2. Боротьба плебеїв з патриціями

Напружена соціальна боротьба між станами римського суспіль­ства, такими як плебеї та патриції, стала рушійною силою, яка ви­значила напрям розвитку держави протягом VI-IV с. до н.е. Фактично, це була боротьба між станами, яка велася за задоволен­ня таких вимог плебеїв:

1) надання плебеям рівних із патриціями політичних прав;

2) здійснення переділу землі з метою забезпечення землею всіх громадян;

3) скасування боргової кабали громадян.

Увесь період боротьби між станами розподіляється на три етапи.

I. Середина VI ст. - 494 р. до н.е. (від реформи Сервія Туллія до встановлення трибунату).

II. 494 - 444 pp. до н.е. (від встановлення трибунату до ухвален­ня законів Канулея).

III. 385 - 282 pp. до н.е. (від законів Манлія та Ліцинія-Секстія до "плебісциту" Гортензія).

Перший відкритий спалах станової боротьби відносять до 494 р. до н.е., коли під час воєнної мобілізації плебеї відмовилися служити у війську, а подалися на священну гору поза містом з метою заснувати там свою державу. Оскільки рядовий склад рим­ської армії на той час складався виключно з плебеїв, римська дер­жава фактично опинилася без армії. Тоді вперше й було проголо­шено конкретні вимоги плебеїв до патриціїв. Патриції були зму­шені піти на поступки. З метою хоча б часткового зрівняння у правах плебеїв та патриціїв було запроваджено посаду народних трибунів, яку могли посідати лише плебеї, та які могли наклада­ти "вето" (заборону) на будь-яке рішення сенату чи магістратів, якщо трибуни вважали, що це рішення утискає інтереси плебеїв. З часом це право перетворилося на значну політичну владу.

Запровадження посади народних трибунів стало великою полі­тичною перемогою плебеїв.

У 486 р. до н.е. Спурій Кассій запропонував законопроект, який пропонував розподілити між плебеями територію завойованих зе­мель. За спробу провести цей аграрний законопроект Спурія Кас-сія було звинувачено у домаганні царської влади та страчено. Від того часу аграрне питання в Римі значно загострилося. Воно ви­магало остаточного вирішення і тому в 454 р. до и.е. за пропозиці­єю Іцілія між плебеями було розподілено землі на Аиентинському пагорбі.

У 451 р. до н.е. в Римі було створено комісію "децемнірів" (деся­ти мужів), яка мала створити писані закони римської держави. У результаті роботи цієї комісії було створено закони, накарбовані на 12 мідних дошках (закони 12 таблиць), які остаточно зафіксували перший зразок римського права. Було покладено край свавіллю па­триціїв, які до цього тлумачили звичаї предків на власний розсуд.

У 449 р. до н.е. було ухвалено закон про право засудженого до страти звертатися за помилуванням до народних зборів (так зване "право провокації").

У 444 р. до н.е. сенат ухвалює закон Канулея, який дозволяв міжстанові шлюби (до того часу заборонені). Зрештою це привело до формування в суспільстві особливого стану плебейсько-патри­ціанської знаті - нобілітету.

367 р. до н.е. було запропоновано закон двох народних трибунів: Гая Ліцинія Столона та Луція Секстія Латерана (закон Ліцинія-Секстія), який значною мірою залагоджував земельне питання та скасування боргової кабали. Згідно з ним:

1) кожна родина могла володіти не більш ніж 500 югерами зем­лі (125га);

2) боржникам дозволялося виплачувати борг у три прийоми. Причому ті, хто сплатив відсотків на суму, яка вже перевищила суму боргу, взагалі звільнялися від сплати;

3)серед двох консулів, що обиралися щорічно, один мав похо­дити з плебеїв. Цим законопроектом завдавалося чутливого удару по соціальним та політичним перевагам аристократії. Тому не див­но, що патриції протягом 11 років опиралися його ухваленню. Про­те цей законопроект урешті-решт було проведено через Сенат.

У 326 р. до н.е. згідно із законом Петелія-Папірія було скасова­но боргову кабалу для римських громадян. Відтоді громадяни від­повідали за несплату боргів своїм майном, а не власною особою. Щоправда, цей закон мав чинність лише на території Італії, у про­вінціях він не діяв.

Остаточно боротьба між плебеями та патриціями завершилася у 287 р. до н.е., коли за законом Гортензія рішення плебісциту на­бували чинності без затвердження їх Сенатом.

Протягом двох століть римське суспільство рухалося до вирі­шення проблеми суперечностей між станами. Унаслідок завершен­ня цієї боротьби обидва стани зрівнялися в правах та об'єдналися в єдине суспільство. Римський народ став більш згуртованим та єдиним. Це відіграло вирішальну роль двадцять років згодом, коли римська держава вступила у смугу Пунічних війн.