історію.

Наведемо декілька цитат з "Влесової книги": " Справедливою людина є не тоді, коли каже, шо має намір нею бути, а коли її вчинки відповіланхгь її словам. Давно сказано предками нашими, шо ми повинні діяти краще, ніж попередники --"Обробляй засіяне поле і буде згодом тобі".

"Сто разів Русь відроджувалась і сто разів руйнували від півночі до півдня".

"І отак ми осіли землеробами (огнищанами) на* землі руській. Було це "дві темі" (темь — одиниця часу, довжину якої визначити важко). Перед нашим часом і після цих "двох темей" прийшли варяги і почали загарбувати землі хазарів і підкорили нас, і ми були змушені працювати на них."

"І вміли ми добре виготовляти посуд, обпалений у печах, і були ми добрими гончарами і вміли добре обробляти землю і годувати худобу. Отак жили наші батьки."

"Проте прийшов злий народ і підкорив їх, і змушені ми були податися до лісу, і були там мисливцями та рибалками, щоб втекти від того страху. Тривало це одну "темь", і почали ми зводити міста і закладати повсюду оселі."

" І молимо ми ВЛЕСА, батька нашого, щоб послав він нам багата сил небесних і щоб Сонце повернулося до нас і щоб оберталося колесо руху Сонця, яке сяє над нашими домами, і порівняно з яким блідими виглядають вогні наших помешкань."

"І ми будемо працювати отак день у день, помолившись і допоївши, ми йдемо у поле, щоб обробляти його, як наказали це боги кожній людині, яка має сили, щоб виростити свій хліб."

"Онуки Даждьбога, ви — обранці богів, і боги вас "скорорала" (слово, важке для розуміня, утворене від слів "скоро" та "орала").

"Слава богам нашим за те, що маємо ми віру, яка не вимагає людських жертв, а це робилось варягами, які завжди приносили жертви, називаючи 'Перуна — Перкуном, і йому вони офірували. Щ ж до нас, то ми приносимо у жертву лише дари полів, плоди нашої праці: ячмінь, жирне молоко, і до* цього долучаємо ягня у день коляди (зимове сонцестояння) та під час весняних Русалій."

"Отак жили ми протягом довгого часу, об'єднавшись у плем'я..."

"Влесова книга" — непересічна пам'ятка слов'ян, яка чекає свого дослідника в Україні, там, де вона була створена.

Наступні за значенням літописні пам'ятки і зводи: "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, яке стало своєрідною основою літописання руського; всесвітньо відома "Повість минулих літ", що до певної міри узагальнила всі відомі на той час пам'ятки і свідчення пра те, "звідки пішла земля руська"; Галицько-волинський літопис, який висвітлює події із середнїш 1205 р. до зими 1289/90 р.; "Патерик Печерський" — збірка оповідань, а точніше, історичних хронік про заснування і перші роки діяльності та житія святих , зв'язаних з Києво-Печерською Лаврою. Цікаві дані, де підтверджується багато історичних подій, викладені у книзі В.Висоцького "Графіті Софії Київської". Це наукове дослідження дало можливість уточнити значну кількість історичних дат та подій, що відбувалися в ІХ-Х11ст.